Close Sidebar

Teennews

girls talks,

16.12.2014

У київському «Хармсі» затишно та кіт Еліот. Я відкриваю новий документ і починаю писати для тебе нову історію. Ось скоро — Новий рік. Чи радію я цьому святу?

Коли моя мама була дитиною, ще в радянські часи, у 80-х, Новий рік, як вона каже, був чудовим святом. За радянщини було важко майже зі всім, що тепер продається в магазинах із залишком. Хорошу іграшку для дитини батьки «діставали» через дальніх родичів чи друзів, пересилали з інших міст, щоб покласти під ялинку. Сама ялинка мала бути чи сосною, яка швидко осипалася, чи штучною сріблястою, з «дощику». Але знайти під нею рідкісну німецьку ляльку, яку в твоєму місті ба навіть у країні неможливо придбати, чи таку саму рідкісну машину на радіоуправлінні, яку прислали родичі з портового чи військового містечка – це було круто.

Noviy-ryk-svyato-marketologiv

У «Хармсі» я пишу свої статті та розмірковую, як відсвяткувати Новий рік, щоб не було нудно

Із такими іграшками ти ставав «крутим» будь-де: і в дворі, і в гостях. Проте твої друзі також приносили свої рідкісні іграшки, які їхні батьки так само важко пересилали з військових містечок або привозили з міжнародних портів, і ви грали всі разом. «Крутим» був кожен потроху.

Заради таких рідкісних подарунків діти чекали Нового року, вираховуючи дні ще десь зо два місяці до свята. На Новий рік стається багато нового: рідкісні іграшки, дефіцитні мандарини, які можна було купити лише взимку, «Київський торт», який також «діставали» та купували два рази на рік: на зимові свята та на день народження. Дійсно, коли маєш щось не кожного дня, а раз на рік, очікуєш цього з куди більшим нетерпінням.

Ціни були тоді дуже низькі: 10 радянських рублів для дитини вже було неймовірним багатством, та й для дорослої людини також. Щоб зробити подарунки батькам, братам та сестрам, діду й бабусі, можна було декілька місяців непомітно збирати копійки біля порожніх прилавків міських магазинів, або складати по 10 копійок в пляшку від радянського шампанського, доки вона не стане повна. Прикол був у тому, що покласти копійки в неї можна було, а ось витягти – ні, тільки розбити пляшку. Першим способом діти накопичували два-три рублі, на які можна було купити щось батькам на подарунок у найближчій галантереї.

Noviy-ryk-svyato-marketologiv

Тут народжуються мої найкращі почуття та ідеї

Це не є опис життя «бідних» дітей: навпаки, так готувалися до Нового року більш-менш забезпечені діти-містяни. У сільпо навряд чи вийшло б підбирати на підлозі копійки, бо вони б там навряд чи віднайшлися.

Звісно, що коли моя мама була маленька, ніяких торгівельно-розважальних центрів не те що не було, а й уявити їх ніхто не зміг би! Магазини в усьому Радянському Союзі були чітко визначених видів: продуктові — «Хліб», «Молоко», «Продукти», «Гастроном». Найбільшим продуктовим магазином, типу нинішнього супермаркету, був універсам. Якщо гастрономи були майже на кожній вулиці міста, то універсамів було два-три на район, туди треба було спеціально їхати. Хоч продуктів там майже не було так само, як і в гастрономах, і в магазинах «Продукти».

Магазини речей також розділялися на конкретні види: «Галантерея» чи «Універмаг». У таких магазинах продавали одяг, все для шиття, сувеніри, гребінці, парасольки – роками майже однакове й незмінне. У деяких універмагах були відділи іграшок, але там теж нечасто можна було знайти щось, чим хотілося грати.

Noviy-ryk-svyato-marketologiv

Кіт Еліот знає, що приємні сувеніри для близьких та навіть незнайомих вам людей можна придбати будь-де. Головне, щоб це було зроблено з теплом!

А зараз різний новорічний крам продають буквально всюди, і мені навіть не цікаво його роздивлятися. Купити новорічну прикрасу за десять, сто або сімсот гривень? Можна, але мені не хочеться! У мене й так є нові прикраси для ялинки, на щастя, вона росте у дворі, і її не треба рубати! Але в багатьох людей ялинка на подвір’ї не росте, і треба брати покупну, бо їм також подобається запах живої хвої на Новий рік. А покупну – значить, спиляну. А спиляну ялинку жалко, як і всю природу нашої планети…

Подарунки? На щастя, в мене – такі подруги, яким байдуже, чи я їм подарувала на Новий рік лише листівку, а не якийсь дорогий брелок чи гаджет. І мені байдуже, яку річ подарують вони мені: для мене головне, як ми проведемо декілька вихідних, коли зможемо, нарешті, побачитися, разом. Для мене головне, чи зможемо ми розмовляти так само щиро, як і на минулий Новий рік, коли ми ще були молодші. Так, може, в один із вихідних ми з ними поїдемо в спа-салон, але кожна з нас заздалегідь вже готує якийсь подаруночок і для кожної знайомої дівчини з персоналу: в нас така традиція, святкувати потрібно разом зі всіма!

Звісно, батьки подарують мені щось, що, як вони знають, дісно мені потрібне. Може, це буде новий планшет, а може – новий браслет «Pandora». І я дуже ціную їх увагу до мене. Я розумію, що вони в своєму дитинстві не могли й мріяти про такі подарунки. Я не зможу продати той браслет, аби виручити за нього гроші, бо це образить батьків. Але в нас з подружками – свої традиції святкування: з вересня ми кожного року починаємо відкладати з кишенькових грошей хоча б щось, і на певну невелику суму закуповуємо потроху різних потрібних речей для двох малозабезпечених родин.

Одна мамина знайома працює в районному управлінні праці та соцзахисту, і вона допомогла нам колись дізнатися історії та адреси тих родин, яким потрібна хоч яка підтримка. Ми намагаємося зустрічатися з ними хоча б два рази на рік: на день народження моєї подружки та на Новий рік. До цих днів ми встигаємо накопичити трохи грошей для цього. Наші батьки давно займаються бізнесом, аби забезпечувати нас, але ми знаємо, що в нашій країні гроші дістаються людям несправедливо. Ті, в кого є свій бізнес, ховають податки, а ті, в кого немає свого бізнесу, тільки бідніють, тому що які податки, така й державна допомога й пенсії. Приховані податки – то й нормальних пенсій немає. І коли я святкую Новий рік із батьками за величезним столом, на якому всього повно, якась бабуся, що працювала лікарем у поліклініці все життя, лікувала людей, вкладається спати, з’ївши на ніч тільки картоплину.

Може, їй, дійсно, більшого й не треба, хоча я так не думаю, і вважаю, що всі мають право на свято – і в святковий день отримати те, чого більше за все потребують. Зараз до «Хармсу» приїдуть мої подружки, і ми підемо в супермаркет купувати в малозабезпечену родину порошок для прання. І обов’язково погодимося, коли в цій родині дістануть із шафи приховану від всіх, навіть від діток, коробку цукерок, і запросять нас пити чай. Бо від такого затишного, доброго й поважного святкування ми завжди щасливі.

Текст: Домініка

comments powered by HyperComments
Прочитать еще
Тинкорр в соцсетях
Напечатай и нажми Enter для поиска

© 2010-2017, ContentLab. Все права защищены. Использование любых материалов, размещённых на сайте TEENСORR, разрешается при условии ссылки на teencorr.com.ua. Для интернет-изданий обязательна прямая открытая для поисковых систем гиперссылка на http://teencorr.com.ua. Ссылка должна быть размещена в независимости от полного либо частичного использования материалов. Гиперссылка (для интернет- изданий) – должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала.

Перейти к верхней панели