fbpx
Close Sidebar
korolenkivski-chitannya

Як повідомляє Українська бібліотечна асоціація, «Короленківські читання 2018» відбудуться 24 жовтня в Харкові. Цьогорічна тема читань – «Бібліотеки, архіви, музеї як центри освіти та саморозвитку особистості». Заходи організують у харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка. Тому, якщо ти цікавишся бібліотечною справою, викладанням та науковою діяльністю в культурній сфері, то можеш звернути увагу на коло тем, які наразі є актуальні для професіоналів.

Один із напрямів, який опрацюють на «Короленківських читаннях 2018» – бібліотеки, архіви, музеї як сучасні платформи самоосвіти та самовдосконалення. Фахівці-бібліотекарі поспілкуються про місце та роль бібліотеки в єдиному освітньому просторі; про стандартні та альтернативні освітні формати; про сучасні концепції та технології підтримки саморозвитку особистості; про освітні та науково-просвітницькі проекти у роботі з громадою; про сучасні форми професійного розвитку фахівців креативного сектору; про культурно-освітні програми: стратегії та практики; про творчі об’єднання як осередки саморозвитку; про інклюзивний напрям у роботі бібліотек, архівів, музеїв; про роль бібліотек, архівів, музеїв у формуванні культурно-історичної свідомості місцевої громади та збереженні культурної спадщини; про соціальні мережі як платформи для просування книги, читання, бібліотеки, професійного спілкування.

korolenkivski-chitannya-2016

Обговорення бібліотечної проблематики 2016 року на “Короленківських читаннях” у Харкові

Другий напрям роботи, який зацікавив фахівців бібліотечної справи – електронна бібліографія. Питань, які будуть обговорювати, багато, і всі вони змістовні: електронна бібліографія, медіа-бібліографія, технобібліографія – терміносистема та напрями уніфікації; генерування бібліографічних електронних ресурсів: можливості сучасних АІБС; сучасні тенденції електронної бібліографічної діяльності в Україні та за кордоном; бібліографічна складова у «Стратегії розвитку бібліотечної справи в Україні до 2025 р.»: Державний реєстр національного культурного надбання – у частині «Книжкові пам’ятки України»; зведений електронний каталог бібліотек України; база даних авторитетних національних файлів; RDA тощо.

Також спеціалісти поспілкуються про бібліографічні електронні ресурси (БЕР): термінологію та класифікацію; електронні копії нонелектронної бібліографічної продукції; про національні бібліографічні електронні ресурси: сучасний стан, перспективи інтеграції; про бібліотечно-каталожні БЕР – домінуючий сегмент електронного бібліографічного середовища країни та про видавничо-книготорговельні БЕР.

korolenkivski-chitannya-2017

На “Короленківських читаннях” 2017 року

Крім того, у цьому напрямі роботи обговорюватимуть такі теми: сучасні види та жанри видавничо-книготорговельних БЕР; науково-допоміжна електронна бібліографія; сучасні жанри інформаційно-аналітичної продукції в електронному середовищі; інновації у створенні та популяризації електронних рекомендаційних бібліографічних ресурсів; краєзнавча бібліографія: електронний вектор розвитку; вебліографія: теорія, технологія, практика; електронна метабібліографія в Україні та за кордоном: стан, тенденції розвитку; бібліографічне обслуговування у віртуальному середовищі: тенденції розвитку; бібліографічне інформування користувачів у цифрову еру: форми та технологія; хмарні технології у бібліографічній діяльності; інформаційна культура, інформаційна соціалізація користувачів бібліотек, архівів, музеїв. Інформаційне самообслуговування; веб-сайт як інструмент самообслуговування.

Дуже цікаві теми третього напряму цьогорічних «Короленківських читань» – фонди та колекції документних пам’яток у бібліотеках, архівах, музеях. Обговорюватимуться проблеми нормативно-правового та технологічного забезпечення при роботі з пам’ятками писемності та друку; експертизи документних пам’яток; специфіка відображення, актуальні проблеми наукового описування документних пам’яток різних видів і груп; визначення прогнозованої вартості документних пам’яток; архівні документи як джерело сучасних історико-культурних досліджень; шляхи розкриття колекцій документних пам’яток; спеціалізація роботи зі зберігання документних пам’яток; фонди та колекції документних пам’яток у бібліотеках, архівах і музеях України: характеристика окремих комплексів, особливості складу.

Нагадаємо, «Короленківські читання»Міжнародна науково-практична конференція, яка цього року проводитиметься в 11 раз. Її організовують за сприяння Міністерства культури України, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка, Харківської Державної Академії культури, Харківського обласного відділення ВГО «Українська Бібліотечна Асоціація». За результатами «Читань» опублікують збірку матеріалів.

archikidz

3 червня завершився дитячий архітектурний фестиваль Archikidz, що відбувався в Києві протягом уікенду. Фестиваль відкрився майстер-класом «Велика архітектурна майстерня», у якому взяли участь діти 7 – 14 років. Іспанська архітекторка Долорес Вікторія Руіс Гаррідо, засновниця програми Little Architect, у рамках якої викладається архітектура у початкових школах Великобританії, стала одною з викладачок на цьому майстер-класі. Загалом на ньому викладали 20 провідних фахівців з архітектури та урбаністики. 

Потім діти та дорослі змогли відвідати лекцію «Розумне місто для всіх», яку прочитав науковець, інженер Віктор Долгопятов. І ще до обіду в цей день на фесті з доповідями виступили тінейджери – у форматі IІSKRA, молодіжної платформи від лідерів Ради старшокласників «ШАРМ», учнівського самоврядування Шевченківського району міста Києва. Вероніка Рахуба виступила з доповіддю «Стартап: від ідеї до успіху». Софія Сосинович розповіла про трабли з зайнятістю у доповіді «Прокрастинація – наш головний ворог і як його побороти». Тема Анни Євсейчик – «Як бути більш продуктивним». Антоніна Мітрахова взялася за тему «Об’єктивізм. Модне слово чи рішення, що змінює життя» і також розповіла слухачам чимало цікавого. 

По обіді відбувся арт-хепенінг з художником Антоном Логовим, який разом з відвідувачами буде створювати інсталяцію «Майбутнє вже сьогодні». Редакторка Тетяна Антонюк та журналістка з 20-річним досвідом Анна Кручиніна провели для школярів майстер-клас «Журналістика – перше знайомство: інтерв’ю». Мова йшла про інтерв’ю з українськими архітекторами. 

Після цього на фесті були показ та обговорення фільму «Audience Emancipated: Боротьба за кінотеатр «Емек»» – стрічки, яку створила ініціативна група Emek Bizim Istanbul Bizim (Емек наш Стамбул наш), що зібралася в 2010 році для організації демонстрацій та заходів проти знесення кінотеатру «Емек» у стамбульському районі Бейоглу. Показ відбувся за підтримки Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. 

Наступного дня зранку учасники фесту знову відвідали майстер-клас «Велика архітектурна майстерня». Після цього для старших школярів Лідія Фісунова, вчитель вищої категорії, вчитель української мови, вчитель початкової школи, прочитала доповідь «Оригінальність і креативність – це одне і теж?». Потім Ксенія Талалай, мама-мандрівниця, запросила порозмовляти про подорожі з дітьми, і звідти учасники фесту попрямували слухати доповіді «Завтра_2037. Погляд з майбутнього». Ідеолог події «Завтра_2037» Ірина Рубіс, футуропідприємниця, керівниця незалежного бізнес/медіа бюро запросила на лекцію «Хаотична архітектура мрійника: цінність інтуїції та помилок (закреслено) уроків». Потім була лекція «Як я навчився мислити широко і високо: 5 підказок, щоб перейняти здатність» – від Михайла Миколишина, 15-річного інженера-розробника, переможця конкурсу NASA Space Apps Challenge, який розробив платформу, за допомогою якої кожен зможе дізнатися значення будь-якого терміна з різних сфер вивчення Землі. Єлізавета Годовікова, 16-річна винахідниця, авторка проекту Waste Manager – смарт-смітника, який допоможе завчасно дізнаватися про наповнення сміттєвого бака, прочитала доповідь «5 бюджетних способів реалізації своїх ідей».

По обіді для відвідувачів 14-16 років провели бізнес-клуб від школи бізнесу та розвитку підлітків, а потім відбувся другий день арт-хепенінгу з художником Антоном Логовим, який разом зі школярами створювив інсталяцію «Майбутнє вже сьогодні». Звідти учасники фесту пішли на виступ та майстер-клас з ірландських танців.  

Щодня на фестивалі відбувалися майстер-класи: можна було пограти в архітектора, створити бонсай, побудувати конуси на сітці, позбирати роботів-сумоїстів з КМДШ, створити “одяг” для світильника, збудувати вежі, розмалювати дерев’яні фігурки та збудувати історичну споруду Києва, дослідити стем-практики та пограти з конструкторами.

За інф. Archikidz

the-stage

З 7 по 17 вересня на театральній платформі «Сцена 6» у Довженко-Центрі відбудуться покази міжнародної театрально-хореографічної програми ювілейного 10-го фестивалю сучасного мистецтва «Гогольфест».

Восени мультидисциплінарна перформативна платформа «Сцена 6» працюватиме в тестовому режимі. В осінні дні в новому театральному просторі столиці свої вистави покаже «Дикий театр», відбудеться прем’єра оновленої постановки «Наш клас» Сергія Перекреста й прем’єра вистави «Володар мух» Давіда Петросяна.

У майбутньому театральна платформа також працюватиме як експериментальна лабораторія перформативних мистецтв. Вже відомо, що до неї ввійде хореографічна майстерня Віктора Рубана та Звуковий простiр КОРА Максима Коломiйця i Дмитра Радзецького. Також на базі «Сцени 6» працюватиме «Інститут дослідження театру».

the-stage

Під час вистави “Дикого театру”

Під театральний простір у Довженко-Центрі переобладнують частину приміщень 6-го поверху. «Сцена 6» використовуватиме спеціально створену театральну інфраструктуру: велику сцену-трансформер з глядацькою залою на 300 місць, камерну сцену, репетиційні кімнати, простір для науково-дослідної роботи. Функціонуватиме «Сцена 6» в Довженко-Центрі за принципом резидентства. Спеціалісти Довженко-Центру працюють над тим, щоб інтегрувати «Сцену 6» у єдину структуру арт-кластеру.

Нагадаємо: ініціювали створення нового театрального центру в Києві журналіст Олексій Ананов, директорка «Дикого театру» Ярослава Кравченко, режисер Сергій Перекрест та співробітники Національного центру Олександра Довженка.

Також нагадаємо, що «Дикий театр» вже представляв свої постановки у приміщенні Довженко-Центру: це були покази «Іфігенії» та «Гамлету» у травні цього року. Театральні події в Довженко-Центрі відбулися й минулої осені: тоді Британська Рада в Україні презентувала міні-фестиваль нової британської драми «Taking the Stage».  

На 3-му поверсі Довженко-Центру з осені 2016 року вже працює арт-простір Plivka, заснований Яном Спектором. Його резиденти – музичне агентство Ухо, школа медіа-арту Blck Box, фотошкола Віктора Марущенка, книгарня «Кафептах».

Навесні 2017 року на 1-му поверсі Довженко-Центру відкрилася книгарня «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Скоро відкриється Музей кіно та буде створений публічний простір «Медіатеки».

Тінкор

За інф. Довженко-Центру

Читати більше:

longread || Іван Козленко: «90-ті роки – це не морок і тінь. Відбувалися експерименти, новаторські речі»

Підтримати TeenCorr

ivan-kozlenko-teencorr

Щоб люди могли дивитися кіно, його потрібно створювати, показувати, популяризовувати та зберігати. А оскільки кінематограф у будь-якій країні є складовою культури певного народу, його ще можна й потрібно вивчати, робити наукові спостереження, висновки та узагальнення, оформлювати їх у доповіді, монографії, публікації, презентації. Тобто, створення, зберігання, вивчення кіно, його популяризація – все це процеси, якими займаються люди, спеціалісти в своїй справі. Ці люди об’єднані в безліч організацій, які підпорядковуються державі, суспільству, або є приватними. Вони складають кіноіндустрію країни.

dovgenko-tsentre

Оновлений кіноархів Довженко-Центру. Фото: Тінкор

В Україні перші круті мультиплекси стали будуватися на початку нульових. Нарешті українцям стало де дивитися кіно. А як з’явилося де дивитися, як відродився кінопрокат, то й знімати стали більше, і про питання популяризації замислилися, і про збереження фільмів… Кіноіндустрія почала відроджуватися. Але до того було понад десятиліття розрухи, порожніх кінотеатрів, побудованих ще за СРСР – застарілих, вже немодних, мерзлих, із дермантиновими обшарпаними кріслами, старими екранами, без будь-якого сервісу. Режисери не могли знайти коштів на зйомки, бо показати готовий фільм було ніде. Актори масово сиділи без роботи або працювали тільки в театрах. Таке відбувалося в 90-ті роки.

Через те, що за радянських часів «центром» країни була Москва, вихідні матеріали усіх фільмів, знятих в Україні, відправлялися на зберігання до Всесоюзного державного фонду кінофільмів СРСР, а не до Києва. Національний центр Олександра Довженка як майбутній український державний кіноархів створили 1994 року, обговорювали можливість його розташування на столичній кіностудії Довженка, але за п’ять років об’єднали його з держпідприємством «Київська кінокопіювальна фабрика», яка за радянських часів виробляла кінокопії для всіх республік тодішнього Союзу, а з його розпадом практично втратила замовлення й потребувала реформування.

dovgenko-tsentre

Незабаром – відкриття книгарні на першому поверсі Довженко-Центру. Фото: Тінкор

Зараз Національний центр Олександра Довженка працює не тільки як державний кіноархів і не лише веде наукову діяльність щодо кіно, але й формується як модний культурний кластер української столиці, з озером, великим парком та ВДНГ по-сусідству. Сюди дуже зручно діставатися на відпочинок прямою маршруткою з Троєщини, Лісового, Дарниці, Русанівки та Березняків, з центру – також маршрутним таксі або пішки, з будь-яких інших районів міста можна просто доїхати на метро.

dovgenko-tsentre

Реконструкція приміщень Довженко-Центру йде повним ходом. Фото: Тінкор

У величезній будівлі біля станції метро «Голосіївська» вже восени відкриються сучасні локації для відпочинку киян та гостей міста, які захоплюються кінематографом та культурними процесами. У майбутній книгарні завершуються будівельні роботи. Вже готовий дизайн просторого холу на першому поверсі. У процесі – підготовка до вересневого відкриття Музею кіно. Також восени розпочнуть роботу коворкінг та медіатека. Ще планують створити театральну платформу. А стрічки фестивалів, які проводить Довженко-Центр, українці можуть дивитися вже, якщо слідкуватимуть за анонсами.   

dovgenko-tsentre

Дизайн-проект реконструкції одного з приміщень Довженко-Центру

Для Івана Козленка, директора Центру Довженка, фактично жити на будівництві, схоже, карма. «Менеджерити» державний фільмофонд, розробляти культурні проекти, будувати, реконструювати, фестивалити, звітувати перед державою та суспільством за прибутки та видатки установи й не зненавидіти кіно при цьому – що, невже не карма? А, а ще – слідкувати за поверненням в Україну українських стрічок, які вважалися втраченими, повертати їх глядачеві… Багато роботи. Тож ми прийшли розпитувати Івана про величезний ресурс, із яким йому як управлінцю так поталанило, і тепер необхідно впоратися.   

dovgenko-tsentre

Іван Козленко, гендиректор Довженко-Центру

– Чиновники минулого двадцятиліття якось намагалися зберегти українську кіноіндустрію. Тепер у нас є кінотеатри, приміщення для показів, культурні центри, є прокат. А були дні, коли могло здатися, що того всього довго ще не буде. Як ви вважаєте, чому в українському кіноменеджменті майже не йде мови про якусь спадкоємність?

– Тут якраз цікаво сказати не тільки про спадкоємність у кіноменеджменті, а взагалі у сфері кіно, чи вона існує. Тому що ми якраз спостерігаємо, що народжується покоління, яке або не перебуває, або заперечує попередній процес. Це особливо видно в естетиці, у відмові від цього канону поетичного кіно, яке було нав’язливим кодом, і в якийсь момент стало просто завадою для його розвитку.

– Хто був його репрезентантами?

– Я би не називав імен. У якийсь момент чиновники підхопили цю ідею, цю естетику як єдину репрезентативну для всього кіно. І в цьому була велика помилка. Вони готові були фінансувати, підтримувати в такому вигляді. Кіно українське в той момент втратило реальність. Воно зараз болісно до неї повертається… Останні три роки це спостерігається, що часом в ігровому кіно не можуть переконливо відтворити реальність. І це заперечення попереднього покоління в цьому сенсі, мені здається, якраз цілительне. Я думаю, що з точки зору менеджменту подібний процес також правильний.

– У тому менеджменті, пострадянському та навіть нульових років часто були режисери, відомі…

– У цьому, напевно, і була проблема, що режисери мають знімати кіно.

– Але був такий час, і мабуть, не могло бути інакше.

– Так, безумовно, це брак кадрів, який ми й зараз також спостерігаємо… Але я думаю, що в цьому була дуже велика проблема: неможливість перелаштуватися з планово-економічних правил – на правила, де треба проявляти ініціативу…

– Це перехідний час, який мав певні свої якості.

– Мені здається, що в певний момент люди мають бути чесними з собою, розписатися у власній неспроможності щось робити. Люди відчувають насправді, я вірю, що – от, їхні ресурси вичерпано. 

– Ну ось режисеру кажуть: іди, керуй… Відмовлятися від посади вважалося не комільфо.

– Ну так, це велика спокуса, звичайно. Зараз це питання має вирішуватися в межах нових ініціатив, а саме – на конкурсних підставах. Я думаю, що менеджмент у культурній сфері набагато ближчий до менеджменту у бізнесовій сфері в широкому сенсі, ніж, наприклад, творча робота.

– Можливо, якісь чиновники раніше намагалися щось зберегти – фонди, кінотеатри. Як вважаєте, чи їм це вдалося? Що вони нам передали?

– Як бачимо, ні, на жаль, не вдалося…

– Кінотеатри якісь залишилися в нас?

– Так, але… Ефект? Як майно вони збереглися. А як культурні центри, де відбуваються культурні процеси, де народжуються ідеї – чи збереглися? І я думаю, що неготовність до переосмислення, до трансформації призводить до того, що часом зусилля прикладаються туди, де, можливо, і не варто було.

– Тобто, ви думаєте, що в ті роки процес міг піти якось інакше?

– Якось іноваційніше. Я не знаю, я в той момент… Звичайно, не знаю, у яких люди опинилися обставинах… Це інституційна неспроможність, кадровий голод, які були дуже довго, років 10 чи 15. Україна була приречена на це, бо цей перехідний момент, поки з’являлися нові менеджери – він затягнувся. І вони мали з’явитися в нових культурних і мистецьких умовах, і це тільки недавно сталося.

tampere-kyiv

Столичний кінотеатр «Тампере» 2014 року повернули у власність міста
Кінотеатр «Тампере» у 2013 році приватизували орендарі, які отримали площі в оренду 2008 року. У 2014 році приватизацію «Тампере» визнали незаконною й повернули будівлю в міську власність.

– Можливо, якісь режисери-управлінці виявилися грунтом?

– Я не вірю в це. Це дуже велике питання. На жаль, у той момент волюнтаристським способом іменитих людей нагороджували посадами, щоб у такий спосіб визначити їхню значимість у сфері культури. Але я думаю, що це була така розтрата…

– Відбувалася така боротьба за фонди з бізнесом 90-х. І зараз є, наприклад, кінотеатри, які вийшли з власності міста…

– Ми ж розуміємо, що це була така подачка від влади, яка сама була корумпованою й вирішувала з бізнесом, в зручний для себе спосіб, питання – посадити туди людину, яка, можливо, менеджерськи не могла реалізувати якісь проекти. Дискредитувати таким чином всі реформістські ідеї. Сказати: «Вибачте, не виходить! Ось ми ж зробили як ви хотіли, ми поставили [когось на посаду]»… А інструментів не дали, безумовно. «І от не виходить! Ми пробували щось відреформувати…». Маніпуляції влади, яка була криміналізована і зрощена з бізнесом.

– Ішов якийсь процес, щось збереглося, щось не збереглося у власності. Це впливає якось на ваше життя ось зараз?

– Абсолютно ні. У нас якась трішки збочена в цьому сенсі ідеологія, що різні форми власності мають різну функцію чи преференції. За кордоном ніхто не визначає, приватна чи державна власність. Основний принцип – це ефективний менеджмент. А у якій власності перебуває майно…

zhovten

З київських газет осені 2000 року
Однією з перших ластівок відродження кінопоказу в Києві став кінотеатр «Жовтень». 14 листопада «Жовтень» відкрився після ремонту. У кінотеатрі відремонтовано зал першого поверху, встановлено великий напівсферичний екран і звукову систему Dolby digital. Назву «Жовтня» змінювати не стали з надією, що в нового покоління вона буде асоціюватися з романтикою й красою осіннього місяця.

– Були ж і заклади, які все-таки перепрофілювалися – індустрія їх втратила.

– Ну, тож не було попиту, на той момент. Це ринок, усе ж таки. Значить, люди не ходили в кіно. Значить, не могли кінотеатри працювати, виконуючи свою статутну діяльність. Не так багато талановитих менеджерів-управлінців, як Людмила Горделадзе, які змогли прилаштуватися і в рамках муніціпальної власності. Є приємні винятки. Але ми розуміємо, що це винятки. А більшість кінотеатрів спіткала доля неприємна. Вони були об’єднані в мережу [КП «Київкінофільм»], я був у експертній комісії, яка визначала переможця конкурса на директора. І в мене питання, чи мають вони працювати, вже тоді було: його не поставили, бо ми стояли перед фактом, що ця мережа є. 

– Як менеджер, зовсім не відчуваєте себе спадкоємцем попердніх двох десятиліть?

– Тільки в своїй інституції. Тут я розумію, знаю, хто чим займався. Ганна Чміль, яка засновувала Центр. Власне, це людина, яка керувала 15 років кіно. Серед великих її достягнень – створення Центру Довженка. І тут я відчуваю певну спадкоємність. Потім, Сергій Тримбач… А те, про що ви говорите – це для мене дещо абстрактно, бо я зростав в іншому місті… На індивідуальному рівні, якщо екстраполювати це на Одесу, де я зростав і де бачив занепад і нищення кінотеатрів, – у мене це викликає ностальгію й дуже неприємні переживання. Але в якихось обставинах це об’єктивний процес. 

– Зараз якийсь ресурс є? Є від чого рухатися далі?

– Безумовно, є. Ресурс – це люди.

– Чи має якось передаватися досвід режисерів і акторів 90-х – покоління, яке іноді називають «втраченим»? Адже воно назнімало фільмів! Таких, у стилі тих років. Наприклад, «Натурник» режисера Віктора Василенко, з Борисом Романовим, Галиною Опанасенко та Анастасією Гіренковою в ролях… Крутий український фільм, і – такі «90-ті-90-ті»…

naturnik-1992

Кадр з українського фільму “Натурник”, реж. В. Василенко

– Для мене кіно цього періоду – величезне відкриття насправді. Це дивовижне кіно. Ми робили ретроспективну програму на Одеському кінофестивалі, присвячену кіно 90-х, де було про відкриття таких фільмів як «Шамара». Це дививожне кіно, воно цікаве тим, що це – вердикт часу. Блискуче передані відчуття часу, обставини часу, приреченість часу, дивовижно… Надходить час, коли воно почне перевідкриватися. Тому що от ми це відчуваємо зараз… Це немов би нішеве, науковий інтерес зараз поки що. Але ми розуміємо, що ми сформовані цим часом. І якщо він не буде відрефлексований, то буде ще одна лакуна в нашій історії, в нашій ідентичності. От Наталя Андрейченко зі «Шамарою», – вона кіно зняла: абсолютний шедевр… «У тій області небес» Ігоря Черницького… Я не знаю, чи вони зараз можуть знімати, але те, що за допомогою їхніх фільмів, їхнього досвіду може бути відрефлексований досвід 90-х… Не як у Росії – досвід негативного темного часу, руїни, а як досвід конструювання державності.

naturnik-1992

“Натурник”, кадр з фільму. У головній ролі – відомий київський актор Борис Романов (справа)

– Багато тих фільмів озвучені російською.

– У чому проблема? Ми показуємо. Це нормально, такий був час. Таке кіно більш правдиве, їм вдавалося відтворювати реальність набагато більш тонко й точно, ніж нинішні режисери. Тут немає ніякої проблеми, просто воно має бути науково переосмислене, це дуже важлива річ. Ми робимо таке час від часу. Ретроспектива була показана і в Одесі, і в Києві. Це були фільми від 1989 до 1994 років.

perekhidniy-sindrom

У 2016 році 7 Одеський міжнародний кінофестиваль та Національний Центр Довженка представили українську ретроспективу «Межі волі: незалежність з обох боків екрану». У 2015 році Центр Довженка провів програму кінопоказів «Перехідний синдром: Українське кіно 1990-х»

– Не всі хочуть згадувати ті роки: мовляв, «утрачене покоління», «посиденьки на кіностудії»… 

– Це – індивідуальні долі митців, і в сенсі дослідження того пласту культурного це – дуже похідний і маргінальний момент. Треба досліджувати конкретне явище. Як явище ми назвали переход чи переломне кіно, від цього перелому до пошуку, віднайдення нової ідентичності. Кіно, яке прокламатизує взагалі питання ідентичності, в обставинах культурних, політичних, економічних. Вони багато в чому були неуспішними. Їм не вдалося створити успішну державу. Я не маю на увазі режисерів, я маю на увазі покоління. Якщо ми проаналізуємо… Де там були помилки, де вони мали успіх, де їх спіткала невдача… Для мене це найцікавіший, після 20-х років, період.

– Тоді це був, практично, андеграунд.

– Андеграунд. Проблема в тому, що вже тоді не було прокату. Це покоління забуте, загублене покоління… І якщо зараз привідкрити, ми побачимо, що у нас не має дірки в нашій історії, що 90-ті роки – це не просто морок, тінь, «нічого не відбувалося»… Відбувалися дивовижні експерименти, новаторські речі.

– Ті режисери 90-х, хто здатен зараз говорити, вони про свої фільми якось говорять. А ті, хто вже не здатен – як із їхніми роботами бути?

– Фільм же створює не тільки режисер: є оператори, композитори, актори… Багато свідків, які засвідчували проект. Ми цей період окремо досліджуємо.

Інтерв’ю: Поліна Аксьонова, журналіст

Фото: Тінкор,

fb Довженко-Центр

interview || Співати в Опері, бути собою || Знаменитий український бас Тарас Штонда — про оперні спектаклі майбутнього, підкорення європейських сцен і шкільні уроки музики

Підтримати сайт / Support:

Ти можеш матеріально підтримати сайт – зробити довільний донейшн через Paypal. Щиро дякуємо, що ти цінуєш нашу працю й допомагаєш оплачувати витрати з утримування сайту! Тоді ми матимемо змогу заохочувати до співробітництва нових цікавих авторів і технічно розвивати портал. Щоб здійснити підтримку та зробити переказ, натисни кнопку Donate.

We will be able to encourage new interesting authors to collaborate and technically develop the portal. We sincerely thank you friends for appreciating our work and helping us pay for the costs of maintaining the site. You can Paypal.

Увійти / Login
[ultimatemember form_id="4322"]
Підпишися на щотижневий дайджест!
Долучайся до нас у всіх соцмережах і проєктах:
PayPal:
Підтримай роботу журналістів сайту!

© 2010-2021, ContentLab. Усі права захищені. Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті TEENСORR, дозволяється за умови посилання на teencorr.com.ua. Для інтернет-видань є обов'язковим пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання на http://teencorr.com.ua. Посилання має бути розміщене в незалежності від повного або часткового використання матеріалів. Гіперпосилання (для інтернет-видань) – має бути розміщене в підзаголовку чи в першому абзаці матеріалу.

Перейти к верхней панели