fbpx
Close Sidebar
functional photo
Майже всі київські школи розмістили на своїх сайтах документи з протидії булінгу та телефони довіри. Майже, проте не всі. У деяких школах булінгу, вочевидь, уже немає. Зважаючи на те, що сайти деяких шкіл не існують, або на ремонті чи на реконструкції: №№ 7, 22, 35, 71, 104, 147, 164, 179, 183, 185, 187, 216, 229, 242, 252, 257, 298, 299, 306, 312, 330, хоч щось антибулінгове нам не вдалося знайти на сайтах шкіл №№ 4, 5, 14, 17, 31, 38, 40, 43, 55, 62, 64, 74, 75, 92, 97, 106, 108, 111, 113, 121, 124, 131, 132, 135, 137, 143, 144, 145, 148, 149, 153, 155, 158, 159, 162, 165, 169, 170, 171, 174, 177, 194, 202, 208, 210, 214, 219, 221, 222, 223, 224, 226, 230, 232, 235, 239, 245, 247, 256, 258, 260, 265, 268, 271, 273, 278, 279, 283, 285, 295, 303, 305, 309, 310, 318, 326, 329. Це не означає, що антибулінгової інформації на сайтах цих шкіл немає. Це означає, що шукали з метою знайти: тобто, перевірили всі підменю третього рівня, списки документів, різні блоки тощо. Але не знайшли. Може, раптом знайдеться. А може, ці школи вже перемогли булінг.

Безліч шкіл не створили окремий антибулінговий розділ на сайті, а просто обійшлися розміщенням антибулінгових документів. Окремий розділ меню «Стоп булінг!» («Антибулінг», «Протидія булінгу») має лише певний відсоток шкіл. І ще менший відсоток не заховав цей розділ десь, а розташував його наочно, у меню першого рівня.

Розташування розділу вкрай важливе, бо його практичне значення – швидко зорієнтувати батьків і дітей у прикрій ситуації. Інформація, що розміщується в розділі, потрібна саме для цього. Украй важливо, щоб дитина або доросла людина на емоціях, зайшовши на сайт, могла б легко побачити, куди телефонувати, до кого звертатися, щоб захистити себе. Підменю, заховані на другому-третьому рівні основного меню сайтів цьому не сприяють. Спробуй-но відшукай!

Як і за опису основних параметрів якості шкільних сайтів, так і у цьому разі ми помітили, що наявність чи відсутність розділу про антибулінг у меню першого рівня ніяк не пов’язана зі статусом школи. Цікаво, але булінгу радикально «немає» у деяких ліцеях та гімназіях столиці, принаймні, на сайтах про це ані слова. Натомість в інших закладах різного статусу цей розділ розміщено так, щоб його було справді легко знайти.  

З дизайну і контенту сайтів видно, що школи відчули себе зобов’язаними опублікувати шкільну антибулінгову документацію, посилання на законодавство і буклети різноманітних правозахисних організацій. Майже кожна школа опублікувала план заходів щодо запобігання булінгу. І лише деякі школи розмістили контент, який свідчить про проведення заходів – фото, розповіді про них. Видно, що в цих школах антибулінгові заходи справді проводилися.

Більшість шкіл в антибулінговому розділі публікує інформацію, спрямовану на дві аудиторії: батьків та дітей. Батькам – посилання на законодавство і зразки заяв, дітям – телефони довіри та деінде антибулінгові відео. Чи це достатня антибулінгова комунікація? Навряд чи.

Як комунікувати тему булінгу на шкільному сайті? Першим чином – виносити антибулінговий розділ в основне меню чи через окремий елемент на головну та інші сторінки сайту, щоб діти та дорослі могли легко його знайти. По-друге, контент розділу має чітко відповідати на запитання, що робити й до кого саме звертатися по допомогу. І буклетів громадських організацій тут явно недостатньо. З інформації розділу дитина та дорослий мають швидко зрозуміти, до кого саме вони можуть звернутися в школі. Звісно, найбільш адекватні тут – школи, які опублікували мобільний телефон чи вайбер директора – видно, що такі директори констатують, що несуть відповідальність за те, що коїться з дітьми. По-третє, інформація розділу має орієнтувати. Тобто, дорослий і особливо дитина з інформації розділу мають зрозуміти, що їм пропонують звернутися не стільки до особи, яка ось прямо тут щось зробить, а насамперед до особи, яка не залишить дитину один на один з проблемою, оперативно підтримає і зорієнтує. Більше про булінг – на нашій антибулінговій платформі http://teencorr.com.ua/bullyingua, https://www.facebook.com/uabullying, https://t.me/bullyingua, https://www.instagram.com/bullyingua. Потрібно прописати алгоритм дій для дітей: сказати, що вони можуть зателефонувати батькам, директору школи або класному керівникові чи розповісти їм про булінг при зустрічі. Інформація має бути видана таким чином, щоб дитина, читаючи, не відчувала «скляної межі» між собою та керівництвом школи в цьому питанні. Крім того, дітям потрібно роз’яснити, що права мають обидві сторони: і той, хто став жертвою булінгу, і сам булер, і обидві сторони можуть захищатися, проте школа в будь-якому разі сприятиме здійсненню законних прав.   

Аудиторій, на які спрямована антибулінгова інформація, не дві: не тільки батьки і діти. До цих аудиторій також належать і вчителі, і булери, і їхні батьки, і працівники різних інституцій, які мають відношення до цього питання. Це потрібно враховувати при створенні антибулінгової інформації для шкільного сайту. Лише декілька шкіл опублікувало інформацію про відповідальність за булінг, яка спрямована на тих, хто булліть. Більшість шкіл нічого про неї не сказали.  

Школа може комунікувати, що булер – це той, хто зазіхає на здоров’я іншої людини, тим більше, діти-булери, як правило, не поінформовані про якісь патологічні стани здоров’я своїх потенційних жертв, і не враховують цього, коли буллять. Проте за зазіхання на чуже здоров’я і життя є відповідальність за законом, і всі діти мають про це вчасно дізнаватися. Від того, як школа налагодить інформування про це, залежить відсутність толерантності дітей до булінгу. 

Тому для якісного інформування школи можуть розробити динамічні, оновлювані блоки сайту про булінг, а не просто статичні сторінки. Про антибулінг можна й потрібно регулярно писати в новинах школи та на сторінках у соціальних мережах із найпершою метою – просто поінформувати дітей про відповідальність, виховуючи в дітей звичку відчувати її.

Також школа має можливість зробити підбірку проєктів громадських організацій та різноманітних ресурсів про антибулінг та ознайомлювати дітей із цими проєктами у своєму інформуванні.

Фото: Dee 

Шановні вчителі! Сайт TeenCorr оголошує про запуск медійного спецпроєкту «Учитель-блогер», у якому наші редактори розбиратимуть приклади постів та блогів і розповідатимуть про особливості ведення блогів про школу та навчання, про написання публіцистичних текстів. Слідкуйте за оновленнями тут та за появою посилання на спецпроєкт! «Учитель-блогер» є безкоштовним проєктом, проте ви можете, за бажанням, робити донейшн через сайт, PayPal чи Патрон – це підтримає нас у створенні нових проєктів та розвитку тих, що вже працюють. Долучайтеся!

Become a Patron!

Підтримати сайт

Підписуйся на TeenCorr-листи

Чекаємо на вас у фейсбук, в інстаграм та на каналі телеграм.

«Учитель-блогер»
functional photo

Учні 11-А класу київської школи №1 створили відеоролик, у якому розповіли про толерантність та про свої думки про те, як долати булінг. Відео опублікували 16 листопада, у Міжнародний день толерантності, на фейсбук-сторінці школи. 

У відео підлітки показали декілька ситуацій булінгу та розповіли, як, на їхню думку, можна було себе повести, щоб захистити свої межі від чужих нападів і своїми діями не принижувати гідність іншої людини. Школярі супроводили відео коментарями.
 
На думку підлітків, у сучасному світі толерантність – невід’ємна частина існування у соціумі. Школярі вважають, що бути толерантним означає бути чуйним до ближнього, ставитися з повагою та терпінням, а толеранція – це найпотужніша зброя та запобіжник булінгу і цькуванню.
 
Наш коментар
У ролику підлітки-актори зіграли класичних героїв трикутнику Карпмана: Жертву, Переслідувача та Рятівника. У відео вони зобразили те, як одні школярі в ситуаціях булінгу захищають себе, інші – нападають, а деякі намагаються виступати модераторами. У відео можна проспостерігати всі три ролі за Карпманом. Це є першою сходинкою в опануванні цієї теорії, яка призводить до висновків: у трикутнику Карпмана немає хороших чи поганих, правильних чи неправильних ролей, так само, як у геометричному трикутнику немає хороших чи поганих сторін. А вихід з трикутнику Карпмана – це здатність почуватися і діяти поза кожною з ролей, не бути ані Жертвою, ані Переслідувачем, ані Рятівником. Проблема дискусій про булінг часто полягає в тому, що школярі не обговорюють самі ролі. Для підлітків за замовченням «Рятівник» є «хорошим», а «гра» в нього – соціально прийнятною; «Жертву» має бути «жалко», а «Переслідувач» є «сильним та упевненим у собі». Усе це – помилкові переконання з позаминулих століть, але не всі школярі це усвідомлюють. Насправді, «правильна роль» та найбільш адекватна поведінка – поза ролями Жертви, Переслідувача та Рятівника. Вироблення такої позиції для себе й називається «виходом з трикутнику Карпмана».
 
Фото обкладинки: кадр з відео
 
Ну що, які думки? Коментуй цю новину в інста, телеграмі, твіттері та фейсбуці на сторінці «Булінг у школі»
 

Якщо тобі сподобався контент, ти можеш підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

Долучайся до нас у всіх соцмережах і проєктах!

 
«Посміхнися життю: ти йому подобаєшся!» || Поліцейські Львівщини поспілкувалися зі школярами

У вівторок, 10 вересня, у Всесвітній день запобігання самогубствам, у львівській СЗШ №1 відбулася зустріч учнів 8 класів із інспекторкою сектору ювенальної превенції, капітаном поліції Сихівського ВП Богданою Дяків і фахівцем із соціальної роботи Львівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Про це повідомила на шкільній сторінці у соціальній мережі Ірина Мавдрик, викладачка фізики і математики в СШ №1.

shkola1-lviv

Фото: зі сторінки у соцмережі львівської СЗШ №1

Працівникам Сихівського відділу поліції у квітні цього року якраз довелося мати справу з подібною ситуацією: просто з вікна четвертого поверху відділку погрожував вистрибнути 28-річний чоловік. Поліцейські перед тим затримали його за підозрою в скоєнні крадіжки. Він погодився злізти з підвіконня тільки за півгодини, після розмови зі своїм другом. Поліцейські заявляли, що, можливо, чоловік був під дією наркотиків. 

shkola1-lviv

Фото: зі сторінки у соцмережі львівської СЗШ №1

Як повідомили у п’ятницю 13 вересня представники поліції Львівської області на своїй сторінці в соцмережі, цього тижня поліцейські також завітали до школярів у селі Куровичі на Золочівщині. Майор поліції Оксана Березіна, старша інспекторка ювенальної превенції Золочівського відділу поліції, поспілкувалася з дітьми бесіду на тему «Булінг та кібернасильство».

oksana-berezina

Майор поліції Оксана Березіна розповідає про булінг учням Куровицької загальноосвітньої школи. Фото: поліція Львівської області

Разом із нею в бесіді взяли участь співробітники мобільної бригади соціально-психологічної допомоги. Поліцейська запропонувала школярам переглянути фільм «Стоп насильству. Кібербулінг» та розповіла дітям про дотримання особистої безпеки в навчальному закладі, удома та на вулиці. Потім діти отримували відповіді на всі питання, які їх цікавили. Ще Оксана Березіна розповіла школярам про те, як діяти і куди звертатися у випадку непередбачуваних ситуацій. 

Фото: львівська СЗШ №1, поліція Львівської області

Лія Мотречко хоче колись повернутися в Україну || Кримські татари

Лія Мотречко хоче колись повернутися в Україну || Кримські татариЛія Мотречко живе в Європі та робить багато, щоб стати політиком або дипломатом. А після цього – повернутися в Україну, з якої вона мала поїхати внаслідок своєї особистої та державної сумної історії, про яку розповіла в липні в своїй публікації Оксана Онищенко, оглядачка відділу освіти та науки DT.UA 

Лія росте в українсько-кримськотатарській родині. В неї мама — кримська татарка, тато — українець. Вона – родом із Криму, з-під Красноперекопська. «Тато мав невеликий бізнес — фермерство, у сім’ї був власний затишний будинок, яким опікувалася мама. А Лія навчалася в класі з українською мовою викладання, і це для родини було принципово», – розповідає про Лію оглядачка.

Після окупації Криму в 2014 році сім’я Лії стала одною з тих, що відмовилися від громадянства Росії. Переїхали до Херсона. Лія вступила до ліцею. Незважаючи на те, що школа, усе ж таки, комунальна, а Лія – переселенка, відмінниця, у дівчини не вийшло перевестися на безоплатне місце, щоб навчатися далі. Керівництво ліцею та міська рада відмовили родині в підтримці в цьому питанні. Як підкреслює оглядачка, у школі та в чиновників-прихильників «руського миру» також викликав роздратування «надмірний патріотизм» учениці.

Сім’я поїхала до Іспанії, отримала там статус біженців. Лія почала вивчати іспанську й стала ученицею однієї зі шкіл у Севільї. Тут знецінювання та булінг дівчинки припинилися. 

– Тут усі дуже доброзичливі й відкриті, — передає слова Лії оглядачка. — Першого ж дня до мене підбігли всі однокласники, відразу запитали, як мене звати, а потім всюди зі мною ходили, все показували. Вчителі тут інші. Я звикла, що в Україні вони дуже строгі, я завжди відчувала їхній тиск, часом вони кричали, коли чогось не розуміла. Звісно, я не вундеркінд, але ж я прийшла до школи, щоб навчатися. І ще оця традиція: учитель зайшов до класу чи вийшов — потрібно встати. Я в іспанській школі попервах вставала, і на мене всі поглядали з подивом. Тут учителі інакше спілкуються з учнями — на рівних і з повагою, тут легко й цікаво навчатися. Напевно, вперше в житті я ходила до школи залюбки. А ще в іспанських школярів багато вільного часу після уроків. В Україні такого не було — я приходила додому після занять і до ночі робила уроки. Але я вдячна українській школі — все-таки у мене гарна база знань.

Уже за 3 місяці Лія здала іспит з іспанської на дев’ять балів з десяти можливих, хоча іспит би вважали складеним і за п’яти балів. Це виявився один з найкращих результатів у всій провінції. У королівському палаці в Севільї Лії вручили нагороду «За академічні і особисті успіхи». Там Лія змогла розповісти присутнім про ситуацію в рідному Криму та про окупацію.

– Коли я прийшла до школи, ніхто не знав, хто такі кримські татари, що таке Крим, не чув про те, що його окупувала Росія. Навіть мій учитель у школі не знав, що існує українська мова, гадав, що в Україні лише російська. Газети написали: «чудова історія дівчинки з Криму», – переповідає відгук школярки журналістка.

Як розповідає оглядачка, іспанські чиновники, коли з’ясувалося, що найкраща учениця Севільї почала вивчати іспанську лише недавно, були геть шоковані. Представник міністерства навіть приїздив до Лії, аби особисто познайомитися. Так про дівчину з України дізналася вся Іспанія. Про 17-річну українку написала також Huffington Post.

Лія закінчила 4 клас основної школи – це еквівалентно нашому 9-му. Постало питання вступу до коледжу – це як у нас 10-11 клас. 

– Я збираюся вступати на міжнародний бакалаврат, — сказала Лія оглядачці. — Після нього, склавши випускні іспити, зможу вступати до найкращих університетів Америки або Європи. До речі, з мого класу лише троє, включно зі мною, склали іспити так, що зможуть вступити до старшої школи. Решта підуть до «технікумів», як це називають в Україні, або залишаться на другий рік.

Доки Лія обирала школу, щоб продовжити навчання, вона отримала запрошення до престижного навчального закладу у Севільї, одного зі ста найкращих у всій Іспанії.

Спочатку могло здатися, що складається та сама ситуація, як з оплатою у 9 тис. грн. в українському ліцеї, з якого довелося піти, — адже в цій іспанській школі рік навчання коштує €12 тис.

– Ми тоді не знали, що це Міністерство освіти Іспанії виділило зі свого фонду кошти на навчання Лії, — розповів оглядачці тато Едуард Мотречко. — Від неї потрібна була лише згода. Ми були вражені, бо нікого ні про що не просили. Згадалося, як у Херсоні бігали через шкільну плату в €300 на рік і випрошували знижку. А тут нам міністерство саме дало грант у €24 тис., якраз на всі роки навчання в коледжі.

А потім талановиту Лію запросили до Мадрида для участі у тренінгу з лідерства та комунікації для дівчат. Фінансує цю програму великий бізнес, і для участі в ній добирають за конкурсом 40 дівчат із різних провінцій Іспанії. Лію покликали без жодних конкурсів, — пише оглядачка.

Лія не погодилася, щоб журналісти опублікували назву херсонської школи, яка позбулася здібної, але незручної для чиновників дитини. Навіть в інтерв’ю іспанським медіа Лія послідовно каже, що хоче повернутися до України, коли стане спеціалісткою й зможе бути корисна своїй державі.

«Ця дівчина виявилася непотрібною Україні, а от Україна їй дуже потрібна. Згадайте цю історію та подібні до неї, коли розмірковуватимете над тим, як українська молодь «голосує ногами»», — зазначила в своєму тексті Оксана Онищенко.

Нагадаємо, в Іспанії живе понад 2 тис. українських біженців, які приїхали за останній рік.

Фото: зі сторінки Лії у соціальній мережі

У Києві нагородили лауреатів конкурсу «Ми – діти твої, Україно!» імені Данила Кононенка

Ти можеш підтримати дітей із родин політв’язнів у Криму || Чекін 11 листопада, Національна парламентська бібліотека в Києві

kamenskiy

Інтерв’ю з Даниілом ми записали на старті 5-го Чілдрен кінофесту, але він не встиг його вичитати, тому що готувався до екзаменів. Але черговий Чілдрен кінофест розпочинається, на ньому знов покажуть фільм «Сторожова застава», у якому Даниіл зіграв головну роль, і наша розмова актуалізувалася. Дізнайся, що думає Даниіл про булінг у школі!

kamenskiyПро булінг?! Актор Даниіл Каменський, який виконав головну роль у суперпопулярному українському молодіжному фентезі «Сторожова застава», готовий говорити на цю тему хоч скільки. Тому що для нього все це не дзвін, про який невідомо, де він, а реальність багатьох років його життя. Ми поговорили про це з Даниілом на презентації V Фестивалю мистецтва кіно для дітей та підлітків.

Тоді Даниіл був у випускному класі столичної школи екстернів, а тепер він є студентом Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Але для нього все починалося в звичайній середній школі в Полтаві, де він навчався до 9 класу. Не всі ті часи він пригадує з задоволенням, і від журналістів не приховує: так, у класі діставалося. Йому довелося стверджувати себе, щоб зуміти знайти й розкрити свої здібності навіть у несприятливих умовах, коли відчуваєш замало підтримки. Як? Про це Даниіл розповів журналісту спецпроекту «Булінг у школі».
 
– Місто невелике, там усього 40 шкіл, наскільки я знаю. І класу до 8-го ставлення до мене до мене було інакше: я завжди був слабенький, і я переживав булінг, і це правда. Довелося. Рівень розвитку такий, що хто сильніший, той і правий, і інше неважливо…
 
Індивідуальністю бути не вийде?
 
– Ні. Не вийде. «Пробиваються» люди нечасто. І я постійно переживав якісь речі… Раніше я ображався, у мене навіть бували депресії через усе це. Потім я знайшов для себе вихід: став ходити до театрального гуртка. Мені це дуже подобалося, я цим захоплювався, і мені вже було якось усе одно, що там кажуть за спиною, я робив вигляд, що я цього не помічаю. Мені було 13 – 14 років.
 
Хтось навів на думку, що можна піти до гуртка?
 
– Прийшла вчителька й запитала, хто хоче взяти участь у виставі. Я підняв руку, і вона на мене навіть уваги не звернула, покликала інших. Я підійшов: «Можна мені спробувати?». Вона: «Ой, що ти зможеш!». Я: «Давайте спробую!». Я спробував, вони кажуть: «О, нічого собі! Давай!». За два роки я став старостою театрального гуртка. І вже потім зірвався на кастинг, під час навчання приїхав до Києва – це було таке «клац», була думка: чому б не вийти на вищий рівень? І там пройшов! І після цього ставлення до мене вже кардинально змінилося.
 
І у вчителів, і у дітей?
 
– Так. Стали мститися, заздрити, підлабузничати. «Ти такий класний, пішли гуляти!». Це дуже відразливо, насправді. Люди, які раніше мені казали: ти нічого не зможеш, нічого не досягнеш, ти взагалі слабкий, та хто ти такий узагалі… У мене ж були навіть такі часи, коли я ходив на уроки самооборони, і це допомагало. І тепер я розумію, що на тих людей я дивлюся зверху… Тобто, я не скажу, що я там пихатий чи зневажаю, – просто я більше не звертаю уваги на якісь слова за спиною й тому подібне.
 
Але зараз ви з ними особливо й не контактуєте?
 
– Ні.
 
Як у вас стало виходити в справах, спочатку змінилося ставлення з боку вчителів чи з боку однолітків?
 
– Спочатку в однолітків. А потім – в учителів. Хоча були вчителі, які підтримували від початку.
 
Як думаєте, що так вразило однокласників, що вони змінили ставлення?
 
– Це через театральний гурток. Мені давали ролі, у тому числі головні. Вони дивилися – мовляв, і чому він може, а ми так не можемо? Він – на сцені, але хто він взагалі такий?!
 
Ну, складно уявити, що, наприклад, гопникам було діло до вашого театру.
 
– Я ніколи не був мажором. У школі такі були, у кого – грошовиті батьки, статок, якийсь модний гаджет – усі навколо такої людини крутяться. Я таким не був. Грошей у мене багато не було, тому до мене ніхто не підходив. А коли стало виходити в театральному, до мене стали підходити хлопці з грошима, почали зі мною спілкуватися. І тоді вже вся школа стала підключатися. Насправді ж, у мене були друзі дитинства, поза школою, які завжди були зі мною, підтримували й зараз підтримують. У школі ж – то окрема тема. Там, звісно, теж були друзі, але в основному я зіткався з булінгом. Зараз усі ці люди вживають алкоголь, ведуть нездоровий образ життя, нічим, по суті, не займаються, отримують низькі оцінки. У деяких не вийшло вступити до ВУЗу, і тепер, коли я згадую те, що було…
 
О, буває й «друга серія» – це як деякі люди реагують, коли ти «падаєш»…
 
– Так, у мене була така ситуація! Рік тому я потрапив у ДТП. І деякі навіть зловтішалися: мовляв, щоб ти знав, де твоє місце… І це було дуже образливо. Але тепер я закриваю на це очі, тому що розумію: головне – це щось робити, вірити в себе, дослуховуватися до людей, які щось знають, щось прожили в цьому житті. Після 9 класу школи я навчався в Гадяцькому коледжі культури і мистецтв. Із булінгом там я вже не зіткався, бо поставив себе як особистість, як людина, яка знає свої права. І до мене стали самі підходити, пропонувати спілкуватися – навіть ще не знаючи, що я вже знімався. Але потім ці люди дізнавалися про мене купу класних речей, і стали пліткувати за спиною. Навіть викладачі підключалися, що для мене було дивно. Я багато й прямо казав про те, що мені не подобається. Критикував навчальний процес. Говорив директору, що не так. Мені зауважували: чи не забагато я не себе взяв? Я пояснював їм, що так має бути. Тож мене там під кінець першого семестру вже не любили. Мені стало дискомфортно там знаходитися, і я вирішив перевестися до Києва, 10 та 11 класи закінчити тут.
 
Якщо не секрет, до якої школи вдалося вступити?
 
– У Києві є школа екстернів, відома на всю Україну. Готуєшся сам, до школи приходиш тільки щоб здати екзамени. Своїх однокласників я й побачив уперше, коли прийшов складати. Я був здивований, що деякі з них виявилися моїми знайомими, із якими ми разом знімалися. Бо кожна дитина навчається в екстернаті через якусь причину: тому що вона чимось зайнята в житті. Як я, наприклад: зйомки тощо. Чи тому, що зайняті в олімпіадах чи у спорті. Тобто, реально, люди, які щось роблять! Я познайомився з однокласниками й помітив: ось що цікаво – вони чимось займаються у житті й не оглядаються на інших. І ми всі дуже швидко знайшли спільну мову! Ніякого булінгу, ніяких косих поглядів… Ніби більш дорослі…
 
Булінг може проявлятися на більш тонкому рівні. Може бути марнославство, звеличання, як спосіб самоствердитися за рахунок інших…
 
– Ось саме те мені й сподобалося, що люди, які поки навіть незнайомі майже, спокійно ставляться одне до одного, нормально спілкуються, не питають про минуле. Звичайне доросле спілкування. Немає такого підліткового «ножа в спину», бажання нишком ударити… Абсолютно немає! Усі приходять, спілкуються, пишуть екзамен… Обмінюються емоціями… І розходяться. Неприємних відчуттів немає.
 
А як десь у звичайній школі є дівчинка, наприклад, така, як ваша напарниця по фільму Єва? Така ж тендітна та явно не боксер? І як вона потерпає від цькування чи образливого ставлення? Що можете їй порадити? Як їй бути, як захистити себе?
 
– Після того, як я сам зіткнувся з булінгом, я зрозумів, що в житті жодну людину не можна засуджувати, принаймні, доки ти її не знаєш. Кожна людина по-своєму гарна. Реально, я зараз усюди в людях помічаю цю красу. Може, це я трохи як фотограф, як творча особистість… Жодна людина не може бути «страшненькою» в принципі! Я про жодну дівчину не скажу поганого за спиною. Не обізву її.
 
Хлопці ж це роблять не просто так, а задля того, щоб самоствердитися…
 
– Я такого не люблю. Зараз XXI століття, і дівчата, і чоловіки є рівні у правах, у всьому, абсолютно. Немає такого, як раніше – типу, «чоловік – голова сім’ї», усе це. Я за рівність.
 
А багато хто – ні. І як дівчата можуть захиститися від таких?
 
– Є багато проблем: расизм, сексизм, гомофобія… Я стаю на бік людей, які є індивідуальностями. Вони такі, які є. Не приховують своєї особистості. Багато хто цього не сприймає, і починається оце: «добити», «давити», щоб він став таким, які інші…
 
Втім, це відбувається не одно десятиліття. Так було у ваших батьків. І це знову виходить на новий виток.
 
– Це залежить від системи освіти. Освіта, яка працює як завод, робить усіх однаковими, ніяк не розкриває творчість у людині, її погляди. Ось ти «маєш» учитися так, як написано, і ти не маєш права висловлювати свою думку… Це мене просто вражає: пишеш твір на тему «Моя думка з приводу…», а тобі потім помічають: «У тебе неправильна думка!». І ти такий: «Альо, це ж моя думка!». І ще дуже багато залежить від батьків і вчителів. Учні вже потім підключаються до цієї системи. Але доки ти не навчишся мати свою позицію та її захищати, нічого не зміниться, як на мене.
 
І що ж робити дівчатам… У будь-якій школі?
 
– Газові балончики.
 
Єву, із якою ви знімалися в «Сторожовій заставі», уявляєте в школі з балончиком? А якщо в якоїсь дівчинки не має підтримки – батьки не підтримують, учителі, знайомі… Або нездорова чи чимось відрізняється від інших і не має підтримки?
 
– У ситуаціях, коли немає підтримки, не треба намагатися її добитися. Ти мусиш сам собі стати підтримкою. Підтримувати себе і рости.
 
Текст:
 
Фото: з фб-сторінки фільму «Сторожова застава» та надані прес-службою «Чілдрен-кінофесту»
bul-2

Антибулінгова кампанія від ЮНІСЕФ

Українські стоп-булінг-кампанії || З ким ти можеш поговорити про булінгАнтибулінгову кампанію співробітники Дитячого фонду ООН — ЮНІСЕФ — в Україні розпочали рік тому — у липні 2017-го. Кампанія орієнтована на дорослих і на дітей. Її проводять, щоб підняти рівень обізнаності про булінг та його негативні наслідки. В ЮНІСЕФ вважають, що це допоможе змінити поведінку та знизити рівень толерантності до насильства. Ядром кампанії є веб-сайт www.stopbullying.com.ua, на якому школярі та батьки можуть знайти інформацію про булінг, його наслідки та можливі дії для подолання цієї проблеми.

На веб-сайті інформація подається в інтерактивній та відповідній до віку дітей формі. Сайт містить важливу інформацію про ознаки булінгу, способи його попередження, а також варіанти реагування на та нього для батьків та вчителів. На сайті пропонуються альтернативні булінгу види поведінки. Окрім цього, у рамках кампанії планують розповсюдження плакатів та стікерів для дітей. У двох областях на сході України в 2017 році також були заплановані інтерактивні заходи. Цього року, 4 травня, до Міжнародного дня протидії булінгу, ЮНІСЕФ представив відеоінструкцію, як розпізнати булінг.

Курс «Гендерночутливий та недискримінаційний підхід у навчанні» від ГО «Студена»

studenaУ липні представники ГО «Студена» планують запустити онлайн-курс для вчителів 1–4 класів «Гендерночутливий та недискримінаційний підхід у навчанні», який розробили спільно зі студією онлайн-освіти EdEra, у межах Нової української школи, за підтримки Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та впроваджується Pact в Україні.

Курс складатиметься з 9 модулів. Користувачі вже мають змогу ознайомитися з пілотним модулем курсу — «Протидія цькуванню», у якому лекторка Галина Корнієнко, тренерка з питань протидії всім формам дискримінації та ксенофобії ГО «Донбас COC». Пані Галина знайомить слухачів курсу з основними поняттями цькування/булінґу, розглядає практичні ситуації в школі та допомогає скласти план дій для протидії цькуванню у навчальному закладі. У модулях програми експерти розкажуть, що таке дискримінація і толерантність, цькування на підставі інакшості, ґендерні ролі й стереотипи, нерівність у суспільстві. Щоб пройти модуль, потрібно заповнити анкету — задля формування зворотнього зв’язку з розробниками.

Представники організації в січні розпочали опитування серед учителів, щоб зрозуміти можливі очікування від курсу. У ньому взяли участь 1432 респонденти: 98% — вчителі, директори та завучі шкіл, 2% — студенти та мами учнів. Необхідність запуску освітньої кампанії підтвердили дані, що були отримані: чверть опитаних взагалі не розуміють теми курсу; 20% виявили зацікавленість темою булінгу; 19% поцікавилися питанням дискримінації, 11% — правами людини/дитини, 10% — розв’язанням конфліктів, 8% — насильства в сім’ї, 4% — питаннями зв’язку з інклюзією, 3% — гендерних стереотипів.

Як розповіла журналістам Анастасія Мельниченко, координаторка проекту зі «Студени», коли активісти організації прочитали відповіді вчителів, то побачили, що вони не розуміють, що робити із цькуванням. За її словами, тоді стало ясно, що потрібно зробити розширення курсу і додавати ще один навчальний тиждень, присвячений виключно протидії цькуванню.

Організація провела прицільне опитування щодо того, що відбувається серед дітей у класах. 64% із 312 респондентів зазначили, що стикалися з фактами знущання і цькування за останні три місяці. Найбільша частка — майже 78% — зазнавали цькування через зовнішність і поведінку, 61% — через соціальний стан, майже 44% — через успішність чи неуспішність у навчанні. Найменше проявів цькування зафіксували на підставі мови — 1,3%. З’ясувалося, що найменше випадків цькування відбувається в молодшій школі, найбільше — у середній.

Окрім курсу, активісти візьмуться втілювати можливості онлайн-підтримки від психологів, корекційних педагогів, які зможуть надати консультації вчителям та учням. Так, для школярів планують створити онлайн-платформу, на якій діти зможуть анонімно опублікувати свої історії і швидко отримати коментарі психолога.

Як протидіють булінгу представники Офісу Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби

chernikovОфіс Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби в квітні запросив надсилати поради чи пропозиції для семикласника Максима Чернікова, який постраждав від булінгу в київському ліцеї податкової та рекламної справи №21, тепер лежить зі зламаним хребтом і, зустрівшись із паном Кулебою, погодився увійти до складу Національної дитячої ради, щоб допомагати в боротьби з булінгом та насильством.

Пан Кулеба запропонував хлопцю скористатися можливістю пройти курси з відеоблогінгу. Як зазначили на сторінці Офісу Уповноваженого Президента України з прав дитини у фейсбуці, його співробітники сподіваються, що скоро у Максима буде свій блог, де він розповідатиме про булінг, про те, як можна з цим боротися, куди звертатися та як реагувати.

Міністерство освіти й науки в боротьбі з булінгом

bulliyng-mon

Фото: Укрінформ

МОН навесні цього року розпочало співробітництво з протестантським проповідником та письменником Ніком Вуйчичем. 29 березня він приїхав до Києва в рамках проекту «Безпечна школа», який було розпочато за підтримки Міністерства освіти, та виступив перед фахівцями та підлітками. У рамках цієї кампанії плануються його виступи в Україні восени.

 

 

Проект із протидії булінгу у навчальних закладах від Ювенальної поліції: діти мають знати, що протиправні дії щодо однолітків мають правові наслідки

uv-bullying

Кадр з відео, проект #Маєшправобутисобою

У березні Управління ювенальної превенції Національної поліції України заявило про старт проекту «Маю право бути собою». У соцмережах новини кампанії можна відстежувати за однойменним тегом #Маюправобутисобою.

Як повідомляла прес-служба Нацполіції, проект «Маю право бути собою» розпочали після появи статті «Проблема булінгу очима підлітка», яку створив Павло Шатило, учень 9 класу, активіст учнівського самоврядування. Павло разом із однолітками провів анонімне інтернет-анкетування «Чи знайоме вам поняття булінг?». Виявилося, що 52% підлітків навіть не усвідомлювали, що є таке поняття та така проблема, але вони були учасниками цього явища, і на запитання, «Чи ставали ви особисто жертвою насилля?», заперечно відповіли 69% опитаних, а ствердно — 31%, що є чималим показником, який маркує наявність проблеми.

Працівники Управління ювенальної превенції Нацполіції ознайомилися з результатами опитування та провели захід «Стоп булінг!» — надали поради, до кого звернутися по допомогу у випадку насилля та розповіли підліткам, як захиститися від булінгу. Зокрема, поліцейські наочно продемонстрували, як запобігти випадкам агресії серед дітей та роз’яснили, що протиправні дії щодо однолітків мають правові наслідки.

До Дня захисту дітей 1 червня в рамках кампанії представники Нацполіції розповсюдили антибулінгове відео для дітей.

Кліп від Pianoбой та флешмоб #ВсеЩоТебеНеВбиває

bulliyng-pianoboy

«Все Що Тебе Не Вбиває», бекстейдж

У квітні з’явився відеокліп «Все Що Тебе Не Вбиває» від Pianoбой та відбувся однойменний флешмоб, перебіг якого можна подивитися за тегом #ВсеЩоТебеНеВбиває. Pianoбой — музикант Дмитро Шуров — пообіцяв, що приїде з концертом до тієї школи, чиї учні найактивніше коментуватимуть флешмоб. Перемогла школа № 4 з міста Стрий Львівської області. Там Дмитро виступив на святі останнього дзвоника. А журналісти зафіксували його коментар після цього виступу: Дмитро зазначив, що українці звикли жити в системі, де людина не є важливою, це прищеплювалося багато десятиліть, тому нам так важко через це перестрибнути, а шкільний булінг — це прояв саме цієї системи, і саме про це — новий відеокліп.

«Завжди знайдуться люди, яким ти не подобаєшься. Завжди будуть хейтери. Але це не привід відмовлятись від своєї мрії, своєї суті, та від пошуку своїх людей», — написав Шуров під хештегом флешмобу на своїй сторінці у фейсбуці.

Вирішення конфліктів у школах методами «Інституту миру і порозуміння»

trening-dlya-molodiГО «Інститут миру і порозуміння», який вже декілька років займається проблематикою конфліктів у суспільстві, також доєдналася до роботи над темою булінгу. Організація займається впровадженням відновних практик у школах: створенням шкільних служб порозуміння — осередків, де підготовані учні-медіатори допомагають своїм ровесникам вирішувати конфлікти співробітницьким шляхом. Це дозволяє дітям брати відповідальність за вирішення конфліктів, знаходити спільну мову з однолітками та будувати стосунки у співробітницький спосіб.

 

Teencorr працює над розвитком інформаційного спецпроекту «Булінг у школі»

bulliyng-teencorrІнформаційний спецпроект «Булінг у школі»/Bullying&Bias at School молодіжний онлайн-журнал «Тінкор» запустив ще навесні не тільки на своїх сторінках, але й у соцмережах: у фейсбуці, твіттері та інстаграмі. Ловити всі оновлення можна в будь-якій із цих соцмереж, яка є для тебе найзручнішою в користуванні.

У цьому спецпроекті вже вийшла серія бесід про булінг: фахівці, відомі актори, музиканти, блогери у форматі видання висловили своє ставлення до проблеми булінгу, виявилося, вона нікому не байдужа й справді актуальна в українському соціумі. Зустрічі журналістів спецпроекту з цікавими людьми тривають, нові розмови, точки зору та емоції не за горами. 

Журналістський спецпроект «Булінг у школі» — можливість поспілкуватися про проблеми цькування з дітьми, підлітками та дорослими, отримати довідкову та розвиваючу інформацію, акумулювати дані ЗМІ та дослідників, посперечатися про булінг у суспільній дискусії, дослухатися до різних точок зору, застосовуючи інформаційні методи. Спецпроект «Булінг у школі» розвивається як платформа, вільна для всіх, хто хоче висловитися, у форматі видання, з теми булінгу серед українських дітей та в закладах освіти. Надсилати свої історії, дані, побажання, пропозиції, відео, фото можна на електронну адресу спецпроекту: bullying.ua@gmail.com. 

Якщо ви впроваджуєте цікавий проект із запобігання булінгу, ви можете надіслати інформацію про це на сторінки чи електронну адресу «Булінгу у школі». Долучайтеся, розповідайте про ваш досвід!

Teencorr

eva-kosheva

Зараз життя Єви Кошевої, виконавиці головної жіночої ролі у найпопулярнішому сучасному українському фентезі «Сторожова застава» – не тільки навчання та самовдосконалення, але й зйомки.

eva-koshevaВона пройшла кастинг, зіграла роль Оленки і стала однією з найупізнаваніших дівчат-школярок, які вже мають певні творчі досягнення. Акторська кар’єра Єви розвивається.

Але й шкільні уроки дівчина має відвідувати. 15-річна Єва навчалася в школі моделей та є ученицею Броварської спеціалізованої школи №7. Однак там своїм прагненням до розвитку працьовита дівчинка не завжди зустрічала підтримку та розуміння.

Ми поговорили з акторкою про булінг після прес-конференції V Фестивалю мистецтва кіно для дітей та підлітків, що відбулася наприкінці квітня в Києві. Наша розмова про шкільне цькування виявилася жвавою й відвертою: Єві є що пригадати про непорозуміння в школі.

– Які ви маєте уявлення про цькування? Ваше ставлення до цього? Чи може, ви колись були на місці людей, які когось цькували, ображали? А може, ви захищали когось від цькування?
 
– Насправді, було таке, що мене ображали. Це було пов’язано з тим, що я пропустила багато уроків через зйомки, і коли я прийшла до школи, на мою адресу була якась необгрунтована критика, певні дії, мене могли вдарити.
 
eva-kosheva
– Ви запитували про обгрунтування?
 
– Це все відбувалося надто швидко, щоб зорієнтуватися… Постійно були якісь плітки за моєю спиною. Це мало влив на моє спілкування з людьми. Взагалі, мене завжди поважали в школі. Але після зйомок… Я розуміла, що не можу дати відсіч.
 
– Що важливо в такій ситуації? Захиститися?
 
– Я поділилася всім цим зі своєю мамою. І мама поговорила з дівчатами, які мене ображали. У мене з мамою за фактом дуже добрі стосунки, я всім із нею ділюся. Все ж таки, якщо ви довіряєте своїй мамі… То, якщо булінг, треба сказати батькам. Тому що тільки вони зможуть це якось проконтролювати… Але насправді все це просто заздрість.
 
– Ви зробили такий висновок для себе?
 
– Я думаю, що так. Бо якихось інших причин не було.
 
eva-kosheva
– У школі у вас – одне коло спілкування, і не всі там вас підтримують, не всі розуміють, можливо, деякі заздрять. І є «знімальний» досвід – насправді, він колосальний для підлітків. Ви вже добре усвідомлюєте, що, окрім вашої школи, є й інше життя: інші школи, діти, дорослі люди, може, геть інші, ніж у вашій школі. І ви знаєте, що серед цих людей ви можете знайти підтримку. Як думаєте: чи змінити коло спілкування – це є вихід, коли тебе цькують?
 
– Так, це вихід. У мене так вийшло, що я майже перестала спілкуватися, гуляти, закрилася, ходила до школи, відсиджувала там, але ні з ким не спілкувалася… До мене ніхто не підсаджувався на уроках, я ні до кого не підсаджувалася. Але з часом люди все одно розуміють, що вони чинять неправильно, і потім кожен, хто мене чимось образив, вибачився переді мною. Рано чи пізно люди усвідомлюють це.
 
eva-kosheva
– Мама вам що порадила?
 
– Мама сказала: «Просто не звертай уваги, це все пройде, це дитинство». Можливо, до мене було таке ставлення, тому що я взяла участь у зйомках, можливо, вони вирішили, що я зазналася, чи їм хотілося всім розповісти, яка я «погана»… Але це може й бути тому, що, наприклад, ви гарніша, ніж інші дівчата, чи ви себе якось інакше поводите, чи ще якась причина…
 
– Так, буває, цькують, тому що хтось багатший, хтось бідніший, чи в когось більше підтримки, а в когось менше… Причини можна перераховувати нескінченно. Інша справа, ви знаходитеся в певному колі людей, і що вам робити: чи битися за себе, вчитися захищатися, чи щось змінювати й іти в інше коло, до інших людей?
 
– Якщо будете показувати, що ви слабші, то вас будуть принижувати.
 
– Як вам вдалося показати, що ви не слабша?
 
– Я просто перестала з ними спілкуватися.
 
eva-kosheva
– Ігнор – це дуже важко. Ви кожного дня приходите до школи – і кожного дня ви там сама. Можливо, ви так не виграєте нічого. Замість того, щоб отримувати в школі допомогу й навички в адаптації та спілкування, ви переживаєте складну ситуацію й маєте клопіт…
 
– Тоді було так… Але зараз, коли в мене виникає якійсь конфлікт з однокласниками, я звикла підходити й говорити начистоту. «У чому справа? Ми раніше добре спілкувалися, що сталося? Тебе щось не влаштовує в моїй поведінці? Я щось не так зробила? Можливо, образила?». Якщо людина намагатиметься бути відкритою, вона тобі скаже, як є насправді. А якщо людина закрита, або заздрить, то, звісно, вона тебе відправить куди подалі.
 
– Якби вам сказали, що все те в Україні було й 10, і 20, і 30 років тому? І ті, хто зараз давно дорослі, теж переживали все це? І булінг – це те, що відбувається в Україні не лише за вашим поколінням? До речі, зараз це і в Америці, і в інших країнах…
 
– Це відбувається всюди. І не лише у підлітковому віці. Навіть коли ви стаєте дорослим, усе одно вам може зустрітися хтось, хто намагатиметься якось вас образити, принизити, а з себе вдати вищого.
 
eva-kosheva
– Акторський досвід допомагає більш позитивно дивитися на подібні ситуації?
 
– Він допоміг мені в тому, що я спілкувалася з людьми, які є на порядок старші за мене, які пережили набагато більше й ділилися таким досвідом, такими секретами, були так відверті, коли говорили зі мною, що я розуміла, що все те, з чим я зіткалася з однолітками – це дитинство, і це пройде… Досвід спілкування на зйомках дав зрозуміти: якщо ми будемо дуже чутливо сприймати цькування, то буде боляче в майбутньому, ми закриємося в собі, коли виростемо. Але якщо ми будемо простіше це сприймати, розуміти, що воно пройде, то ми відпустимо це через якийсь час, як випустимося зі школи.
 
– Шкільні вчителі – чи могли б вони бути в ролі дорослих, які підтримують?
 
– У вчителів у школі є фаворити. Я ніколи не була такою… Школа ніколи не відкриє ваш потенціал, ваш талант. Хто взагалі міг подумати, що я буду зніматися у фільмі? Проте, моя класна керівниця завжди йшла назустріч, і навіть зараз без проблем відпускає з уроків на різноманітні заходи. Я їй вдячна за підтримку.
 
– Подумати, якраз, могли, і підтримати, мабуть, могли також. Дивно, що не зробили того, коли побачили, що в їхній школі навчається здібна в чомусь дитина.
 
– Звичайна школа не відкриває таланти. І питання вже в іншому: потрібно в себе вірити. І давати собі шанс проявити себе.
 
eva-kosheva
– Незважаючи ні на кого?
 
– Незважаючи ні на кого! Буває, що хтось може втертися в довіру, ти їм довіряєш, розповідаєш, а вони потім – «ніж у спину». Проте це все – досвід. Ми не зможемо навчитися на чужому досвіді, доки не отримаємо свій. Мені здається, це проходять усі, у якійсь мірі. Хтось більше, хтось менше. Просто бувають такі моменти, коли одні слабші, ніж інші. Але переживають подібне всі.
 
Текст:
TeenCorr
Фото: з особистого архіву Єви Кошевої
varvara-sokolova

varvara-sokolovaАвторка інтернет-журналу Out&About, блогерка Варвара Соколова поділилася думками про булінг – відповіла на декілька запитань спецпроекту «Булінг у школі».

– Як ви вважаєте, булінг (цькування) є проблемою дитинства в Україні?
 
– Цькування – це соціальне явище, яке є в кожному суспільстві, і Україна не є винятком.
 
– Вам доводилося переживати/спростерігати цькування у шкільні роки? Як це відбувалося?
 
– У мої шкільні роки цькування було мало. Виховання було більш суворим, мені здається, і вчителі за цим теж добре слідкували.
 
– Чи вам доводилося цькувати когось у школі?
 
– Я була старостою в классі, тому мені лише доводилося рознімати сутички, якщо такі були.
 
– Як ви сприймаєте це явище – цькування?
 
– Як недовихованість. Родина має слідкувати і вчити дитину манерам спілкування, відношенню до оточуючих, пояснювати все. Найгірше – це цькування дітей з вадами. Я вважаю це найбільшою проблемою. Якщо ж здорову динину якось принижують оточуючі, то батьки мусять навчати, як відстояти себе.
 
– Як вважаєте, які сторони відповідальні за такі ситуації в спілкуванні дітей, підлітків, коли хтось із них виявляється побитим, отримує пошкодження здоров’я?
 
– Якщо такі речі стаються у школі – вчителі/тьютори. Якщо ж поза навчальним закладом – батьки.
 
 
anna-adamovich

– Чи є булінг (цькування) проблемою дитинства в Україні? Чи доводилося переживати/спростерігати цькування у шкільні роки, чи самій когось цькувати? Як сприймаєте це явище – цькування?

Із усіма цими питаннями ми прийшли до української акторки Анни Адамович, виконавиці головної жіночої ролі у молодіжній стрічці «СКВОТ32», яка скоро вийде на екрани країни. Цікаво дізнатися про її сприйняття проблеми. Ми дізналися! І почули true story.

– Чесно кажучи, я сама була жертвою булінгу. У мене дуже запальний темперамент, і однокласники через це сприймали мене агресивно. І це не те що не допомогло мені стати більш стриманою, а навпаки – зробило максимально ворожою до суспільства.

Мені було важко довіряти людям, сприймати себе об’єктивно, я завжди бачила недоліки у собі і в людях навколо, а це постійний стрес. Я довго з цим боролася, і звісно, це було нелегко.

Тож я вважаю булінг у школі практично небезпечним, особливо для дітей із чутливою психікою.

anna-adamovich

Зірка стрічки «СКВОТ32» Анна Адамович

Я не можу цілком звинуватити учителів: це проблема і неуважних батьків, у яких діти так і чекають, щоб зірвати гнів на комусь.

Тож таку проблему треба вирішувати з усіх боків водночас, що в нашому поки що не дуже вільному в поглядах суспільстві дуже важко.

TeenCorr

ivan-ganzera

Булінг у школі || Співак Іван Ганзера: «Ми маємо зробити все від нас залежне, щоб наші діти завжди ставилися з повагою один до одного»Іван Ганзера – відомий співак, переможець шоу «Голос країни». Певні відмінності від багатьох інших людей – проблеми з зором унаслідок родової травми – не заважають йому реалізовувати співочий дар – співати для людей, багато працювати. Іван навіть балотувався до парламенту, дуже часто виступає в зоні АТО. Вже видав другий альбом пісень. Він має чималий досвід, як надихати тих, хто зневірився чи потерпає від переживань про якісь обмеження.

Іван ділиться в соцмережах своєю чіткою позицією по різних питаннях, які турбують українців – чесно каже, що думає. Ми знали, що від нього і про булінг почуємо відверту розповідь. І справді почули! Іван Ганзера дуже прямо відповів на декілька запитань інформаційної сторінки «Булінг у школі».

– Як ви вважаєте, булінг (цькування) є проблемою дитинства в Україні?
 
– Це дуже велика проблема, і дуже тішить, що зараз цьому питанню почали приділяти достатньо уваги. Звісно ж, таке явище, як булінг, існувало завжди, але світ не стоїть на місці, технології розвиваються, інтернет, телебачення стали доступними, і новини почали поширюватися з космічною швидкістю. Стало достатньо зробити один пост, чи залити відео до соцмереж, і якщо воно буде резонансним, то за лічені години про це дізнається весь світ. Але і той факт, що наше життя зараз розвивається досить стрімко, і батьки іноді, занурившись у свої справи та проблеми, приділяють недостатньо уваги своїм дітям, теж не треба відкидати. Як ми знаємо, правильне виховання дуже важливе в житті кожної людини.
 
– Вам доводилося переживати чи спростерігати цькування у шкільні роки? Як це відбувалося?
 
– Наш соціум так влаштований, що кожен з нас має знайти своє місце під сонцем. І шукати те місце ми, звісно ж, починаємо з дитинства. У зв’язку з моїми проблемами із зором знаходилося дуже багато дужих хлопців, які подекуди були старшими за мене і намагалися самоствердитися на моєму фоні перед однолітками. Часто десь закінчувалося розбитим носом, але знаєте, такі моменти закаляють. Навіть у таких неприємних ситуаціях є чому повчитися, і для мене, як для хлопця, то було, певною мірою, навіть корисно. Але зараз, коли я вже дорослий, я чудово розумію, що цих моментів можна було б уникнути, якби вчителі в школі приділяли цій проблемі достатньо уваги.
 
– Чи вам доводилося цькувати когось у школі?
 
– У мене теж був такий гріх у підлітковому віці. І зараз я розумію, що мені дуже соромно за деякі мої вчинки, але, слава Богу, цей період мого життя швидко минув. Я просто зрозумів, що є в житті багато інших речей, за рахунок яких я зможу проявити себе і здобути повагу серед своїх друзів.
 
– Як ви сприймаєте це явище – цькування?
 
– Людство майбутнього має навіть не згадувати про цю проблему. Ми маємо зробити все від нас залежне, щоб наші діти висловлювали свої емоції та скидали свою енергію у творчості, займалися спортом та завжди ставилися з повагою один до одного. Сподіваюся, мені вдасться знайти правильні слова та правильно виховати свою доньку. Хочеться вірити, що інші батьки також будуть прагнути до того, і наші діти будуть з’ясовувати свої стосунки в цивілізований спосіб.
 
TeenCorr
 
Фото: facebook 
Giovanna Barberis
Giovanna Barberis

Джованна Барберіс – Голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні

Що думає про булінг в українських школах та підліткових тусовках Джованна Барберіс, Голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні? Про це ми змогли поспілкуватися з нею минулого тижня в Києві, після презентації дитячого кінофестивалю.

Цією розмовою ми відкриваємо спецпроект «Булінг у школі» в онлайн-журналі «Тінкор» і серію ексклюзивних коментарів від активних, творчих українців про булінг.

– Пані Джованно, що саме ви можете сказати про булінг українським школярам, які мають досвід пострадянського життя, і знають, що проблема цькування була дуже актуальною тут ще з 80-х – 90-х років, а може, й ще раніше. І зараз є нова хвиля цієї проблематики. Дуже багатьох все це турбує, крім того, є й певні маніпуляції суспільною думкою щодо цього. У зв’язку з цим, який меседж можуть почути від вас українські підлітки?

– Булінг – це є реальність тут, в Україні, але це й глобальна проблема, на жаль. Тож Україна – це не виняток. Ми працювали минулого року над кампанією, і в нас є певна зібрана інформація для кращого розуміння масштабу проблеми. І дійсно, я можу сказати, досить великий відсоток дітей і молодих людей в Україні переживають епізоди булінгу. Це також підтверджується доказово.

– Можливо, ви знаєте про конкретні епізоди? Перевіряєте їх?

– Ми не збираємося перевіряти. Ми провели соцопитування, і це і є докази, які ми маємо. Тепер, звичайно, важливо реалізувати певні міри – це може бути певна діяльність, певна підтримка для шкіл, учителів, особливо, для тих, хто зіткається з такими проблемами.

– Загалом, мабуть, є певна проблема зі статистикою щодо проблем дитинства. ЗМІ, в основному, отримують статистику від вас, від ЮНІСЕФ. Як має покращуватися ситуація зі статистичними дослідженнями відповідної тематики?

– Ми можемо надати статистику, тому що ми провели оцінку і соцопитування минулого року. Це, звісно, був збір інформації саме на той певний період. Так що ми не можемо робити вигляд, що в нас є особливо актуальна інформація.

– Але в ролі, практично, ексклюзивних «постачальників» статистичної інформації з проблем дитинства як ви почуваєтеся?

– Думаю, ми не єдині – ми співробітничаємо з Міністерством освіти. Воно також збирає певну інформацію. Знаєте, можливо, відбувається те, що доступність інформації дещо розсіяна й не відображає національну ситуацію в цілому. Тож ми маємо бути обережні, але, у будь-якому разі, є дані, що проблема в Україні існує, і що така проблема існує і в інших місцях. Роль шкіл, учителів, батьків надзвичайно важлива. Саме тому, особливо вчителі, мають бути навчені, мають розуміти, що вони можуть насправді зробити для того, щоб виявити та зробити легшим спілкування та мирні перемовини між учасниками таких ситуацій.

– Одне з наших міністерств, яке опікується, у тому числі, питаннями освіти, дає такий меседж суспільству, що громадяни, особливо, учителі, відчувають це як відсутність підтримки в проблемі булінгу з боку керуючого органу. І разом з тим, майже кожна школа страждає від проблем із цькуванням, навіть у столиці…

–  Тому що школи не готові, і, знову ж, проблема існує не тільки тут, в Україні, – тому що вчителів ніколи не навчали справлятися з такими проблемами, це реальність. Тож ми маємо колективно шукати допомоги та інвестувати в навчання вчителів, інвестувати в те, щоб отримати професіоналів на рівні школи, таких як психологи й навіть медичні професіонали, які могли б надати такий тип підтримки.

– Тут такий менталітет, що суспільство очікує якогось рішення, якоїсь відповіді на актуальне питання. Від державних інституцій відповідей поки що немає. Від вас суспільство отримує статистику. Може, у вас є й рецепт – які в найближчий час можуть бути рішення?

– У мене немає рецепту, але саме на рівні шкіл багато чого може бути зроблено, без того, щоб чекати на чарівну відповідь. Школи, шкільні директори, вчителі… так, чиновники, міністерства… але, у кінці кінців, саме суспільство – це відноситься до шкіл, учителів, директорів, батьків, – має збиратися, обговорювати, намагатися зрозуміти, які є проблеми, і намагатися побачити, що вони можуть зробити на їхньому рівні. Тому що дуже багато може бути зроблено також і на цьому рівні.

Пам'ятаєш?
Джованна Барберіс вступила на посаду Голови Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у липні 2014 року. З 2010 року до свого призначення в Україні пані Барберіс очолювала представництво ЮНІСЕФ у Сенегалі.

Переклад та адаптація: Марія Парамонова

Запитання: Поліна Аксьонова, журналіст

Фото: Артхаус Трафік

Підтримати сайт / Support:

Ти можеш матеріально підтримати сайт – зробити довільний донейшн через Paypal. Щиро дякуємо, що ти цінуєш нашу працю й допомагаєш оплачувати витрати з утримування сайту! Тоді ми матимемо змогу заохочувати до співробітництва нових цікавих авторів і технічно розвивати портал. Щоб здійснити підтримку та зробити переказ, натисни кнопку Donate.

We will be able to encourage new interesting authors to collaborate and technically develop the portal. We sincerely thank you friends for appreciating our work and helping us pay for the costs of maintaining the site. You can Paypal.

Увійти / Login
[ultimatemember form_id="4322"]
Підпишися на щотижневий дайджест!
Долучайся до нас у всіх соцмережах і проєктах:
PayPal:
Підтримай роботу журналістів сайту!

© 2010-2021, ContentLab. Усі права захищені. Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті TEENСORR, дозволяється за умови посилання на teencorr.com.ua. Для інтернет-видань є обов'язковим пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання на http://teencorr.com.ua. Посилання має бути розміщене в незалежності від повного або часткового використання матеріалів. Гіперпосилання (для інтернет-видань) – має бути розміщене в підзаголовку чи в першому абзаці матеріалу.

Перейти к верхней панели