Close Sidebar

Teennews

style life, teens novelties, знамениті діти, інтерв'ю, розумні теми, точка зору,

18.06.2019

Інтерв’ю з Даниілом ми записали на старті 5-го Чілдрен кінофесту, але він не встиг його вичитати, тому що готувався до екзаменів. Але черговий Чілдрен кінофест розпочинається, на ньому знов покажуть фільм «Сторожова застава», у якому Даниіл зіграв головну роль, і наша розмова актуалізувалася. Дізнайся, що думає Даниіл про булінг у школі!

kamenskiyПро булінг?! Актор Даниіл Каменський, який виконав головну роль у суперпопулярному українському молодіжному фентезі «Сторожова застава», готовий говорити на цю тему хоч скільки. Тому що для нього все це не дзвін, про який невідомо, де він, а реальність багатьох років його життя. Ми поговорили про це з Даниілом на презентації V Фестивалю мистецтва кіно для дітей та підлітків.

Тоді Даниіл був у випускному класі столичної школи екстернів, а тепер він є студентом Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Але для нього все починалося в звичайній середній школі в Полтаві, де він навчався до 9 класу. Не всі ті часи він пригадує з задоволенням, і від журналістів не приховує: так, у класі діставалося. Йому довелося стверджувати себе, щоб зуміти знайти й розкрити свої здібності навіть у несприятливих умовах, коли відчуваєш замало підтримки. Як? Про це Даниіл розповів журналісту спецпроекту «Булінг у школі».
 
– Місто невелике, там усього 40 шкіл, наскільки я знаю. І класу до 8-го ставлення до мене до мене було інакше: я завжди був слабенький, і я переживав булінг, і це правда. Довелося. Рівень розвитку такий, що хто сильніший, той і правий, і інше неважливо…
 
Індивідуальністю бути не вийде?
 
– Ні. Не вийде. «Пробиваються» люди нечасто. І я постійно переживав якісь речі… Раніше я ображався, у мене навіть бували депресії через усе це. Потім я знайшов для себе вихід: став ходити до театрального гуртка. Мені це дуже подобалося, я цим захоплювався, і мені вже було якось усе одно, що там кажуть за спиною, я робив вигляд, що я цього не помічаю. Мені було 13 – 14 років.
 
Хтось навів на думку, що можна піти до гуртка?
 
– Прийшла вчителька й запитала, хто хоче взяти участь у виставі. Я підняв руку, і вона на мене навіть уваги не звернула, покликала інших. Я підійшов: «Можна мені спробувати?». Вона: «Ой, що ти зможеш!». Я: «Давайте спробую!». Я спробував, вони кажуть: «О, нічого собі! Давай!». За два роки я став старостою театрального гуртка. І вже потім зірвався на кастинг, під час навчання приїхав до Києва – це було таке «клац», була думка: чому б не вийти на вищий рівень? І там пройшов! І після цього ставлення до мене вже кардинально змінилося.
 
І у вчителів, і у дітей?
 
– Так. Стали мститися, заздрити, підлабузничати. «Ти такий класний, пішли гуляти!». Це дуже відразливо, насправді. Люди, які раніше мені казали: ти нічого не зможеш, нічого не досягнеш, ти взагалі слабкий, та хто ти такий узагалі… У мене ж були навіть такі часи, коли я ходив на уроки самооборони, і це допомагало. І тепер я розумію, що на тих людей я дивлюся зверху… Тобто, я не скажу, що я там пихатий чи зневажаю, – просто я більше не звертаю уваги на якісь слова за спиною й тому подібне.
 
Але зараз ви з ними особливо й не контактуєте?
 
– Ні.
 
Як у вас стало виходити в справах, спочатку змінилося ставлення з боку вчителів чи з боку однолітків?
 
– Спочатку в однолітків. А потім – в учителів. Хоча були вчителі, які підтримували від початку.
 
Як думаєте, що так вразило однокласників, що вони змінили ставлення?
 
– Це через театральний гурток. Мені давали ролі, у тому числі головні. Вони дивилися – мовляв, і чому він може, а ми так не можемо? Він – на сцені, але хто він взагалі такий?!
 
Ну, складно уявити, що, наприклад, гопникам було діло до вашого театру.
 
– Я ніколи не був мажором. У школі такі були, у кого – грошовиті батьки, статок, якийсь модний гаджет – усі навколо такої людини крутяться. Я таким не був. Грошей у мене багато не було, тому до мене ніхто не підходив. А коли стало виходити в театральному, до мене стали підходити хлопці з грошима, почали зі мною спілкуватися. І тоді вже вся школа стала підключатися. Насправді ж, у мене були друзі дитинства, поза школою, які завжди були зі мною, підтримували й зараз підтримують. У школі ж – то окрема тема. Там, звісно, теж були друзі, але в основному я зіткався з булінгом. Зараз усі ці люди вживають алкоголь, ведуть нездоровий образ життя, нічим, по суті, не займаються, отримують низькі оцінки. У деяких не вийшло вступити до ВУЗу, і тепер, коли я згадую те, що було…
 
О, буває й «друга серія» – це як деякі люди реагують, коли ти «падаєш»…
 
– Так, у мене була така ситуація! Рік тому я потрапив у ДТП. І деякі навіть зловтішалися: мовляв, щоб ти знав, де твоє місце… І це було дуже образливо. Але тепер я закриваю на це очі, тому що розумію: головне – це щось робити, вірити в себе, дослуховуватися до людей, які щось знають, щось прожили в цьому житті. Після 9 класу школи я навчався в Гадяцькому коледжі культури і мистецтв. Із булінгом там я вже не зіткався, бо поставив себе як особистість, як людина, яка знає свої права. І до мене стали самі підходити, пропонувати спілкуватися – навіть ще не знаючи, що я вже знімався. Але потім ці люди дізнавалися про мене купу класних речей, і стали пліткувати за спиною. Навіть викладачі підключалися, що для мене було дивно. Я багато й прямо казав про те, що мені не подобається. Критикував навчальний процес. Говорив директору, що не так. Мені зауважували: чи не забагато я не себе взяв? Я пояснював їм, що так має бути. Тож мене там під кінець першого семестру вже не любили. Мені стало дискомфортно там знаходитися, і я вирішив перевестися до Києва, 10 та 11 класи закінчити тут.
 
Якщо не секрет, до якої школи вдалося вступити?
 
– У Києві є школа екстернів, відома на всю Україну. Готуєшся сам, до школи приходиш тільки щоб здати екзамени. Своїх однокласників я й побачив уперше, коли прийшов складати. Я був здивований, що деякі з них виявилися моїми знайомими, із якими ми разом знімалися. Бо кожна дитина навчається в екстернаті через якусь причину: тому що вона чимось зайнята в житті. Як я, наприклад: зйомки тощо. Чи тому, що зайняті в олімпіадах чи у спорті. Тобто, реально, люди, які щось роблять! Я познайомився з однокласниками й помітив: ось що цікаво – вони чимось займаються у житті й не оглядаються на інших. І ми всі дуже швидко знайшли спільну мову! Ніякого булінгу, ніяких косих поглядів… Ніби більш дорослі…
 
Булінг може проявлятися на більш тонкому рівні. Може бути марнославство, звеличання, як спосіб самоствердитися за рахунок інших…
 
– Ось саме те мені й сподобалося, що люди, які поки навіть незнайомі майже, спокійно ставляться одне до одного, нормально спілкуються, не питають про минуле. Звичайне доросле спілкування. Немає такого підліткового «ножа в спину», бажання нишком ударити… Абсолютно немає! Усі приходять, спілкуються, пишуть екзамен… Обмінюються емоціями… І розходяться. Неприємних відчуттів немає.
 
А як десь у звичайній школі є дівчинка, наприклад, така, як ваша напарниця по фільму Єва? Така ж тендітна та явно не боксер? І як вона потерпає від цькування чи образливого ставлення? Що можете їй порадити? Як їй бути, як захистити себе?
 
– Після того, як я сам зіткнувся з булінгом, я зрозумів, що в житті жодну людину не можна засуджувати, принаймні, доки ти її не знаєш. Кожна людина по-своєму гарна. Реально, я зараз усюди в людях помічаю цю красу. Може, це я трохи як фотограф, як творча особистість… Жодна людина не може бути «страшненькою» в принципі! Я про жодну дівчину не скажу поганого за спиною. Не обізву її.
 
Хлопці ж це роблять не просто так, а задля того, щоб самоствердитися…
 
– Я такого не люблю. Зараз XXI століття, і дівчата, і чоловіки є рівні у правах, у всьому, абсолютно. Немає такого, як раніше – типу, «чоловік – голова сім’ї», усе це. Я за рівність.
 
А багато хто – ні. І як дівчата можуть захиститися від таких?
 
– Є багато проблем: расизм, сексизм, гомофобія… Я стаю на бік людей, які є індивідуальностями. Вони такі, які є. Не приховують своєї особистості. Багато хто цього не сприймає, і починається оце: «добити», «давити», щоб він став таким, які інші…
 
Втім, це відбувається не одно десятиліття. Так було у ваших батьків. І це знову виходить на новий виток.
 
– Це залежить від системи освіти. Освіта, яка працює як завод, робить усіх однаковими, ніяк не розкриває творчість у людині, її погляди. Ось ти «маєш» учитися так, як написано, і ти не маєш права висловлювати свою думку… Це мене просто вражає: пишеш твір на тему «Моя думка з приводу…», а тобі потім помічають: «У тебе неправильна думка!». І ти такий: «Альо, це ж моя думка!». І ще дуже багато залежить від батьків і вчителів. Учні вже потім підключаються до цієї системи. Але доки ти не навчишся мати свою позицію та її захищати, нічого не зміниться, як на мене.
 
І що ж робити дівчатам… У будь-якій школі?
 
– Газові балончики.
 
Єву, із якою ви знімалися в «Сторожовій заставі», уявляєте в школі з балончиком? А якщо в якоїсь дівчинки не має підтримки – батьки не підтримують, учителі, знайомі… Або нездорова чи чимось відрізняється від інших і не має підтримки?
 
– У ситуаціях, коли немає підтримки, не треба намагатися її добитися. Ти мусиш сам собі стати підтримкою. Підтримувати себе і рости.
 
Текст:
 
Фото: з фб-сторінки фільму «Сторожова застава» та надані прес-службою «Чілдрен-кінофесту»
comments powered by HyperComments
Прочитати ще
Тінкор у соцмережах
Надрукуй слово та натисни ENTER для пошуку
Напечатай и нажми Enter для поиска

© 2010-2019, ContentLab. Усі права захищені. Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті TEENСORR, дозволяється за умови посилання на teencorr.com.ua. Для інтернет-видань є обов'язковим пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання на http://teencorr.com.ua. Посилання має бути розміщене в незалежності від повного або часткового використання матеріалів. Гіперпосилання (для інтернет-видань) – має бути розміщене в підзаголовку чи в першому абзаці матеріалу.

Перейти к верхней панели