Close Sidebar

Teennews

books, style life, teens novelties, интервью,

22.06.2018

Інтерв’ю: Юлія Андряник

Фото: fb Ірини Мацко

Ірина Мацко розпочала писати вірші та прозові твори ще в школі, у середніх класах. Коли навчалася в одинадцятому, написала роман «Райська пташка» — про дівчинку, яка, долаючи труднощі, добивалася свого. Відтоді Ірина створила багато книжок. Серед них — захоплюючі історії для підлітків. Одна з них — вже відома всім книжка «Перехідний вік… моєї мами». А з весни Ірина зустрічається з читачами в різних містах України: презентує нову книгу «Кава по-дорослому», що вийшла в світ цього року. Це стало для мене приводом поспілкуватися з Іриною: дуже цікаво, як вона створювала цю новелу!

— Пані Ірино, як писати для дітей так, аби відривати їх від екранів смартфонів? Колись ви казали в статті, що культура, яку несе нам ТБ, інтернет, ґаджети — шкідлива і навіть токсична! Але ми всі в ґаджетах сидимо!

— Коли пишу, не ставлю на меті своєю книжкою відірвати дитину від ґаджета. Узагалі не можу сказати, що зовсім негативно ставлюся до них: це сучасність, від якої нікуди не подінешся. Якби не було смартфонів, діти, можливо, більше б гуляли на вулиці, а не присвячували цей час читанню. Тобто все має бути збалансовано: і книжок, і ґаджетів у міру. Моє завдання — писати цікаво, так, щоб діти захотіли читати. Якби головною метою було витіснення ґаджетів, то, мабуть, фантастику видавала б, від якої молодь у захваті нині. Отож, у творах порушую питання, які хвилюють мене й можуть зацікавити підлітків, які вже стають дорослими. А дорослі можуть більше зацікавлювати дітей літературою якісною і не токсичною. Напевно, це завдання в основному батьків, а також вчителів та бібліотекарів.

matsko

У Тернополі, де живе, Ірина Мацко презентувала нову книжку «Кава по-дорослому» на початку червня. Фото: fb Ірини Мацко

— А зараз про «Каву по-дорослому». Головна героїня — хто вона у вашій уяві: знайома школярка? Дівчинка, намальована колись у записнику? А може, це ви в підлітковому віці?

— Головна героїня — це збірний образ. Я не була таким підлітком. Тому, спостерігаючи за тінейджерами, змогла зрозуміти, чим живе сучасна молодь. Я спілкуюсь із ними, і у мене дочка цього ж віку — їй скоро 16. Мене особисто оминали ці проблеми, про які йдеться в книжці. Звичайно, вони існували, проте були зовсім далекими: я не стикалася з трендом на електронні цигарки; наркотики не те що не пробувала — навіть не пропонували; тема анорексії теж оминула. Тому в книзі вийшов збірний образ. І мені хотілося показати, що такі молоді люди, як головна героїня, стикаються з темою дорослішання, відриваючись від сім’ї, поготів, коли мають не дуже теплі стосунки з рідними. Вони хочуть іти своїм шляхом. І цей шлях часто дуже слизький, сповнений різних спокус, небезпечних, ризикових і шкідливих. Підліткам часом здається, що саме в цьому їхня дорослість і проявляється. Вони потребують задовольнити відчуття, на яке ми – дорослі – навішуємо сім замків. Забороняємо дітям брати на себе відповідальність, забороняємо починати потрошку заробляти, забороняємо відчувати, що вони керують своїм життям. Ми, з одного боку, контролюємо, а з іншого, кажемо: «Ти дорослий — ти повинен!». І в такому дисонансі вони пробують щось заборонене, аби відчути себе дорослими. До речі, у творі є другорядні герої — Варка, подруга Каті, та Сем, голова банди, що мають своїх прототипів. Я зустріла їх у реальному житті, а потім лише додала деякі деталі, щоб пасувало до тексту.

— Тобто, коли ви писали свій твір, то вже розуміли, що люди, яких зустрічали раніше, стануть прототипами персонажів?

— Ще коли починала писати твір, тих справжніх людей не зустріла. Матеріал на книгу збирала довго. Звичайно, був задум, основа сюжету, а от героїв уявити й описати було складно. Можливо, так у багатьох письменників, коли образ не йде, його тобі показує саме життя. Так, наприклад, сталося з Варкою: я просто їхала в маршрутці, а наді мною стояла дівчина, що говорила з хлопцем. Почувши історію її життя, зрозуміла, що вона повністю підходить для твору: і батьки — пияки, і особливі внутрішні переживання. А прототипом Сема став хлопчик, якого я зустріла в розпридільнику в Тернополі, коли ходила туди в справах. Вихователі тоді розповіли історію його життя. І вона дуже сумна. Так, у творі Сем — негативний персонаж, але його життя — справжня трагедія.

matsko

Ірина Мацко створює книжки не тільки для старших школярів, а й для молодших. Фото: fb Ірини Мацко

— В одному з інтерв’ю ви зазначали, що відчули свій перехідний вік «крізь призму перехідного віку своїх рідних дітей». Як щодо різниці в поколіннях? Про відмінне ми вже трохи поговорили, а ось що спільне можете виділити?

— Спільне — стосунки між дорослими й молодими людьми, які стають дорослими, їхнє непорозуміння. Проблема, що була і в мій час, і є нині, полягає в тому, що, коли люди стають дорослими, їм здається, що вони вже можуть учити підлітків, як жити. При цьому самі не є щасливими, не встигнувши побудувати своє життя так, щоб діти хотіли на них рівнятися. Підлітки бачать, що дорослі палять, наказуючи не палити їм, живуть нещасливо, але стверджують, що все добре, ніби так і має бути. Це вже розрив усіх шаблонів: навіщо слухати маму й тата, якщо вони ще собі не побудували життя? Ця проблема була, є й буде, бо все-таки відповідальність лежить на нас, дорослих. Головне завдання — побудувати своє життя так, щоб на нас хотіли рівнятися діти. Тоді пояснювати й повчати не доведеться.

— Як запобігти знецінюванню дорослих, їхнього досвіду підлітками, у яких «юнацький максималізм», і їм здається, що вже розуміють про життя геть усе?

— Напевно, дорослим варто зізнаватися, що також помиляються, бути щирими й звертатися до підлітків по допомогу чи пораду щодо питань, у яких вони розбираються краще, наприклад, сучасних технологіях. Але також говорити про те, що в деяких моментах життя дорослі таки розуміються більше, хоча треба й ураховувати різний час, покоління. Давати підліткам свободу дій та вибір: послухати дорослого чи зробити по-своєму, нехай навіть це буде неправильний шлях. Так можна найкраще пересвідчитися, коли варто послухати того, хто має досвід, а коли все-таки зробити по-своєму.

matsko

Ірина Мацко: «Підліткам треба давати свободу дій та вибір: послухати дорослого чи зробити по-своєму». Фото: fb Ірини Мацко

— Чи поклали в основу сюжету повісті історії з власного дитинства або дитинства ваших дітей? Можливо, спільність відбилася й у вподобаннях та хобі героїв, написання музики, наприклад?

— Так, і я маю зв’язок із музикою, і обоє моїх дітей грають на інструментах, співають. Не могла написати, що героїня дуже любить стрибати з парашутом, якщо сама цього не люблю. Описані в книзі відчуття ближчі мені. Отож, є щось із власного життя та життя дітей. Наприклад, закинутий будинок, на який, мабуть, люблять бігати підлітки всіх поколінь. Ті ж електронні цигарки, на які буквально нещодавно була мода в школах. Також проблема соцмереж, неправильних ігор, груп. Мені здається, кожен письменник, як губка, вбирає досвід із різних джерел: свій, власних дітей, дітей подруг, може, навіть зі снів. До речі, є епізод, де герої знаходяться в закинутому будиночку. Там дивна рука торкається Каті. Це був мій реальний сон, після якого прокинулася із жахливим відчуттям. І все. Це відчуття вписалося в закинутий будиночок, передалося в книзі тактильно. У мене так часто буває: пишеш — і спогади виринають із шухляд підсвідомості.

— Чи має книга виховувати молоде покоління? Як автору не перетворитися з мудрого порадника на нудного ментора?

— Ми вже почали говорити про те, що важко повчати, якщо сам не навчився жити так, як хочеться. Моя позиція полягає в тому, що з підлітками найкраще бути друзями. Звичайно, можна дати пораду, але сказати: вирішуй сам. Важливо оцінювати себе реально, не вимагати від підлітків слухати тебе лише тому, що старший, щиро зізнаватися у власних помилках. Варто навіть просити пораду: вони живуть у сучаснішому світі, часом навіть знають більше, ніж ми. Тож мій рецепт — бути другом, але не втрачати своєї дорослості, забувши позицію на кшталт «мені все одно».

— А як ваші «домашні читачі» сприйняли книгу? Стали «дегустаторами» нового маминого шедевру?

— Так, мої домашні, син і дочка, завжди є експертами й першими «дегустаторами» новинок. Вони є натхненням — на них орієнтуюся, дослухаючись до думок, що саме та як змінити чи додати у творі.

— У яких заходах візьмете участь найближчим часом? Чи є в графіку місце для фестів? Можливо, ми можемо навіть розраховувати на літню книжкову новинку?

— Фести дуже люблю, адже це спілкування з колегами, а головне — з читачами, від якого беру більше, ніж вони. Черпаю натхнення від комунікації, їхніх історій, очей та побажань. Щодо книжкової новинки влітку, то все можливо… Але не будемо забігати наперед.

Фото: fb Ірини Мацко

 

comments powered by HyperComments
Прочитать еще
Тинкорр в соцсетях
Напечатай и нажми Enter для поиска

© 2010-2017, ContentLab. Все права защищены. Использование любых материалов, размещённых на сайте TEENСORR, разрешается при условии ссылки на teencorr.com.ua. Для интернет-изданий обязательна прямая открытая для поисковых систем гиперссылка на http://teencorr.com.ua. Ссылка должна быть размещена в независимости от полного либо частичного использования материалов. Гиперссылка (для интернет- изданий) – должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала.

Перейти к верхней панели