Close Sidebar

Teennews

music, opera, theatre, интервью,

02.03.2017

Прочитати російською

опубліковано: 02.07.2016 19:50

Рецепт успіху української співачки Сусанни Чахоян — не лише бути красивою, але й досконало знати свою справу, цінуючи оперні традиції. Акумулювати їх і передати глядачеві зі сцени, з’єднати у своїй творчості минуле і майбутнє, нове і звичне — це варте того, щоб служити унікальному оперному мистецтву. 

susanna-tchakhoianУ Сусанни Чахоян, заслуженої артистки України, є рідкісна здатність бути ось таким «акумулятором», вбирати в себе історію, «добре забуте старе», і перетворювати це все у щось дуже сучасне. Тому в неї виходить передати публіці «інформацію з минулого» так, щоб це захоплювало глядача сьогодні.

Сусанна виступає у різних концертних залах світу, і в київських, звичайно ж, теж: артисти Національної Опери створюють для публіки камерні програми, які сприймаються на одному подиху, вражають приголомшливою красою і надовго заряджають енергією.

Сусанна Чахоян працює над такими концертами разом із відомим у багатьох країнах світу солістом української Опери Тарасом Штондою і концертмейстером Анастасією Тітович. Кияни ці концертні новинки та вечірки намагаються не пропускати, адже це — академічний спів від кращих, дуже надихаючі виступи, побувавши на яких, потім довго літаєш як на крилах!

У Сусанни — колоратурне сопрано, як у її знаменитої вчительки, великої оперної співачки Євгенії Мірошниченко. При цьому Сусанна Чахоян відмінно розбирається не лише в нотах та історії музики, а й у шатах, стилі та beauty-life, адже життя оперної діви — це не тільки репетиції та виступи, а й участь у телешоу, у «великосвітських» прийомах… Вечорами треба виглядати як королева і, буває, з’являтися на справжнісіньких балах… Про бали і свята ми хотіли почути з перших вуст детальніше. Але дізналися з інтерв’ю з Сусанною дуже багато цікавого про оперне мистецтво і роботу оперною артисткою.

— Бали? Це атрибут статусності. Вони і створювалися для того, щоб у суспільстві представляли один одного, щоби здійснювався обмін новинами, такий собі networking. А культурний аспект балів — це мала частина, вишенька на торті: гарна програма, оркестр на сцені, запрошена зірка… Це — елітарна культура. Але вона не має відношення до того, чим ми взагалі займаємося. Участь у таких заходах зазвичай дуже втомлює. Це виснажливі технічні репетиції, налаштування камер, мікрофонів, саундчеки — все, чим ми, оперні співаки, не любимо займатися. Ми вільні на театральній сцені, а бали — це завжди певні обмеження.

— Елітарність оперного мистецтва — це значить, що ви виступаєте для еліти, високих чиновників і для знавців, для тих, хто щось розуміє в оперному мистецтві. Вам не прикро, що плоди вашої праці зрозумілі не кожному? Адже опера — це мистецтво, яке вимагає підготовки до його сприйняття.

— Я не вважаю, що більшість чиновників належить до цієї культурної еліти, готової сприймати таке мистецтво. Еліта — це культурна частина суспільства. Підготовлена, з сімейними традиціями, із вихованими духовними цінностями — ось це є еліта, наш глядач, який прийде на наші програми, туди, де будуть звучати німецька, французька мови, поезія, поєднана з музикою. І наше завдання — у тому, щоб зберегти цю еліту і виховати нове покоління.

— Що значить «лірико-колоратурне сопрано»? Чим воно відрізняється від «класичного сопрано» рок-зірки Діани Арбеніної, наприклад, якщо рядки в її пісні – не алюзія, звісно?

— Мабуть, головна відмінність — співаєш ти з мікрофоном чи без. Якщо можеш співати без мікрофона, пробити оркестр, хор і залишитися sopra, зверху… Але взагалі, cопрано — це просто забарвлення звуку, жіночий тембр голосу з певним діапазоном.

— Чому ваші батьки дали вам таке яскраве ім’я? Вони від народження «планували» вас в артистки?

— Своїм ім’ям я зобов’язана моєму батькові. Так звали його улюблену двоюрідну сестру, вона була надзвичайної краси, загинула під уламками універмагу в Ленінакані під час землетрусу. Тато її дуже любив, і в її честь назвав мене. Чому артистичне? У вірменських сім’ях досить часто почуєш красиві імена.

— Ви відволікалися від фортепіано у старших класах? Чи була тільки музикалка?

— У цьому плані моя юність була зовсім нетиповою: я не бігала на побачення, у мене не було ні дискотек, ні романтичних пригод. Я була страшенно серйозною, наді мною навіть діти у школі жартували через це. Як жінка я розцвіла пізніше, вже у консерваторії. Спів розкрив мене. Граючи на фортепіано, зосереджуєшся більше на інтелектуальному процесі. А спів — це велика свобода вираження, в тому числі й вираження своєї жіночої природи.

— Чому ви взагалі вибрали фортепіано, а не скрипку?

— Я не пам’ятаю цього моменту, хто кого вибирав. Мої батьки — музиканти. Оскільки у мене пальці дуже довгі та велика рука — для Рахманінова якраз. Стала займатися в п’ять років, а свідомо — у 7-8 класах.

— Стати музикантом — це карма для того, хто народився у музичній сім’ї?

— Я до 7 класу вчилася в математичному. Це був експериментальний клас із приголомшливими вчителями!

— Ви не пошкодували, що не продовжили займатися математикою або іншими точними науками?

— Математичне мислення дуже допомагає при розучуванні партії. Особливо це стосується розуміння форми, структури. Якісь акценти, вибудуваність вистави… У цьому є щось від математики.

susanna-tchakhoian_AK

Сусанна Чахоян: «Спів — це велика свобода вираження, в тому числі й вираження своєї жіночої природи»

— Всі артистки відчувають баланс форми та змісту так само?

— Ні, у всіх по-різному. Я добре чую, коли вокаліст не просто ремісник, а музикант. З перших звуків стає зрозуміло, чи володіє співак тільки своєю партією, чи знаходиться в гармонії з усією партитурою вистави, чує тільки себе чи зливається з оркестром і партнерами.

— Хтось може крити артистизмом …

— У кожного свої фішки. Є настільки обдаровані люди, що їм, може, і не потрібна глибока освіта. Деякі просто інтуїтивно відчувають процес. Спрацьовує компенсаторика: у когось чогось не вистачає, і воно перекривається іншим. Завжди щось виведе до світла, якщо ми говоримо про професіоналів, звісно.

— Як ви гадаєте, в Україні будуть говорити про вас як про видатного педагога?

— Час покаже. Зараз я викладаю в інституті ім. Р. Глієра, і роблю це з великим задоволенням.

— Як щодо студентського «споживацтва»? Є відчуття, що викладання — це невдячна справа?

— Головне, щоб були студенти, які компенсують усі «страждання». У мене є такі. Їх успіхам радію, як успіхам власного сина!

— Ви — лауреат багатьох вокальних конкурсів у Європі. У чому сенс таких «батлів» між оперними вокалістами? Адже і так зрозуміло, що таких людей в світі — одиниці, що всі вони відмінно володіють голосом і що вони — найкращі. Як же можна влаштовувати змагання між ними і вибирати самого-самого?

— Конкурси — це настільки неоднозначно! Якщо в інструментальному мистецтві є об’єктивні речі: відчутно, впорався ти з твором чи ні, то вокал — річ абсолютно суб’єктивна. Навіть якщо з точки зору одного з членів журі ти впорався, то з точки зору іншого — ні. Він чує твій голос якось інакше, по-іншому уявляє арію… Завойована на конкурсі перемога не завжди обіцяє цікавого публіці виконавця. Моєю метою на конкурсах було не отримання премій, а опанування репертуару. Я хотіла почути, як співають представники різних національних шкіл: корейці, китайці, італійці, французи, німці… Без саморозвитку наша професія в’яне. Якщо не йдеш вперед, то рухаєшся назад. Я і зараз їжджу на майстер-класи, на заняття з техніки вокалу — і за кордон, і Україною. Тут я займалася з гідними музикантами і дуже вдячна кожному з них. Потрібно не зупинятися, постійно щось шукати, і конкурси — частина пошуку. Я привозила нові твори, ноти, записи, коли ще не можна було відшукати їх в Інтернеті. Слухала інші колоратурні сопрано, відразу ж записувала, як виконують каденції: фіксувала для себе стильові особливості, нюанси чийогось виконання… Тепер багаж уже є, але якщо питання стосується нового стилю або твору, то все починається знову: слухаєш різних виконавців, звіряєш, читаєш, сам щось шукаєш в нотах.

susanna-tchakhoian_AK

— Тобто, якщо десь у світі з’явиться подібне сопрано, ви про це дізнаєтеся?

— Звісно! Я студенткам задаю питання: а хто твоя улюблена співачка? І деякі не можуть відповісти. І ось це мене лякає! Я думаю: «Боже мій! Дівчинко, ти займаєшся вокалом, ти отримуєш вищу освіту, хочеш бути співачкою!.. ». Молодь мене дивує з цієї точки зору. Ми студентами тягли ось ці великі магнітофони в консерваторію, з якимись підпільними записами, хтось десь щось привіз — ми все це слухали. На нашому курсі були такі ентузіасти, які говорили на італійській мові. Йшли гуляти, і хлопці починали базікати італійською. Для мене це — показник зацікавленості у своїй професії, прагнення щось привнести в неї. Не просто «ми розважаємося!», а коли кожен вид твоєї діяльності якимось чином пов’язаний із професією.

— Зараз студент запросто може сказати: «У мене є думка, я вважаю так»…

— …при цьому, якщо запитати, на чому ґрунтується його думка, копнути глибше, то там буде порожнеча. Є в усьому цьому якась поверховість, і це веде до непрофесіоналізму в усіх сферах. Нещодавно одну студентку питаю: назви-но п’ять романсів Рахманінова. Застопорилася! Але ж це елементарні речі! Зізнаюся, до романсів я теж прийшла пізно. Взагалі, камерний жанр я спершу недооцінювала. Я любила великі форми, симфонічний оркестр… А камерний жанр, романси, мініатюри я не розуміла. Прийшла до цього вже на останніх курсах консерваторії, під впливом чудових концертмейстерів Раїси Ойгензіхт і Людмили Іванової.

— Де більше можливостей для нюансування: в опері чи в камерному жанрі?

— У камерному, однозначно! Опера — це більші мазки. Яскраві, соковиті фарби, але вибір їх — обмежений. А ось те, що можна використати у камерному жанрі — це повна палітра. Цікаво ось що: майстерність, яку здобуваєш в роботі над романсами, привносить нові фарби і в оперу! І тоді твоє оперне трактування стає набагато цікавішим, із безліччю нюансів. Це як затерті картини, які змінюються при реставрації.

— Чому ви віддали перевагу кар’єрі оперної артистки, а не піаністки? Як сталося «перемикання»?

— Не ми вибираємо професію, а професія обирає нас. Я жила на сцені, була реалізованим музикантом, зі своїм «світом», і прийшла в професію співачки вже зрілою особистістю. У Одеській консерваторії, в оперній студії, ставили «Травіату». Я спинилася, заворожена цими звуками, і з тих пір ні про що інше не могла мріяти.

— Це ж інший спосіб вираження…

— Як людина, стаєш іншим. Сьогодні це, мабуть, важко уявити тим, хто бачить мене на сцені, але я була скутою, від сидіння за роялем я була вся така скручена, занадто зосереджена … Цілком інший образ.

— В якийсь момент вам стало зрозуміло, що просто піаністкою в рамках вашої кар’єри ви не залишитеся, що ви, все-таки, будете співати…

— Я відчувала, що в мені щось є, те, що глибоко заховане. Я переконана, що це і розгледіла в мені Євгенія Мірошниченко. Після її резюме «Я тебе, дитинко, візьму в клас» у мене наче крила виросли.

— Те, що ви стали виходити на сцену в ролі вокалістки, артистки, стало для вас кроком вперед відносно вашого попереднього досвіду?

— Я до сих пір вважаю, що вище інструментального мистецтва немає нічого, якщо порівнювати вокальне мистецтво та інструментальне. У фортепіанному або скрипковому мистецтві є просто ремесло, те, що можеш оцінити мізками, на концерті: так, у нього чудова техніка, він добре володіє інструментом, який добре звучить… Але є вищі речі: коли відчувається інтелект виконавця, ідея, особлива філософія. Такого рівня у вокалі досягають одиниці. Музиканти, які залишають після себе колосальний слід в історії виконавства: Фішер Діскау, Елізабет Шварцкопф…

— Чи достатня кількість ліричних вистав у репертуарі Національної Опери?

— Так. Драматичних, звичайно, завжди більше. Я б додала іще комічних.

— Які постановки у Національній Опері цікаві для школярів, студентів, для молодих людей?

— Для молоді повинен бути сучасний спектакль в сенсі правдивого вираження емоцій. І абсолютно неважливо, яка тематика чи назва опери, адже сучасна режисура — це не тільки і не стільки якісь космічні костюми та декорації, або суперсвітло, не тільки мінімалізм. Особисто для мене це — реальні взаємини героїв, живі люди на сцені. Це завжди знайде відгук у будь-якого покоління. Людина, прийшовши у театр і не побачивши справжнього життя на сцені, вимовляє знамениту фразу Станіславського: «Не вірю!». І другого шансу полюбити оперу в неї може не бути. Якщо ж їм показати наш чудовий спектакль «Ріголетто», повернувши у взаємини героїв жвавість, щирість, природність інтонації, правдивість у погляді, у позі, у пластиці, у реакції один на одного, то і сприйняття молоді може бути набагато гострішим. Я в цьому переконана!

— Хіба опера може бути щирою, не дивлячись на весь свій антураж?

— Звичайно. Я гадаю, це лише так! Є приклади вдалих оперних постановок кінорежисерами. Незважаючи на деяку умовність жанру, все ж головними темами залишаються любов і ненависть, дружба і зрада, патріотизм, честь, віра, —  те, що завжди зачіпає людську душу. І тут дуже багато залежить від співака, який повинен за допомогою своєї інтонації донести цю тему до слухача.

— В архівах варто шукати нову музику? Якісь дослідження повинні вестися? Чи цікаво артистам брати якийсь матеріал від архівістів?

— Безсумнівно! Ми в певному сенсі споживачі: беремо готовий матеріал. Збір такого матеріалу — це окрема професія. Часто саме на такій основі з’являються авторські шедеври. Якби, наприклад, Український Хор не поїхав би одного разу в Америку, і Джордж Гершвін не зайшов би у зал і не почув би українську колискову, чи не з’явилася б знаменита Summer Time?

— Чи може таке відбуватися зараз?

— Може. Тільки Гершвіни у дефіциті 🙂  

Інтерв’ю: Поліна Аксьонова

Адаптація українською: Софія Телеховська

Фото: Олександр Кузьмін

Ретуш: Марія Парамонова

Фото обкладинки: susannachakhoian.com

comments powered by HyperComments
Прочитать еще
Тинкорр в соцсетях
Напечатай и нажми Enter для поиска

© 2010-2017, ContentLab. Все права защищены. Использование любых материалов, размещённых на сайте TEENСORR, разрешается при условии ссылки на teencorr.com.ua. Для интернет-изданий обязательна прямая открытая для поисковых систем гиперссылка на http://teencorr.com.ua. Ссылка должна быть размещена в независимости от полного либо частичного использования материалов. Гиперссылка (для интернет- изданий) – должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала.

Перейти к верхней панели