Close Sidebar

Teennews

журналистика, знаешь, мастер-классы, медиа,

18.07.2017

Комунікації – це все те саме спілкування, тільки більш «розумним» словом. Це – спеціальний, професійний термін, що визначає спілкування як процес обміну інформацією, і широку, міжпредметну область знань.

Про яку ми зараз і поговоримо.

Здавалося б – люди обмінюються даними, комунікують. Це ясно. І що з того? Якби комунікували десь у джунглях, то й розмови б не було. Комунікація зводилася б до найпростішого обміну даними, який необхідний для виживання та забезпечення процесів, що є простішими порівняно з міськими. Але процеси обмінів даними у великих соціумах, у величезних містах, країнах – складні, заплутані. Тож давай наводити порядок у голові.

media

Журналістика – це завжди про роботу з інформацією. Ні з текстом. Ні зі звуком. Ні з «картинкою». А в першу чергу — із інформацію. Текст, звук і «картинка» — це форми, у яких реалізується інформація – те, що є предметом журналістики. Тож виходить так, що журналіст – це людина, яка має навчитися й з інформацією працювати, і втілювати її у певних формах та передавати через певні комунікативні канали: радіо, ТБ, Інтернет, пресу.

Журналіст далеко не «просто пише текст». Його професія – уміти створювати зміст тексту. І бути здатним робити це в певних умовах, у тому числі, часових, та у формах – враховуючи вид ЗМІ, один із каналів масової комунікації, через який цей зміст буде трансльований, та в специфічних форматах та жанрах журналістської творчості.

Ця діяльність здійснюється не як заманеться. Вона визначається законодавством країни, у якій здійснюється, внутрішніми та міжнародними етикою, принципами й нормами.

ldФілологія – це про роботу з мовою та літературною творчістю. Деякі чомусь думають, що це – про створення, написання текстів, але це, м’яко кажучи, не зовсім так. Філологія саме досліджує мову й тексти. У діяльності філолога – дуже багато досліджень чужої творчості. Філолог може спеціалізуватися на дослідженні мови, а може сконцентруватися на творчості того чи іншого літератора й досліджувати її все життя.

Філологія – це визначення, яке відноситься не лише до рідної мови. Воно може визначати й діяльність із дослідження іншої мови чи літератури іншої країни.

Чому філологи  — це люди, які не так вже й часто стають письменниками? Тому що в основному їхня професія, їхній фах – це досліджувати. Ці люди можуть писати наукові праці про тексти чи літературні напрями або твори. Можуть стати фахівцями на міжнародному рівні, їздити на міжнародні симпозіуми, якщо, звісно, витримають жорстку конкуренцію. Можуть викладати у ВНЗ чи школі. Можуть стати репетиторами, коректорами, літературними редакторами, редакторами у ЗМІ або видавництвах.

Необов’язково ці люди стають професійними журналістами, бо спеціальних навичок роботи з інформацією, на відміну від медійщиків, під час навчання не отримують. Точніше, отримують, але в значно скороченому обсязі. Звісно, є багато прикладів, коли фахові філологи працюють журналістами – це стається тоді, коли безпосередня практика в ЗМІ дає їм змогу розвинути навички роботи з інформацією, яким спеціально навчають журналістів.

Також і фахові філологи, буває, стають письменниками. Це може відбутися з людиною, коли свої знання мови, свої висновки з філологічних досліджень та пошуків вона здатна сприйняти як форму для реалізації свого таланту. Бо для такої реалізації потрібно, щонайменше, не тільки «просто фахово писати», але й бути здатним створювати зміст – реалізовувати у формі тексту якусь інформацію, дані, факти. І при цьому не мислити шаблонно, не копіювати тих письменників, творчість і стиль яких ти дуже глибоко й багато часу вивчав у ВНЗ.

marketingМаркетингові комунікації – вид комунікативної діяльності, наймолодший зі всіх інших. Бо ще на початку 90-х ніякого «маркетингу» як системної науки та академічної дисципліни в Україні не було. Звісно, за радянських часів ті, хто хотіли щось продавати, вивчали економічні науки та принципи торгівлі, але маркетингові спеціальності у ВНЗ з’явилися за часів незалежності. Ці теорії майже стовідсотково перейшли до нас із Заходу – це дослідження та формулювання західних учених.

Методи роботи в маркетингових комунікаціях можуть зовні співпадати з журналістськими, але принципово відрізняються від журналістики метою та підходом до застосування інструментарію. Якщо мета журналістів – поінформувати суспільство про соціально важливі події та факти, то в маркетологів мета інша – щось комусь продати. Крім того, журналісти зацікавлені передавати інформацію масовій аудиторії – якнайширшій, а маркетологи – тільки своїй цільовій, яка є суворо визначеною, нечасто – масовою, зазвичай – вузькою.

Розвиток діджітал-технологій все більше наближає журналістику й маркетинг одне до одного за цим аудиторним показником. Але якщо журналістика й справді скоро зовсім перестане бути масовою й стане більш «нішовою», то за метою своєї діяльності маркетинг і журналістика все одно розрізнятимуться.

Також маркетингова діяльність врегульовується іншими законами, ніж журналістика. Тобто, і за законодавством маркетинг – це інша сфера, ніж ЗМІ, і дуже важливо їх не плутати. Можна дуже добре щось продавати або рекламувати, але не мати при цьому ілюзій, що ти, у цьому разі, «журналіст» і когось про щось «інформуєш». Ні, ти в такій ситуації – маркетолог. Як і журналіст, ти комунікуєш із суспільством, але іншими методами і з іншою метою.

PR. Зв’язки з громадськістю. В Україні PR вже традиційно й майже стовідсотково сприймається, «за замовченням», суто маркетинговим інструментом. Але насправді, якщо ми говоримо про PR, то це не зовсім так.

Коли PR будь-якої якості використовується для просування брендів, товарів із метою їхнього продажу споживачеві, це є маркетинг. І в такому разі PR – абсолютно інструмент маркетингу, і повністю керується його принципами та відповідним законодавством. Це не є журналістська діяльність, це не є письменницька чи філологічна діяльність, бо в PR – своя мета: продаж чогось. Коли йдеться про PR, треба розуміти, що це мова про мету продати тобі щось.

Проте PR може використовуватися як засіб побудови зв’язків бренду й суспільства. Це – все той самий маркетинг, але в ширшому та більш професійному розумінні абревіатури. У такому разі бренд працює над тим, щоб вибудувати спілкування з суспільством – і з тими, хто є споживачем товарів чи послуг бренду, і, можливо, також із тими, хто їх не споживає. Це PR як зв’язки з громадськістю.

В Україні це зведено до традиції влаштовувати благодійні акції, роблячи від лиця бренду якісь ніби «соціально відповідальні» кроки. На думку українських спеціалістів зі зв’язків із громадськістю саме це має посприяти побудові сприятливих стосунків між споживачем та брендом. Але насправді це є дуже вузьким сприйняттям можливостей і завдань PR. Взагалі, зв’язки з громадськістю – це коли бренду вдається насправді почати грати в соціумі роль. Як і журналісти, і ЗМІ, і письменники, впливати на громадську думку чи навіть формувати її. Можна сказати, якісний PR як зв’язки з громадськістю – саме про це: про здатність бренду, приватного бізнесу формувати думку суспільства не гірш ніж це роблять ЗМІ та журналісти. Але, певно, не з тою метою, як у ЗМІ, а зі своєю. У певному сенсі якісний PR може конкурувати зі ЗМІ за право та можливість формувати думки в людей у суспільстві. Проте в Україні все ще краще «спрацьовують» не такі «складні» підходи, а більш прості методики продажу та просування.

Тим не менше, маркетингові та PR-технології в Україні широко застосовуються в суспільному житті не тільки маркетологами. У журналістиці, наприклад, вони «ховаються» за поняттям «джинса» — це коли рекламний зміст хтось намагається продати як журналістський, як суспільно-важливий, приховуючи це від читача/слухача/глядача ЗМІ. Ти ввімкнув телевізор, щоб дізнатися про новини, спожити актуальну, суспільно важливу інформацію – а тобі, під виглядом пізнавальної передачі, розповідають про якийсь корисний товар чи послугу. І позначки, що це реклама, ти ніде не бачиш. Оце «джинса». Або коли ти купуєш журнал, щоб прочитати інтерв’ю журналіста, якому довіряєш, із цікавим тобі художником, а натомість натрапляєш на розмову з політиком, який говорить не про суспільні проблеми, маючи діалог із журналістом, а про свої лозунги та рекламує свою партійну силу. І позначки, що це реклама чи піар, ти також не знаходиш. Це також типова «джинса». І це значить, що видавці журналу разом із політиком та його партією тебе обдурюють, надаючи тобі не ту якість даних, яку зобов’язані.

У політиці ці технології – взагалі must. Можна їх використовувати чи ні – про це взагалі ніхто не думає. Замість займатися політикою, більшість політиків, фактично, займаються маркетингом – просуванням та продажем себе.

media

Це такий собі різновид маркетингу, як селф-промо. Якість політики як такої, при цьому, в Україні все ще дуже низька. Адже поки що тим, хто називає себе професійними політиками, все ще дуже легко вдається «просувати» в суспільство свої «ідеї» та «лозунги-обіцянки», використовуючи засоби маркетингу. Тобто, політики сконцентровані не на виробництві політичних рішень, а на засобах просування себе самих або побудові комунікації без змісту, ні про що. На жаль, в українського суспільства все ще досі є дуже високий попит на усе популярне, на те, що просувається засобами маркетингу. Люди радо споживають популярне, навіть якщо це беззмістовні й неякісні лозунги чи порожні висловлювання політиків: головне аби це було модно. Люди не вимагають від політиків відповідальності за ці лозунги чи висловлювання, не вимагають якості заяв та слів, і задовольняються «популярністю висловів», формою селф-промо політиків та іншими результатами маркетингового просування. В українській політиці форма просувається набагато краще, ніж зміст. Це є характерною особливістю, певною якістю зв’язків громадськості й політикуму, і може стати дуже цікавим предметом для вивчення й досліджень для спеціалістів із комунікацій.

SMM – маркетинг у соціальних мережах. У нас це розуміють як спілкування в соціальних мережах із якоюсь метою з боку бренду. Це – різновид маркетингу як діяльності та як науки. Це не є журналістикою, наприклад. Якщо ми запитаємо, чи сторінка якогось медіа в соцмережах є результатом маркетингової діяльності, відповідь буде ствердною. Те, що в газеті, журналі, ТБ чи по радіо – це журналістика. А те, що в цього ЗМІ на сторінці в мережі – це SMM.

smm

Утім, спілкуватися від імені бренду можна свідомо чи несвідомо, але це все одно буде SMM. Навіть якщо ти вирішиш, із якоюсь певною метою, просувати себе самого як бренд і займатимешся селф-промо, самопіаром, на твоїй сторінці в соцмережі це буде SMM.

tvБлогерство. «Нішове» блогерство в Україні – інструмент маркетингових комунікацій. Коли люди пишуть про товари чи послуги, вони є маркетологами, які є ланкою процесу продажу.

«Лідери думок» — блогери, які пишуть на соціально-політичні теми, — це люди будь-якого фаху, які просувають у мережі ідеї та меседжи політичних брендів – із метою їхньої популяризації, звісно. Так, будь-яка ідея, навіть фантазія, може бути товаром, який може просуватися до споживача.

Наразі блогінг в українському суспільстві не є професійною журналістською діяльністю, блогери не є журналістами. Проте фахові журналісти можуть використовувати блогінг для здійснення своєї професійної діяльності, публічно засвідчуючи її журналістський — а не рекламний, не маркетинговий — характер та беручи відповідальність за додержання професійних журналістських норм та законодавства.

litПисьменництво – діяльність щодо створення літературних творів. Існує дуже простий і поширений спосіб відрізняти літературу від журналістики: література буває вигаданою, журналістика – ніколи. Як тільки ти бачиш, що текст перестає бути заснований на документах, ти можеш розуміти, що він є вигаданим, і це – література. Навіть якщо він надрукований у газеті чи журналі!

Проте зміст літературних творів може бути й документальним. Це те саме, як художнє чи документальне кіно. Письменник може вигадати факти, а може заснувати свою книгу на документованих фактах. «Документоване» письменництво є дуже близьким до публіцистики – «літературної журналістики». За професійними визначеннями, різниця між двома цими фаховими підходами до створення текстів є зовсім незначною. Якщо говорити про комунікації взагалі, письменництво є різновидом суспільних комунікацій.

litПедагогіка, викладання – як писав у своїх працях перший директор київського Інституту журналістики Анатолій Москаленко, інформація, яка передається в навчальних закладах, є масовою комунікацією, різновидом спілкування в суспільстві. Проте така інформація передається не через канали масової інформації, як журналістська, а через виступи викладачів та шкільні підручники. У ній є багато спільного з журналістською соціальною інформацією. Наприклад, вона так само може бути пропагандистською та використовуватися для просування політично вмотивованих меседжів. І так само, як і журналістська соціальна інформація, масова інформація в навчальних закладах може виконувати функції просвітництва, розширення світогляду та навчальну.

vidavnicha-spravaВидавнича діяльність також відноситься до масових комунікацій, як і письменницька. Тобто, книги – продукція видавництв – є одним із засобів масового інформування. Уяви собі, книги, як і газети, журнали чи ТБ, також можуть, наприклад, використовуватися для пропаганди або просування маркетингових меседжів. А можуть передавати інформацію, корисну для людей, пізнавальну та розвиваючу. Видавнича діяльність у нашій країні підлягає своєму, спеціалізованому, законодавству й здійснюється відповідно до нього.

Поліна Аксьонова, редактор, журналіст, 

засновник Клубу молодіжної журналістики «Орден рицарів пера» з 2001 року, Київ,

автор досліджень про профорієнтаційну освіту в галузі журналістики

републікація тексту цілком або частково без погодження з редакцією Teencorr заборонена

comments powered by HyperComments
Прочитать еще
Тинкорр в соцсетях
Напечатай и нажми Enter для поиска

© 2010-2017, ContentLab. Все права защищены. Использование любых материалов, размещённых на сайте TEENСORR, разрешается при условии ссылки на teencorr.com.ua. Для интернет-изданий обязательна прямая открытая для поисковых систем гиперссылка на http://teencorr.com.ua. Ссылка должна быть размещена в независимости от полного либо частичного использования материалов. Гиперссылка (для интернет- изданий) – должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала.

Перейти к верхней панели