Close Sidebar

Картинка профиля Teennews Teennews

girls talks,

07.06.2016

Людська природа так влаштована: вижити за будь-яку ціну. Це не означає піклуватися про своє виживання лише в гострих ситуаціях, коли загроза є явною. Це означає агресію в основі натури: кожна людина має бути агресивною, щоб вижити не тільки фізично, а й у соціумі.

lyudi-z-inshogo-svituЦій агресії навчають змалку. У садочку, у школі дитина навчається спілкуватися певним чином. Засвоює соціальні параметри, що наразі схвалюються.

Вони можуть бути будь-якими. Якщо ви скажете дитині в садочку підійти до іншої та вдарити її, наприклад, «дати здачі», ви навчите малюка діяти агресивно. Він засвоїть це, але чи буде потім здатен проявляти й доброту? Утім, соціальні інституції все одно прививатимуть дітям певні стереотипи поведінки, які з тієї чи іншої причини схвалюються в даний час. Важлива «трендовість» цінностей, а не їхній зміст.

Дорослі від цих віянь теж не застраховані. Сьогодні є модним позитивне мислення, завтра – розумна критичність. Сьогодні у тренді – бути успішним, а завтра – криза, і вже не до краваток і понтів. Також легко у тренди входять патріотизм, вміння маніпулювати іншими, «прозорість» та «непрозорість», здатність збрехати, благодійність, знижена чи завищена самооцінка… Багато чого різного.

Так само в моду входять певні соціально схвалювані «образи». Наприклад, дівчина в 18 років повинна виглядати ось так, і ніяк інакше. Хлопець теж мусить «відповідати» стереотипам: приїздити на пари в інститут на машині, мати певний одяг, певні аксесуари… А потім ці образи виходять з тренду й стають нікому не потрібними, як і їхні носії.

За всім цим буває дуже складно розгледіти самих людей. За масками яскравих та успішних ховаються жорстокі та боягузливі, нещирі та брехливі, і вкрай нечасто трендовий вигляд людини співвідноситься з її чеснотами.

Але найважче – із тими, хто, як кажуть, приходить як вовк у овечій шкурі. Такі люди можуть виглядати набожними, віруючими, артистичними, добре вихованими й уважними. Але їхня віра в Бога, наприклад, чомусь не робить їх більш добрими, і вони все одно вголос засуджують інших, ганьблять їх надуманими ярликами, хоч їхня віра може вчити зворотного. Або позиціонують себе як добрі татусі, але не поспішають узаконювати стосунки з матір’ю своєї дитини… Чи, до прикладу, легко ображають іншого тільки тому, що в того – інший темперамент. Дорікають іншим людям за те, що ті можуть заробити менше грошей, а отже, «негідні поваги»…

Десь поряд із усіма цими людьми є інший світ: той, де пересуваються на інвалідних візках, лікуються, втрачаючи можливості для впевненої соціалізації… Захищають свою землю на війні, а потім приходять до звичайного соціуму без рук чи ніг, і намагаються «жити як раніше»… Виховують дітей у родинах без батька або матері… Ростуть у дитбудинках, звикаючи до емоційного холоду…

Яскравий та гучний соціум, який вдає, що живе позитивно й не має проблем, повсякчас говорить про «інтегрування» людей «з іншого світу», немов вони й так не є його частиною, а є чимось інакшим, що потребує «інтеграції». Проте соціум не здатний інтегрувати їх до своїх радощів та легкості, до змагань, хто більше заробить чи хто більше вкраде… Люди «з іншого світу» мають свій досвід, який не є доступний тим, хто ніколи не знав горя. Тож як соціум може інтегрувати в себе тих, кого не розуміє? Кого відчуває «не такими», «іншими», чужими? І хто вже й так, за правом народження, є його складовою?

У соціальних організаціях, які займаються подібними спробами «інтеграції», зазвичай працюють люди, які не здатні відчути світ так, як відчувають його ті, ким вони опікуються. І робота таких благодійників часто обертається чи неефективним розподілом грантів, чи відмиванням грошей, чи нікому не помітною, повсякденною жорстокістю співробітників до тих, хто потребує їхньої підтримки. У церквах, допомагаючи іншим, дуже часто також вирішують власні задачі, а підтримка опиняється на останньому місті. Така сама культура – і в політиків, і в чиновників: у сучасному українському соціумі є люди, соціальна адаптація яких схвалюється, і є ті, на яких вішають ярлика «інші, не такі, як усі».

Чи буде колись суспільство сприймати не тільки тих, хто вписується в соціальні тренди, але й тих, хто відрізняється чимось? Чи бути в суспільстві можна, лише якщо ти такий як усі? Як думаєш?

Домініка

comments powered by HyperComments
Прочитать еще
Тинкорр в соцсетях
Напечатай и нажми Enter для поиска

© 2010-2017, ContentLab. Все права защищены. Использование любых материалов, размещённых на сайте TEENСORR, разрешается при условии ссылки на teencorr.com.ua. Для интернет-изданий обязательна прямая открытая для поисковых систем гиперссылка на http://teencorr.com.ua. Ссылка должна быть размещена в независимости от полного либо частичного использования материалов. Гиперссылка (для интернет- изданий) – должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала.

Перейти к верхней панели