Close Sidebar

Teennews

festival, movie, style life, teens novelties, мистецтво,

21.06.2017

«Ніжний вік» — нову ретроспективу національних фільмів – можна буде побачити 14 — 22 липня на VIII міжнародному кінофестивалі в Одесі, — повідомили в Національному центрі Олександра Довженка.

У цьогорічній ретроспективі від Довженко-Центру – 5 українських архівних фільмів про підлітків і дорослішання, знятих у проміжку між «відлигою» і «перебудовою»: «Два Федори» — стрічка 1958 року від режисера Марлена Хуцієва; «Довгі проводи», випущений у 1971 році режисеркою Кірою Муратовою; «Ар-хі-ме-ди!» — фільм, який режисер Олександр Павловський видав у прокат у 1975 році; стрічка 1981 року — «Ніч коротка» режисера Михайла Бєлікова, та «Холодний березень» — фільм 1987 року, створений під режисурою Ігоря Мінаєва.

Канонічна радянська дидактика в цих фільмах опиняється на другому плані. Тому що основа їхня тематика – дуже молодіжна: переоцінка цінностей і пошуки свого місця в житті. Оголеність емоцій у цих стрічках шокує, вільнодумна, як для радянських реалій, естетика – вражає. Глядач буквально відчуває пульсацію справжнього життя в монотонній радянській буденності.

Усі фільми, які ввійшли до цієї ретроспективи, зафіксували тріщину, кризову точку в щільній поверхні радянської ідеології, і цю фіксацію дуже цікаво спостерігати, передивляючись програму «Ніжний вік». Разом із режисерами та акторами, що колись узяли участь у створенні цих молодіжних фільмів, можна відслідкувати та зрозуміти для себе, як так сталося, що «виробництво радянської людини зі сталевим характером», яке зумовлювалося дуже активною прорадянською пропагандою та всією системою освіти й виховання, напоролося на риф перехідного віку й виявилося безсилим перед молодістю та її законами. Також цікаво проспостерігати, яким чином ці фільми підірвали зсередини усталені канони розважального жанру в кіно.

Учорашні діти незграбно освоюють ґендерні ролі, відкривають власну тілесність: «Холодний березень» — більше про це, а не про твердий крок і осяйні усмішки, якими б мали втілюватися на екрані ідеї комунізму. Молоді люди поринають у холодний, часом захопливий, часом моторошний, але справжній, більш реалістичний, ніж лозунги, космос дорослого життя.

Батьки опираються виходу підлітків у великий світ. Ось героїня «Довгих проводів» одна виховала сина, а тепер боїться самотності. ЇЇ тривожить думка про те, що метафорична теплиця, яку вона роками створювала для сина, тепер спустіє.

«Діти війни» завчасно дорослішають – про це йдеться у стрічках «Два Федори» та «Ніч коротка». Утрата близьких, травматичний досвід змушують дітей змужніти. І дуже помітно, як у цих фільмах дає збій лінійність поступового переходу від дитинства до юності й до зрілості, узагалі-то дуже притаманна радянському кіно. Цей прийом, який зазвичай живить ідеологічну канву радянських фільмів, стимулюючи безперечну віру глядача в постійний зріст, прогрес, у цих стрічках, у яких діти дорослішають рано, нівелюється, оголюючи в фабулі щось більш живе, аніж пропаганда.

Натомість надміру інфантилізуються фізично зрілі юнаки в музичній комедії «Ар-хі-ме-ди». Ця стрічка взагалі запропонувала глядачам новий тип візуальності: із відчутним впливом західних рок- і поп-культур. Тому ця комедія, попри абсурдність і штучність основної сюжетної лінії, стала ковтком свіжого повітря для радянської молоді періоду «застою».

Нагадаємо, Довженко-Центр започаткував підготовку та демонстрацію кіноархівних ретроспектив на ОМКФ у 2015 році. До цього на фестивалі також були показані тематичні підбірки, присвячені річниці незалежності України та періоду окупації Одеси під час Другої світової війни. «Ніжний вік» — вже третя ретроспектива ОМКФ, яку курує Центр.

Підготовка регулярних ретроспектив на міжнародних кінофестивалях національними кіноархівами є давньою традицією кінофестивалів класу «А», наприклад, каннського й берлінського.

ДВА ФЕДОРИ

1958, Одеська кіностудія, 86 хв.

Режисер: Марлен Хуциєв

Сценарист: Валєрій Савченко

Оператор: Петро Тодоровський

Композитор: Юлій Мейтус

Художник: Олег Гроссе

У ролях: Васілій Шукшин, Микола Чурсін, Тамара Сьоміна

два федораСолдати повертаються з війни, переможно вистукують колеса поїзда, лунають пісні, мерехтять квіти, лозунги і портрети вождів. Жінки й діти біжать назустріч червоноармійцям. На одній із зупинок солдати підбирають безпритульного хлопця, який у горнилі війни втратив своїх рідних. Ця раптова зустріч стає початком міцної чоловічої дружби між героєм війни Федором і його малолітнім тезкою. Старший – відбудовує зруйнований дім і рідне місто, молодший – дістає їжу за талонами та готує борщі, вечорами вони разом ходять у кіно. Гармонійне життя і облаштований побут цієї двійці порушує дівчина, в яку закохується солдат. Вікові маркери героїв підкреслено розмиті – юна дівчина дивиться «дорослим» поглядом; солдат, щоб здаватися старшим, відрощує вуса, але часом поводиться більш інфантильно, ніж його юний друг.

Один із перших фільмів періоду відлиги, коли «великий стиль» сталінського кіно з його помпезністю і театральною умовністю змінюється психологічно вивіреними камерними історіями, так званими кіноповістями. Увага до деталей і візуальна свобода у фільмі відчувається завдяки надзвичайно рухливій камері Петра Тодоровського й динамічному монтажу. Кінематограф відлиги, слідом за італійським неореалізмом, часто працює з непрофесійними акторами. Для виконавця головної ролі, письменника Васілія Шукшина, це друга роль в кіно після участі в студентській короткометражці Андрія Тарковського «Вбивці». Майбутня народна артистка СРСР Тамара Сьоміна під час зйомок була ще другокурсницею. Дев’ятилітній Коля Чурсін знімався вперше. Фільм став одним із лідерів прокату 1959 року.

ДОВГІ ПРОВОДИ

1971, Одеська кіностудія, 90 хв.

Режисер: Кіра Муратова

Сценарист: Наталья Рязанцева

Оператор: Генадій Карюк

Композитор: Олег Каравайчук

Художник: Енріке Родрігес

У ролях: Зінаіда Шарко, Олег Володимирський, Юрій Каюров, Світлана Кабанова, Лідія Базільська, Тетяна Мичко

Dolgie provodyХлопець Саша, батьки якого давно розлучені, живе з матір’ю. Вона його любить, дбайливо доглядає і виховує. Після літніх канікул юнак повертається від батька, з яким він з’їздив у археологічну експедицію, з твердим наміром перебратися жити до нього в Новосибірськ. Матір випадково дізнається про плани хлопця і не знаходить собі місця. Вона проводить власне, не дуже етичне, розслідування, щоб зрозуміти, що тягне сина в чужі краї, й намагається різними способами втримати сина. Підліток у фільмі рухається і говорить ніби через силу, так наче постійно пливе проти течії чи продирається через надмірне нагромадження речей і значень, якими режисерка щедро заповнює кадр, на свободу.

Муратова продовжує тему, розпочату в попередній стрічці «Короткі зустрічі», – про різні моделі існування, осідлу жіночність у фільмі блискуче втілює Зінаіда Шарко. Батька з романтичною професією археолога бачимо лише на фотослайдах – в оточенні сина і юних аспіранток. Але фільм фокусується на третій фігурі – підлітку, який повинен вирішити, чи залишитися в світі декоративних рослин, різьблених меблів і довгих світських розмов, чи врешті-решт подорослішати і ризикнути почати власне життя, окреме від матері. Уже в цьому, ранньому фільмі Муратової, впізнаємо притаманну її героям невротичність діалогів – з повторами і часом екзальтованою жестовою мовою.

Фільм був закінчений в 1971 році, але на екрани потрапив лише в 1987-му, тоді ж отримав призи на Всесоюзному кінофестивалі та на МКФ у Локарно. Через цей фільм режисерку зі скандалом позбавили диплому ВДІКУ та надовго заборонили знімати.

АР-ХІ-МЕ-ДИ!

1975, Одеська кіностудія, 83 хв.

Режисер: Олександр Павловський

Сценарист: Юрій Кисельов

Оператор: Олександр Полинніков

Композитор: Марк Мінков

Художник: Володимир Бурук

У ролях: Сергій Іванов, Олександр Ігнатуша, Моісей Мурадян, Сергій Михайлов, Галина Сулима, Алєксандр Хочінскій

arhimedyУ вільний від роботи час четверо хлопців грають у заводському вокально-інструментальному ансамблі «Ар-хі-ме-ди». Гурт потрапляє на центральне телебачення, де їх помічає не остання людина в музичному світі, худрук філармонії, і запрошує серйозно зайнятися музикою. Але для цього потрібно звільнитися з заводу. Молоді люди колективним голосуванням вирішують залишити лави робітничого класу, на них тепер чекають репетиції, гастролі, красиве життя таі прихильниці. Та одного з юнаків, талановитого, проте не дуже сумлінного працівника Олексія Мєтьолкіна, не відпускає майстер – він повинен закінчити свій інженерний винахід, також відмовляють батьки – «ти не ударник, а барабанщик, людину за працю називають ударником». Мєтьолкіна зіграв Сергій Іванов, відомий за роллю Кузнєчика у фільмі «У бій ідуть лише старі».

Фільм вражає еклектичністю жанрових нашарувань – він дивним чином поєднує виробничу драму з молодіжним мюзиклом, телевізійний формат радянських музичних шоу зі стилізацією під кліпи західних рок- і поп-гуртів, питомо радянський зміст із розважально-комерційною формою. Зокрема на цьому стику різних естетичних вимірів будується комедійний ефект стрічки. І хоча у фільмі звучить абсолютно благонадійна радянська естрадна музика у виконанні ВІА «Співаючі серця», манера зйомки, одяг і поведінка героїв недвозначно відсилають до музичних процесів, які в той час вирували за залізною завісою.

НІЧ КОРОТКА

1981, Київська кіностудія художніх фільмів ім. О.П. Довженка, 74 хв.

Режисер: Михайло Бєліков

Сценаристи: Михайло Бєліков, Владімір Мєньшов

Оператор: Василь Трушковський

Композитор: Юлій Мейтус

Художник: Олексій Левченко

У ролях: Сєргєй Каніщєв, Едуард Соболєв, Тетяна Каплун, Лєна Середа, Наталія Сєлівєрстова, Ігорь Охлупін

Nich_KorotkaПодії фільму розгортаються в повоєнний час у дворі-колодязі, який своєю округлою формою нагадує чи то планетарій, чи то паноптикум. І хоча сонячні промені сюди потрапляють лише в полудень, кожен мешканець, немов у світлі софітів, перебуває під пильними поглядами сусідів. Тут, у темних і скромно обставлених комунальних квартирах, мешкають герої фільму, зокрема і хлопчик Ваня Голубенко з тіткою-вдовою. На свій день народження він дістає у подарунок чоботи та лист, нібито від батька, віру в існування якого підтримує його тітка. Щоб подивитися, як вони живуть і підбадьорити хлопця, до них приїжджає фронтовий друг батька з космічним іменем Меркурій, що означає «планета, найближча до сонця» – розшифровує він одну з численних астрономічних метафор у фільмі. Саме Меркурій стає тим моральним авторитетом, який допомагає хлопцю не пуститися берега у складний життєвий період. У цьому ж дворі Ваня зустрічає своє перше кохання – дівчинку з хорошої сім’ї Аліну. Але їхнє дорослішання та розставання так само неуникні, як і сонячне затемнення, яке вони разом спостерігають крізь закопчені уламки скла.

У фільмі режисерське бачення зливається з поглядом хлопця, якому навколишній світ видається то лірично прекрасним, то гнітюче відразливим, як це часто й буває у підлітковому віці. Сюжет стрічки наскрізь прошивають повоєнні романси, а рух камери, яка ні на мить не зупиняється, синхронізується з музикою, що доноситься з патефону – невід’ємного атрибуту фільмів про повоєнні часи. Ця стрічка, через ніби непримітну особисту історію й ретельно підібрані вінтажні деталі, успішно працює з колективною пам’яттю цілого покоління.

ХОЛОДНИЙ БЕРЕЗЕНЬ

1987, Одеська кіностудія, 96 хв.

Режисер: Ігор Мінаєв

Сценарист: Алєксандр Горохов

Оператор: Володимир Панков

Композитор: Анатолій Дергачов

Художник: Анатолій Наумов

У ролях: Андрєй Голубєєв, Людміла Давидова, Максим Кісєльов, Микола Токарь, Андрій Любімов

holodniy-berezenДругокурсник Мітя переводиться навчатися в СПТУ на околиці провінційного містечка. Нове місце зустрічає його темрявою, бездоріжжям, дідівщиною і ускладненням стосунків із дівчиною, заради якої він, власне, і приїхав. Директор училища та його дружина – сім’я інтелігентів, які ще вірять в ідеали радянської педагогіки. Вони намагаються навернути на правильний шлях і окультурити своїх підопічних, які потрапили під вплив вуличної шпани. У хід ідуть театр, екскурсії, декламації Пушкіна, самодіяльність і просто розмови по душам. Але архаїчні закони зграї, за якими живуть молоді люди, й похмуру провінційність не так просто подолати.

Фільм знято в останні роки існування Радянського Союзу, коли вже було передчуття майбутніх змін і того, що невлаштованість кризових років от-от має змінитися нібито чимось новим і кращим, так само як підліткові метання змінюються зрілістю, холодні місяці – теплими. Світло у фільмі використовується як візуальна метафора обмеженого погляду, площа видимого постійно то звужується, то розширюється. Герої та глядачі здебільшого бачать лише ті об’єкти, які вихоплює світло ліхтарика, фар, дискоболу на танцях, вікон і вітрин, решта ж об’єктів залишаються в темряві. Рідкісні кадри залитих сонцем весняних днів переломлюються крізь решітки, сітки, рами і зелене скло вікон в училищі, які створюють задушливе відчуття плавання в акваріумі, або життя «у пивній пляшці», за словами одного з героїв. Цю першу і наступну повнометражну картину Ігоря Мінаєва «Перший поверх» показали в «Двотижневику режисерів» на Канському кінофестивалі, наступні свої роботи режисер знімав уже у Франції.

Тінкор

За інф. Довженко-Центру

 

comments powered by HyperComments
Прочитать еще
Тинкорр в соцсетях
Напечатай и нажми Enter для поиска

© 2010-2017, ContentLab. Все права защищены. Использование любых материалов, размещённых на сайте TEENСORR, разрешается при условии ссылки на teencorr.com.ua. Для интернет-изданий обязательна прямая открытая для поисковых систем гиперссылка на http://teencorr.com.ua. Ссылка должна быть размещена в независимости от полного либо частичного использования материалов. Гиперссылка (для интернет- изданий) – должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала.

Перейти к верхней панели