fbpx
Close Sidebar
functional photo

Учителька французької мови київської гімназії «Межигорська» Ольга Івасів стала учасницею спільноти вчителів «Відкритий урок» та побувала в ролі спікера. 

«Відкритий урок» – це програма для учнів 7-9 класів, які продовжують навчання дистанційно. А також для тих, то хоче освіжити знання. Серед предметів будуть навіть такі, як трудове навчання і фізкультура, що, напевно, зацікавить не лише школярів, але й їхніх батьків.

До «Відкритого уроку» доєднались кращі вчителі київський шкіл і ліцеїв, а також Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету ім. Бориса Грінченка. Співробітники інституту теж будуть записувати окремі теми. Наприклад, можна буде подивитися записи з української мови Наталії Дикої, англійської Людмили Жарикової, математики Олени Олексюк, історії України завідувача кафедри Фелікса Левітаса. Можливо, кілька уроків запише сам директор інституту Михайло Войцеховський (біологія). Також будуть викладачі, які брали участь в телепроекті цієї весни. Серед них, наприклад, такі, що полюбилися багатьом, вчителя історії Сергій Берендєєв і Олександр Худобець.

В Інституті ім. Грінченка вважають, що їх слід подивитися і самим вчителям. По-перше, телеуроки вони можуть потім рекомендувати своїм учням в якості додаткового матеріалу (всі записи будуть доступні в соцмережах телеканалу «Київ»). По-друге, деяких шкільних викладачів це може підштовхнути до створення власних авторських уроків.

При цьому фахівці розуміють, що телеуроки ні в якому разі не замінять школярам їх власних вчителів. Адже тільки вчитель, спираючись на власний досвід, знає, який підхід потрібен для кожного класу, в якому він викладає. Тобто, наприклад, в 5А він проведе трохи урок інакше, ніж в 5Б, хоча тема буде та сама. Або візьмемо, літературу. Тут важлива інтерпретація. Учитель може подивитися телеурок і використовувати його як додатковий матеріал, наприклад, рекомендував його подивитися своїм дітям. Або ж це наштовхне його на якусь свою цікаву подачу теми. 

Нагадаємо, у лютому та березні 2021 року відбувся запис онлайн уроків «Відкритий урок» на ТРК «Київ». Всього було знято понад 150 уроків з різних дисциплін для учнів 11 класу. До проекту залучили кращих викладачів, вчителів столичних шкіл і ліцеїв. За весь період карантину (з 16 березня по 31 травня) на сторінці каналу в Facebook телеуроки «Києва» переглянули 7,64 млн разів.

За інф. ТРК «Київ»

Фото: сторінка у фейсбуці гімназії №29

functional photo

ТНМК на передодні новорічних свят випустили нову аудіоказку про продовження пригод Василя Гупала. Текст і голос Триндуна – від Фоззі, запис, продакшн та голос Гупала – від Фагота, графічний луп – від Сашка Даниленка. 

Чому знову Гупало? Цей супергерой нас досі тримає. Й не відпускає від себе. А самоізоляція та велика кількість часу – гарна нагода, щоби спробувати зробити щось нове, незвичне та експериментальне, – кажуть артисти ТНМК.    

Музиканти пропонують слухати казку разом із дітьми, особливо під час карантину. 

І нехай карантин зникне, як вороги Василя. Все одно добро… А далі ви самі знаєте! – упевнюють творці. 

Omar and Us movie
read the text in English
18 грудня, у Міжнародний день мігранта, відбудеться Міжнародний фестиваль фільмів про міграцію. На фестивалі продемонструють фільм «Омар і ми» режисерки Марини Ер Горбач, випускниці Київського національного університету театру, кiно і телебачення іменi І. К. Карпенка-Карого, яка живе й працює в Туреччині. Професійні актори Тадж Шер Якуб та Хала Алсаяснех, які знялися в ролях Омара та Марії, самі є біженцями з Сирії. Показ організують IOM Ukraine та United Nations in Ukraine.

Фабула фільму – несподівана зустріч Ісмета, колишнього військового, який нещодавно повернувся зі служби в турецькій армії, де був командувачем берегової охорони на морському кордоні, із біженцями Омаром та Марією, яка стає для літньої людини непростим досвідом: адже він, як і більшість людей, має власні погляди та упередження.

Фільм «Омар і ми» отримав нагороди кінофестивалів у Туреччині, Франції, Німеччині, Португалії, Ізраїлі, Індії, Аргентині, Болгарії, Румунії, Польщі та США.

Охочих подивитися фільм, який демонструватиметься з англійськими та українськими субтитрами, організатори просять зареєструватися за посиланням до 14:00 18 грудня: https://bit.ly/кіно2020 . Показ відбудеться з 18:00 до 20:00.
 
ukrradio_unpress

Вихованці гуртків «Радіожурналіст», «Основи журналістики», «Репортери» ІТА ЮН-ПРЕС і гуртка «Радіотеатр. Медіапродакшн», що працює в київській ЗСШ № 219, побували на екскурсії на Українському радіо, відвідали ефірний блок і музей. Ексурсію для школярів провів заслужений журналіст Анатолій Табаченко, перший керівник УР. Журналіст розповів гуртківцям багато цікавого про історію Українського радіо.

ukrradio

Майбутні журналісти на ексурсії на Українському радіо. Фото: прес-служба Інформаційно-творче агентство «ЮН-ПРЕС»

Нагадаємо, 9 грудня в агентстві «Юн-прес» стартувала «Прес-весна на Дніпрових схилах»-2021 – ХІХ-й Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики. Заходи відбулися онлайн та у залі бібліотеки Київського Палацу дітей та юнацтва. Педагоги ІТА ЮН-ПРЕС проанонсували тему цієї «Прес-весни»: «Медакод моєї країни, світу». Також викладачі представили пізнавальну аналітику з досвіду минулорічного фесту та поділилися порадами, як уникнути традиційних помилок при підготовці до нового конкурсу. Представники агентстві «Юн-прес» пообіцяли, що цьогорічний фестиваль подарує приємні професійні зустрічі з медійниками інших країн, які поділяться досвідом роботи з інформаційними джерелами за кордоном. Усі, хто хоче взяти участь у конкурсі «Прес-весни», вже можуть надсилати до агентства «Юн-прес» свої творчі роботи.

Фото: прес-служба Інформаційно-творче агентство «ЮН-ПРЕС»

15 травня розпочнеться фестиваль дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах» || Онлайн

functional photo
Книга «Знай свої права (і заявляй про них)» вийде в світ як результат співавторства акторки Анжеліни Джолі та адвокатині з прав дитини, однієї з авторок Конвенції ООН про права дитини Джеральдін ван Бюрен у проєкті організації Amnesty International. У новій книзі йтиметься не тільки про права, але й про те, як їх оберігати й реалізовувати, незалежно від обставин і місця проживання. Книгу вперше опублікують у вересні 2021 у Британії. 

Ідея створити видання виникла через спільне занепокоєння авторів тим, що діти та дорослі часто не поінформовані про власні права, а тому залишаються беззахисними під час їх порушення. Власне, видання з’явиться в часи, коли діти беруть участь у безпрецедентних молодіжних протестах по всьому світі: на вулиці та онлайн, проти кліматичної кризи, расизму, гендерної нерівності та інших глобальних проблем.

–  Сьогодні молоді люди готові змінювати світ. Але на їхньому шляху стоять дезінформація дорослих, недостатня обізнаність про права та незнання того, як застосовувати ці права у власних країнах і обставинах. Ми маємо розширити їхні можливості та надати їм інструменти для посилення боротьби. Amnesty, Джеральдін і я сподіваємося передати ці книги у руки молодих людей, аби ті могли носити їх з собою та використовувати. Ці книги мають не просто інформувати, але й активізовувати і захищати там, де це необхідно», — повідомила Анджеліна Джолі.

Книга зацікавить тінейджерів від 13 років і розповідатиме про основні групи прав та шляхи їх застосування у реальному світі щодо таких питань як свобода слова, гендерна та расова рівність, здоров‘я, клімат та стале довкілля. Кожна група прав ілюструється реальними історіями дітей-активістів з усього світу та супроводжується їхніми словами. У виданні йтиметься про те, як можна претендувати на власні права: через агітацію та протестування, освіту і самоосвіту, орієнтацію у законодавстві та боротьбу з несправедливістю вдома, у школі чи у громаді, на національному та міжнародному рівнях.

– У Австралії були викрадені покоління дітей і уряд досі забирає дітей корінного населення у їхніх батьків. Ця історія боротьби та протистояння живе у нас. Вона тече у наших жилах. Ми маємо вивчати свої права у школі і вдома і ділитися з усіма тим, що продовжує відбуватися з такими дітьми, як ми. Ми повинні знати наші права, аби мати можливість боротися за краще майбутнє, – сказав 14-річний Дуан, представник корінного населення Арренте та Гаррва з Австралії, історія якого згадується у книзі. 

Нік Паркер, видавець та голова департаменту з літературних зв‘язків Amnesty International, відмітив, що проєкт створення цієї книги є необхідним, тому що Конвенція ООН про права дитини надала дітям унікальний набір прав.

За інф.: Amnesty International

Якщо тобі сподобався контент, ти можеш підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

functional photo
В Україні стартував культурно-мистецький проєкт «Ми в ефірі». Організатори представили його публіці у прес-центрі Національної спілки журналістів України. У рамках цього проєкту діти-митці з інвалідністю стануть телеведучими, а деякі програми за їхньою участю перекладуть на жестову мову. Так дитяча творчість стане доступною всій спільноті українських хлопців та дівчат, які спілкуються жестовою мовою. 

Протягом розвитку проєкту «Ми в ефірі» будуть створені три дитячі пізнавальні телепрограми. У створенні цих програм візьмуть участь понад 30 учасників.  Проєкт представили Тетяна Баранцова – Урядовий уповноважений з прав осіб з інвалідністю, співробітники НСЖУ, батьки дітей-митців з інвалідністю, а також керівник Полтавської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів для глухих дітей Полтавської обласної ради Олена Яковенко, інші фахівці. Проєкт триватиме до 21 серпня 2020 року. 

Інф. та фото: nsju

Якщо тобі сподобався контент, ти можеш підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

Долучайся до нас у всіх соцмережах і проєктах

functional photo

Фотографи Валентин Кузан, Григорій Веприк, Сергій Коровайний, Антон Федоров і фотографині Ольга Мурзаєва та Уляна Рудіч створили світлини, які зараз можна подивитися онлайн у фотопроєкті до Дня батька, що відзначається в Україні у третю неділю червня. 19 відомих українських татусів з різних сфер – спортсмени, політики, посадовці, урядовці, співаки та шоумени – узяли участь у зйомках і розповіли про свій досвід виховання та спілкування в родині.

Кожен з них має свою історію, підходи у піклуванні про дітей. Незважаючи на зайнятість, ці батьки знаходять можливість провести зі своєю дитиною час, піклуються про них на рівних з мамами.

Разом із організаторами фотопроєкту про відповідальне батьківство можна знову поміркувати про важливість залучення батька до виховання та піклування про дітей, про необхідність рівномірного розподілу домашніх обов’язків. Про те, що можна робити день у день, щоб у старшому віці не жалкувати про те, що проводили зі своїми дітьми мало часу. Історії татусів записала Юлія Гудошник. Знайти проєкт у мережі можна за тегом #супертатоможе та на сайті.

– Відповідальне батьківство – це не просто сучасний тренд. Це важлива складова забезпечення гендерної рівності задля кращих стосунків у родинах та громадах. Коли тати беруть «декретну» відпустку, виконують свою частину догляду за дітьми та домашніх обов’язків, то і мами здоровіші, вони рідше страждають від депресії і краще переживають
відновлення своєї професійної кар’єри та економічної незалежності. Наприклад, у Швеції кожен тато має 90 днів оплачуваної батьківської відпустки, яка не підлягає передачі. Батькам в Естонії надається 2 тижні оплачуваного часу для налагодження зв’язку зі своєю дитиною. В Україні лише 27% чоловіків користувалися 14-денною відпусткою по догляду за дитиною. Ми у Фонді ООН в галузі народонаселення вважаємо, що відпустка для тата може принести користь усій родині, – сказав Хайме Надаль, Представник Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.

Організатори зазначили, що в Україні ми всі бачимо дещо іншу реальність – таку, де піклування про дітей лежить майже повністю на матерях, а батько часто розглядається виключно як «добувач» та утримувач родини, і цей стереотип потрібно змінити.

– Зараз, попри всю завантаженість із коронавірусом, я стараюся знаходити для доньки Дар’ї час. На вихідних ми катаємося на велосипедах. А ще ходимо вдвох в цукерню попити кави і купити солодощів. Зі мною цукерок можна взяти в рази більше, ніж із мамою. Немає ніяких обмежень, і доньці це подобається, – поділився головний санітарний
лікар, заступник Міністра охорони здоров’я України Віктор Ляшко.

За даними, які наводять організатори проєкту, жінки витрачають на роботу по дому і доглядову працю багато часу, і чоловіки вважають, що їхні партнерки задоволені таким розподілом.

– Бути батьком щодня – це означає любити своїх дітей. Коли ти любиш дітей, коли ставиш їх на рівні з собою і розумієш, що вони продовжать тебе, то і виховуєш їх відповідно. Тоді кожен твій рух, кожен твій вчинок продиктований любов’ю до них. А вже все інше – деталі. Те, як ми прокидаємося, вчимося, гуляємо, робимо зарядку, чистимо зуби чи щось інше – це нюанси. Нюанси, які починаються з любові, – зазначив Тарас Тополя, фронтмен гурту «Антитіла», співак, тато Романа і Марка, який разом із дружиною чекає на третю дитину.

Фото: Соціальний проект Фонду Народонаселення ООН в Україні «Щастя в 4 руки»

Якщо тобі сподобався контент, ти можеш підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

DJs || Episode 11 || Всесвітньо відомий німецький продюсер і DJ Андре Таннебергер став батьком

functional foto

15 травня стартують активності 18-го Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах». Цьогоріч фестиваль та урочиста церемонія нагородження відбудуться в онлайн-форматі. Фест триватиме до 17 травня. Фестивальні заходи також будуть приурочені святкуванню 30-ліття незмінного організатора «Прес-весни» – Інформаційно-творчого агентства «ЮН-ПРЕС».

Конкурсна тема цього року — «2020: моя країна в смартфоні». Ця тема відповідає державній стратегії, зорієнтованої на діджиталізацію. Діти голосуванням обрали цю тему як дуже актуальну наразі. Понад 300 учасників з 16 регіонів України та 7 країн світу зможуть конкурувати в 10 номінаціях у розкритті ідеї, дослідження, спостереження, у проектній діяльності на цю тему. Організатори конкурсу запропонували конкурсантам перелік підтем, за якими можна створити журналістський твір. Номінації, у яких можна буде презентувати свою роботу: «Фоторепортаж» «Відеоробота» «Нові Медіа» «Радіоробота» «Традиції та новаторство» «Літературний твір» «Медіапроєкт» «Газета» «Голос Покоління Z». 

15 травня відбудеться урочисте онлайн-відкриття Фесту «Прес-весна»: запалюємо на відстані!». Першого фестивального дня також можна буде відвідати онлайн-презентацію номінацій і журі Конкурсу ― «Знайомтесь, високий рівень!» та подивитися кіноретроспективу «Прес-весна на Дніпрових схилах: повноліття». Цього ж дня відбудуться активності онлайн-редакції «ІнфоМанія» ― «ЮН-ПРЕС ювілейний!».

16 травня учасників та глядачів запрошують до творчих віталень ― на майстер-класи-онлайн від членів журі, партнерів та медіатренерів, а також корисні лайфхаки від медіаекспертів. Потім відбудуться віртуальні екскурсії «Київ ― європейська столиця».

17 травня учасники фесту візьмуть участь в урочистій онлайн-церемонії нагородження «ВІВАТ, переможцям!». Переможці отримають дипломи в елекронному форматі. Кубки та призи розішлють власникам. Можна буде подивитися медіакейс проєктів ІТА «ЮН-ПРЕС»: представляємо кращі практики».

Андрій Дмитрук, голова журі в номінації «Відеоробота», письменник, сценарист, ведучий протягом 25-ти років програм на Першому Національному каналі України, звернувся до учасників цьогорічного фестивалю-конкурсу із закликом бути оригінальними та кинути спроби когось копіювати або наслідувати: «Уявіть себе першим журналістом на планеті Земля… Нас цікавить тільки ваш погляд, ваше особисте відчуття…».

Також свій меседж для учасників цьогорічної «Прес-весни» із США передала Оксана Кучерова, креативна продюсерка проєкту «Міняю жінку» («1+1»).

До привітань із 30-річним ювілеєм ІТА «ЮН-ПРЕС» КПДЮ приєдналася Олександра Горчинська – випускниця 2008 року, яка працює журналісткою. Її першим бойовим хрещенням була стаття в газеті «Молодь України». 

Привітання від журналістів продовжують надходити до агентства, слідкувати за їхньою появою ти можеш на сторінці в соцмережі.

Нагадаємо, фестиваль «Прес-весна на Дніпрових схилах» організований Київським Палацом дітей та юнацтва, Департаментом освіти і науки Київської міської державної адміністрації за підтримки Міністерства освіти і науки України. Співорганізатори – Національна спілка журналістів України, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Академія української преси, Національна спілка письменників України.

Нагадаємо також, на початку травня агентство «ЮН-ПРЕС» взяло участь у вшануваннях та челенджах до Дня Перемоги. Викладачі та учні КПДЮ поклали квіти до Вічного вогню.

Також на початку травня в Інформаційно-творчому агентстві «ЮН-ПРЕС» відбулася віртуальна екскурсія на радіо, яку провела педагог агентства Юлія Скоробогач, викладачка дисципліни «Радіожурналістика».

За інф. ІТА «ЮН-ПРЕС»

Фото обкладинки: ІТА «ЮН-ПРЕС»

Стартує «Прес-весна на Дніпрових схилах» || Київський Палац дітей та юнацтва

Протягом року книга спогадів «Веремій В’ячеслав. Правда життя журналіста» розійшлася по бібліотеках і школах країни

Протягом року книга спогадів «Веремій В’ячеслав. Правда життя журналіста» розійшлася по бібліотеках і школах країниРік тому, 14 лютого, у прес-центрі Національної спілки журналістів України відбулася презентація книжки «Веремій В’ячеслав. Правда життя журналіста», яку написала мати, Катерина Веремій. У книзі зібрані спогади кількох його друзів, колег, матері та твори В’ячеслава.

– Я хочу, щоб усе, що він писав, не пропало, жило. Щоб люди знали, яким журналістом був В’ячеслав Веремій. Щоб люди дізнались, як цей хлопець любив Україну, – сказала мати В’ячеслава на презентації. 

З тих пір Катерина Веремій розповсюдила збірку бібліотеками та школами України, виступала зі спогадами про сина, розповідаючи про ставлення В’ячеслава до журналістської роботи, брала участь в обговореннях проблем захисту й безпеки журналістів.

— У дев’ять років В’ячеслав написав вірші про Україну, про рідну мову. Там є такі рядки: «За свою землю ви моліться, бо кращої немає в світі» або ж «русизмами пощерблено нашу мову», «кланятися до Москви ходили, бо були дурні». З дитинства він любив Шевченка, Стуса, брав блокнот і ходив у бібліотеку переписувати їхні вірші. Мабуть, під впливом цих поетів і сам писав: «Хтось до Москви корінням приросте, Ми з України, іншого Дніпра нема», – пригадала Катерина Аркадіївна, презентуючи в НСЖУ книжку з творами В’ячеслава.

В’ячеслав посмертно нагороджений Званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — «за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності”, і медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України».

Нагадаємо, від дня загибелі Славка Веремія в Києві минуло 6 років. Нагадаємо також, 23 травня 2014 на будинку школи № 270 в Києві, де навчався В’ячеслав Веремій, встановлено меморіальну дошку. 16 вересня 2015 в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка відкрили іменну аудиторію В’ячеслава Веремія № 22. 

Фото: з сайту detector.media

functional foto

До 15 червня можна подати заявку на конкурс Фестивалю кіно та телеоператорського мистецтва КІНООКО. У конкурсі можуть узяти участь короткометражні та повнометражні ігрові та неігрові фільми, а також музичні кліпи. Цього року Фестиваль відбудеться 24-27 вересня в Будинку кіно в Києві та в інших локаціях.

У рамках конкурсу можна взять участь у трьох програмах: студентській, конкурсній програмі короткометражих фільмів і конкурсній програмі повнометражних кінооператорських дебютів.

Конкурсна програма фестивалю складається з 5 номінацій: ігровий фільм, неігровий фільм, експериментальний фільм, кіноетюд. Додатково з цього року на конкурс можна подавати музичне відео: умови для фільмів цієї номінації оголосять у березні.

Переможці будуть відзначені: призом ім. Д.П. Демуцького за кращу операторську роботу у номінації Ігровий фільм; призом  ім. М. Кауфмана за кращу операторську роботу у номінації Неігровий фільм; призом ім. Ю. Іллєнка за кращу операторську роботу у номінації Експериментальний фільм; призом ім. С. Шахбазяна за кращу операторську роботу у номінацію Кіноетюд.

За інф.: КІНООКО

nestor-litopysets

den-ukraynskoy-pysemnosti-ta-movyЗавтра, 9 листопада, у столичному Музеї книги і друкарства України, відбудеться II поетичний турнір імені Нестора Літописця від організаторів: Творчо-виробничого та навчально-дослідного центру розвитку сучасного мистецтва, відділу мовної політики Головного управління мовної політики Директорату державної мовної політики Міністерства культури України та видавництвом «Смолоскип». 7 листопада завершився період подання заявок на участь, і наразі їх опрацьовують. Проте вже відомо, що в заході візьмуть участь сучасні поети та поетки, які мають не менше однієї виданої поетичної книжки. З 10.00 вони презентують на турнірі різні тематики та стилі.

Переможців II поетичного турніру імені Нестора Літописця оголосять о 17.00. Окрім поетів-лауреатів, виступатимуть музиканти:  
лірник Ярема Шевчук, I W А N N А, Ірина Шинкарук, народна артистка України, «Шпилясті кобзарі», лідер групи «Мандри» Сергій Фоменко.

Нагадаємо: І поетичний турнір імені Нестора Літописця 2016 року виграла Юлія Стахівська. Друге місце посів Тарас Малкович, третє – Павло Коробчук.

Цього ж дня у Музеї відбудуться інші заходи до Дня української писемности та мови. З 12:30 до 14:30 можна буде відвідати майстер-класи Музею книги і друкарства України: «Скрипторій», «Лаврська друкарня», «Мармурування», «Музейна папірня» за цінами Музею. О 14:30 відкриється виставка та презентація мистецького проекту неконфліктного мовоствердження МовАрт. О 15:00 розпочнеться круглий стіл «Імплементація Закону України «Про функціонування української мови як державної».

Нагадаємо також: до Дня української писемности та мови 8 листопада Українське радіо проводить щорічну акцію «Всеукраїнський радіодиктант національної єдности» у Національній бібліотеці ім. В.Вернадського, у якій візьмуть участь запрошені гості. Кожен зможе взяти участь у диктанті: з 11:20 у прямому ефірі з радіостудії на Хрещатику, 26 текст читатиме Олександр Авраменко, відомий мовознавець, автор підручників і посібників з української мови та літератури. 

Також 8 листопада у Колонній залі Київської міської Держадміністрації відбудеться відкриття Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика. Відвідати захід можна з 14.30.

Також пропонуємо звернути увагу: цього ж дня Національний музей літератури України запрошує на нагородження учасників конкурсу творчих робіт серед учнівської молоді України «Україна в барвах слова». Конкурс проводився музеєм спільно з Національною спілкою письменників України за сприяння Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та БО «БФ «Серце до серця».

 

barvinok

24 червня 2019 року редакція щомісячного літературно-художнього і загальноосвітнього журналу для дітей «Барвінок» повідомила, що видання припиняє свою роботу через те, що сучасні діти майже перестали цікавитися друкованими виданнями.

«…Діти масово занурюються у віртуальний світ, це не кращий час для журналу з його апелюванням до смислів реальності… Наш кораблик уже пришвартовується, ми сходимо на берег, де на нас чекають рукописи ще не завершених книг, підручників, волонтерська робота. Тож іще зустрінемося. Тому не прощаємося, а кажемо: «До зустрічі!».

Видавцем журналу був редакційний колектив, оформлений як власник. Видання не отримує державних дотацій згідно законодавства про ЗМІ.

У 1991–2007 рр. вийшло його 13,5 млн. прим., до 2004 р. передплата на нього становила до 20% передплатних тиражів усіх видань, в останні роки за цією позицією  він поперемінно посідає одне з трьох перших місць серед більш як 170 дитячих газет і журналів. За 80 років — 916 номерів загальним накладом понад 310 млн прим. У народній пам’яті зберігається як національний журнал.

Журнал відзначений Почесними Грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1978), Кабінету Міністрів України (2003 р.). Його діяльність у різних аспектах згадується у наукових, дисертаційних дослідженнях, академічних, вузівських, енциклопедичних виданнях, антологіях і збірниках творів дитячої літератури.

Нагадаємо, журнал вийшов у світ у січні 1928 р. під назвою «Жовтеня» у Харкові як орган Комдитруху  і Наркомосвіти. Після  перерви в роки війни відновлений у квітні-травні 1945 р. уже під назвою «Барвінок». Мав російськомовний випуск. До 1991 р. виходив як «республіканський журнал для молодших школярів ЦК ЛКСМУ». Тепер  засновник і видавець — трудовий колектив редакції.

Увійшов до кола найпопулярнішого дитячого читання і залишив слід у засвоєнні мільйонами фундаментальних цінностей, ставши для багатьох поколінь дітей  виразником духовного єства їхніх батьків.

Побудованому переважно на українському матеріалі «Барвінкові» судилася ще й унікальна місія збереження національної ідентичності за межами материкової Вітчизни. У 60-ті і до початку 90-х рр.  його 1,2–1,8 млн щомісячних накладів 500–800 тис.  розповсюджувались передусім у районах скупченого проживання українців на всій території СРСР, а також 150–180 тис. прим. — у колишніх ПНР, ЧССР, НДР, БНР. Мав 30–50 тис. передплатників україномовного випуску за межами України. Видання надходило до 28 країн світу.

У соціокультурному середовищі сприймається  насамперед як літературне видання. Тому до нього завжди висуваються вищі, ніж до інших видань, вимоги. Вітчизняна, світова класика та фольклор — основа кожного номера. Однак домінантними  були, і є ті художні явища, твори  тих письменників  які визначають магістральний шлях розвитку літератури для дітей молодшого шкільного віку. Навколо журналу постійно гуртуються молоді літературні сили — М. Трублаїні, О. Копиленко, О. Донченко та ін. у 20—30-ті рр., такі відомі майстри слова, як  Д. Білоус, В. Нестайко, В. Кава, А. Костецький, В. Довжик, Г. Почепцов – у 60–90-ті рр., Г. Малик, І. Січовик, М. Пономаренко, Л. Мовчун – у наші дні.

За 80 років у «Барвінку» виступив  майже весь цвіт української літератури ХХ ст., усі письменницькі покоління. Спеціально написати для нього вважали своїм обов’язком П. Тичина, М. Рильський, М. Стельмах, В. Сосюра, А. Малишко, О. Вишня, Ю. Яновський, П. Усенко та ін. Пізніше — Л. Костенко, Д. Павличко, М. Вінграновський, І. Драч, Б. Олійник, Є. Гуцало, В. Близнець, Григір Тютюнник, В. Шевчук.

З перших публікацій у «Барвінку» починався творчий шлях багатьох літераторів, які згодом уславили рідне письменство. Тут побачили  світ твори, що понад півстоліття були хрестоматійними. Низка їх входить до шкільних підручників і збірників новітнього часу. У 80-ті рр. засновані літературна премія ім. О. Копиленка, студія «Первоцвіт». Головними редакторами журналу були відомі письменники — Н. Забіла, О. Іваненко, Б. Чалий, А. Давидов, В. Моруга. З 1989 р. його очолює В. Воронович.

З «Барвінком» співпрацювали  видатні українські художники — В. Касіян, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Григор’єв, Г. Якутович, В. Литвиненко, М. Пшінка та багато інших митців.

За інф. інтернет-сторінки журналу «Барвінок»

pres-vesna-na-dniprovah-shilah

Завтра, у п’ятницю 17 травня, у Києві розпочнеться XVІІ Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах». Цього року фест відбуватиметься напередодні 85-річного ювілею Київського Палацу дітей та юнацтва.

Фестиваль триватиме до 19 травня. Київ та Київський Палац дітей та юнацтва вітатимуть юних журналістів, фотографів, блогерів, телевізійників, майстрів мікрофону й телекамери на «Прес-весні», цьогорічна тема якої – «Брендинг моєї країни, брендинг моєї родини».

На XVІІ Міжнародний фестиваль-конкурс завітають близько 300 учасників із 7 країн світу: Білорусі, Польщі, Франції, Нідерландів, Чехії, Словаччини, Словенії та з 17 областей України. Серед учасників фестивалю більше 40 дітей з Луганської й Донецької областей. Також у заходах Фесту візьмуть участь понад 500 киян – учасників і переможців міських форумів, прес-боїв, фото-фристайлів, літературних та журналістських конкурсів. 

Номінації фестивалю-конкурсу, у яких визначатимуть переможців цього року: «Журналістська робота»; «Літературний твір»; «Фоторепортаж»; «Відео-робота»; «Медіа-проект»; «Інтернет-журналістика та ІТ-проект»; «Газета»; «Радіо-робота»; «Покоління Z»; «Традиції та новаторство». До Оргкомітету Фестивалю надійшло близько 1000 робіт у цих 10 номінаціях.

Творчі роботи юних медійників оцінювало професійне журі – журналісти-практики провідних засобів масових комунікацій України, науковці та практики столичних вишів. Однією з особливостей Фестивалю є номінація «Голос покоління Z», де юні учасники оцінюють роботи дорослих журналістів-професіоналів, які пишуть про молодь і для молоді.

Урочиста церемонія нагородження переможців цьогорічного Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах» у перший день заходу відбудеться в Pochayna Event Hall. Цьогоріч уперше в цій локації організатори фестивалю зустрінуть журналістську спільноту з 17 регіонів України та закордону.

Цього ж дня учасники Фестивалю-конкурсу візьмуть участь у воркшопах, зустрічах, майстер-класах за номінаціями. Гості матимуть змогу спостерігати роботу OnLINE-редакції, долучитися до дозвілля під час вечірки «Open Air», де презентуватимуть себе міжнародні делегації – учасники фесту.

Також переможців очікує цікава екскурсія «Вечірній Київ у Дні Європи». Наприкінці першого дня традиційно розпочне свою роботу нічна редакція «ІнфоМанія», започаткована Інформаційно-творчим агентством «ЮН-ПРЕС» КПДЮ. Робота цієї редакції триватиме впродовж усіх трьох днів фесту.

Програма другого фестивального дня розпочнеться з неймовірної екскурсії до «Парку Київська Русь», Центру культури та історії Стародавньої Русі. Учасники долучаться до брифінгу «Древній Київ. Подорожуй у часі!», а також здійснять квест-вояж «Від Дитинця до європейської столиці!».

У цей день відбудуться жваві дискусії, які триватимуть під час воркшопів та майстер-класів. У них візьмуть участь науковці, викладачі профільних вишів, журналісти-професіонали, фахівці Національної спілки журналістів України, Академії Української преси, Державного комітету телебачення та радіомовлення тощо. 

У третій, завершальний день фестивалю, учасники зможуть побувати на ярмарку медіа-ідей «Вільна преса – вільна країна», на презентації Бліц-досвіду керівників делегацій, познайомитися зі збірками, інноваційно-методичними роботами в галузі медіаосвіти та журналістики.

Зокрема, відбудуться такі цікаві майстер-класи: «Медіаосвіта і медіаграмотність: інтегровані практики»; «ЖурХак: лайфхаки для роботи з інформацією»; «Економічна журналістика: медіатериторія відповідальності за державу», які запропонують відомі фахівці, спікери заходу: Надія Іллюк, завідувачка відділу ІТА «ЮН-ПРЕС» КПДЮ, кандидатка наук із соціальних комунікацій, Віталій Голубєв, секретар НСЖУ, викладач Національного університету «Острозька академія», Наталія Зикун, заслужена журналістка України, завідувачка кафедри української словесності та культури Національного університету ДПС України, Оксана Волошенюк, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси та інші.

Ювілей Палацу дітей та юнацтва, який настане незабаром, розпочнуть святкувати вже на «Прес-весні»: під час заходу відбудеться квест «Палац над Дніпром – центр фестивального Всесвіту», який занурить учасників та гостей в історико-культурне життя Київського Палацу дітей та юнацтва – позашкільного закладу освіти, столичного осередку творчої і талановитої молоді.

Організаторами та співорганізаторами фестивалю є Міністерство освіти та науки України, Департамент освіти і науки КМДА, Київський Палац дітей та юнацтва, Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Академія Української преси, Національна Спілка журналістів України; Державний комітет телебачення та радіомовлення; Київський молодіжний центр; Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

За інф. «ЮН-ПРЕС» КПДЮ

Фото: «ЮН-ПРЕС»

Якщо цікавишся вивченням журналістики, долучайся у фейсбуці чи інстаграмі до інформаційних проектів: 

«Уроки журналістики»

«Journalismua»

«Теорія журналістики. Анатолій Захарович Москаленко»

У Києві відбувся XVI Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах»

children-kinofest-19

VІ Фестиваль мистецтва кіно для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест» цього року відбуватиметься з 31 травня по 9 червня Цьогоріч почесним послом Фестивалю є вокаліст хіп-хоп гурту «ТНМК», продюсер, актор і тато 8-річного Микити Олег «Фагот» Михайлюта. 

Прийом робіт до участі в конкурсі триває до 21 квітня 2019 року. 10 найкращих стрічок будуть показані в рамках фестивалю по всій Україні. Переможців конкурсу відзначать призами від 5 до 20 тисяч гривень. Ознайомитися з умовами участь можна на сайті «Чілдрен Кінофесту».

До конкурсної програми фестивалю увійдуть фільми для аудиторії віком від 4 років, відібрані командою «Чілдрен Кінофесту» на найбільших європейських кінооглядах для дітей та підлітків. 

У рамках фестивалю вже втретє пройде Конкурс дитячих фільмів. За традицією, переможців  визначать українські кінематографісти – режисерка і сценаристка Марина Степанська, режисер та сценарист Аркадій Непиталюк та акторка Ірма Вітовська

– Я мрію, що колись у нас кіно стане такою ж обов’язковою дисципліною в школі, як і живопис чи література, приміром. А поки дуже круто, що існують ініціативи, які заохочують дітей до створення фільмів, дають їм можливість спробувати свої сили у кіно та побачити результат на великому екрані. Із нетерпінням чекаю на роботи конкурсантів! – сказала Марина Cтепанська.

Поза конкурсом юні глядачі продовжать знайомитися з історією кінематографа: у попередні роки ця секція представила ретроспективи першовідкривачів зі світу кіно – Чарлі Чапліна, Бастера Кітона, Лотти Райнігер, Жоржа Мельєса та братів Люм’єр. Повну програму фестивалю буде оголошено наприкінці квітня.

Днями VІ Фестиваль мистецтва кіно для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест» представив офіційний постер: імідж фестивалю присвячений Чарлі Чапліну. У 2019 виповнюється 130 років від дня народження видатного режисера та актора, на честь якого був названий символ «Чілдрен Кінофесту», Совеня Чарлі. На спадщину коміка на постері натякають його незмінні атрибути – масивні черевики, капелюх та тростинка.  

Нагадаємо, місією фестивалю є розвивати в Україні традицію спільних сімейних походів у кіно, залучати дітей до перегляду і створення кінофільмів. Усі покази – безкоштовні, за попередньою реєстрацією на сайті фестивалю. Щороку «Чілдрен Кінофест» співпрацює з благодійними організаціями – на покази запрошуються діти із вразливих соціальних груп: постраждалі від конфлікту на сході України, діти з особливими потребами, сироти.

Булінг у школі || Зірка «Сторожової застави» Єва КОШЕВА: «Якщо булінг, треба сказати батькам»

«Чілдрен Кінофест» стартує 25 травня, і вже представив конкурсну програму

«Цвет Насилия» || Фотопроект о насилии на почве расовой ненависти

За минувшие 6 лет, с 2012-го года, в России произошло более 2-х тысяч преступлений на почве расовой ненависти. 30% из них закончились летальным исходом для жертв. И это только зарегистрированные случаи.

Данные, которые опубликовал информационно-аналитический центр Сова, потрясли питерского фотографа-документалиста Сергея Строителева. И теперь он работает над книгой «Цвет Насилия» – в рамках долгосрочного фотопроекта о проблеме насилия на почве расовой ненависти.

Книга выйдет в свет в июле 2019 года. Она будет 200-страничной, в нее войдет до 100 авторских фотографий. Поддержать кампанию Сергея Строителева и выпуск книги вы можете, собрав 220 тыс. руб. для покрытия типографских расходов, издательской подготовки, разработки дизайна издания. Принять участие в сборе можно здесь

Sergei Stroitelev

Сергей работает над этим проектом уже несколько лет. Изучая тему, сначала он встретился с жертвами насилия на почве расовой ненависти, мигрантами из Африки и Азии, проживающими в Москве и Подмосковье, людьми, которые столкнулись с жестокостью со стороны местных жителей. Записал их монологи и снял портреты.

«Я нашел героев через самую крупную НКО в России, занимающуюся проблемой дискриминации мигрантов в нашей стране. Выражаю огромную благодарность героям моей истории за смелость и честность», – отметил Сергей в описании кампании по сбору средств для издания книги.

Затем, по его словам, Сергей занялся исследованием психотипа нападавших.

«По сути, сделав работу правоохранительных органов, со слов жертв я спроектировал фотороботы преступников и отдал изображения на анализ квалифицированному специалисту – психотерапевту Лине Егоровой, которая составила их психологические портреты. В книге будет детально рассказано о методике подобных анализов», – рассказал Сергей.

Также Сергей Строителев посетил места в Подмосковье, где происходило наибольшее количество нападений в соответствии со статистикой, собранной НКО, во временной отрезок с 19 до 23 часов – время, которое считается самым неблагоприятным для мигрантов. На полупустых улицах Сергей подходил к незнакомцам, местным жителям, спрашивал об их отношении к мигрантам и делал их портреты. Все эти материалы войдут в книгу, которая готовится к публикации.

Сергей уже представил проект на нескольких конкурсах. «Цвет Насилия» стал победителем конкурса Debuts 2018, организованного doc! photo magazine; получил гран-при конкурса «Неслучайный Свидетель 2017» Воронежского Дома Прав Человека; вышел в финалисты конкурса Hellerau Photography Award 2016.

Sergei Stroitelev

Фото: Sergei Stroitelev

Работы из «Цвета Насилия» были показаны на выставке победителей конкурса Debuts 2018 в рамках фестиваля фотографии Vintage Photo Festival, Быдгощ, Польша, в октябре этого года; на выставке победителей конкурса Debuts 2018 в рамках фестиваля фотографии Festiwal Fotografii W Ramach Sopotu, Сопот, Польша, в сентябре; на выставке победителей конкурса Debuts 2018 в рамках фестиваля фотографии Lodz Fotofestiwal 2018, Лодзь, Польша летом; на выставке победителей конкурса Неслучайный Свидетель 2017, Открытое Пространство, Санкт-Петербург в мае-июне; на выставке победителей конкурса «Неслучайный Свидетель» 2017 в рамках Международного Фестиваля Прав Человека «Город Прав», Воронеж, Россия в июне 2017; на выставке финалистов конкурса Hellerau Photography Award 2016, Дрезден, Германия, в марте 2017 года.

В описании  кампании Сергей подчеркнул, что издание книги на русском языке позволит заявить о проблеме громче. Публика увидит фото жертв нападений и прочитает и услышит их истории. Это поможет осознать проблему, принять ее и попытаться найти пути решения.

Sergei Stroitelev

Сергей Строителев сегодня сообщил на своей странице в соцсети, что меньше чем за сутки зрители уже собрали 6% от общей суммы кампании по сбору средств на книгу. Можно присоединиться и поддержать проект Сергея.

– Ксенофобия и насилие на её почве – штука интернациональная, у нас этого тоже хватает, – поделился своей точкой зрения насчет значимости проекта киевский фотожурналист Александр Кузьмин. –  Ну а я расшарил информацию не только для фотографов: эта тема, по моему мнению, важна в принципе. А нашим фотографам, в массе своей, и мне в частности, не хватает ни разнообразия языка, ни умения подойти к теме хоть чуть глубже. У Сергея всё это есть, я за ним давно слежу. Книга – хороший пример, как можно интересно проработать тему. По поводу книги: проект исследует насилие на почве ксенофобии с разных позиций. Он о жертвах рассказывает, и пытается исследовать психотип нападавших, а также говорит о местах с высокой концентрацией насилия. И это визуально мощно сделано. Мне это сейчас близко, я хочу исследовать тему человеческой агрессии и насилия в целом, в разных аспектах, вместе с тем, ощущаю недостаток визуального языка и необходимость подтянуть навыки.

Напомним: Сергей Строителев, известный фотограф из Санкт-Петербурга, Россия, родился в 1985 году в Ленинграде. Учился на Факультете Фотокорреспондентов им. Ю. Гальперина в 2012-2014 годах. Основные интересы – проблемы современного общества: социальная дискриминация, миграция, насилие на почве расовой ненависти, смертельные заболевания, которые Сергей исследует с помощью различных визуальных языков. Сергей Строителев работает в России и Азии, сотрудничая с различными НКО: Red Cross, Doctors of the World и другими, изданиями National Geographic, «Вокруг Света», Bird in Flight, «Такие Дела», Meduza, Vice. Преподает фотографию и является автором курса «Фотография без cтереотипов» в академии «Фотографика» в Санкт-Петербурге. Лауреат международных и российских конкурсов, в том числе, обладатель гранта Luis Valtuena Humanitarian Photography Award 2016 от организации «Врачи Мира» за серию «Дом Света» о Санкт-Петербургском Дестком Хосписе, победитель Istanbul Photo Awards 2018 в номинации Daily Life, победитель Debuts 2018 Photocontest, организованного Doc! Photo magazine, прочих.

Teencorr

 Автор фото: фейсбук Sergei Stroitelev

 

Good Free Photos

Быть или не быть таким как все – это очень зависит от социальной моды, трендов в социуме, актуальных на сегодняшний день.

Например, в предреволюционные времена много людей, недовольных тем, что происходит в обществе. Поэтому подростки и люди юношеского возраста очень критичны к действиям и словам государства и социума, протестуют, готовы бороться за резкие перемены.

А в постреволюционное время молодые люди, наоборот, «слушаются» государство, общество и маму с папой, не протестуют и ведут себя максимально положительно. Но, конечно же, до поры до времени – пока вновь не появится поколение, неудовлетворенное тем, что натворили предыдущие.

Есть времена, когда «быть не таким, как все», означает критиковать общественный строй, протестовать против некоторых или всех общественных процессов. Протестующие поколения в обществе – как антибиотик, они действуют для того, чтобы очищать социальный организм от всяческой мыслительной «заразы» – нефункциональных, с точки зрения этого поколения, мыслеформ.

А в другие времена «быть не таким, как все» означает, всего лишь, выкрасить волосы в яркий цвет или иначе завязать шнурки на популярной модели кроссов. И в остальном – не сильно выделяться, послушно что-то строить, развивать, улучшать… По крайней мере, свято в это верить.  

***

«Делать ставку на молодежь» – удобный лозунг. Прям советский. «Молодым везде у нас дорога, молодым везде у нас почет». Молодежь легче разбирается в формах, новых технологиях. Садитесь, пять. Но ровно настолько же молодые люди мало понимают в сути процессов, особенно социальных. У молодежи все просто: кто её поддерживает в социальном становлении, тот и хороший. Партия сказала: «Надо!», комсомол ответил: «Есть!».

«Развивать» страну в постреволюционное время – это означает активно работать на смену вектора. На изменение интересов. Это не значит действительно создавать что-то новое, развивать старое, двигать общество вперед. Это значит переформатировать страну, которая была ориентирована на одни интересы, а теперь ориентирована на другие.

В таком процессе нужны не те, кто понимает закономерности, а слепые исполнители. Которые первым делом создадут видимость реформ и позитивных изменений. Да, рано или поздно закономерности и сущность процессов начнут понимать и они. Но до этого пройдет какое-то время, и в этот период слепыми исполнителями под разными соусами можно будет вполне эффективно управлять.

Тем, кто рулит социумом через министерства и ведомства, нужно именно это: управлять и обладать определенным количеством управляемых. Крупному бизнесу тоже это нужно. А что на самом деле нужно молодым людям?  

***

Редактор Ольга Сушко проработала в журнале Vogue Украина два года. Она написала об этом в посте в социальной сети. И её уволили за плагиат, #сушкогейт – уже всем известная история. Однако особое возмущение украинцев вызвала на личность Ольги и не сам сюжет о плагиате, а вопрос некомпетентности. Как, КАК на должность главного редактора могли взять человека, не сознававшего, что плагиат – это самоличная роспись в вопиющей некомпетентности редактора, журналиста?! Тем, кто знаком с издательскими процессами в глянце и уровнем ответственности редакторов-менеджеров, просто ни на голову, ни на ноги не налазит, как плагиат могли пропустить при вычитке? В конце концов, как это могли пропустить литредактор, шеф-редактор, издатель, когда читали номер перед отправкой в печать? Или таки никто не читал?!

То, что плагиат – фу-фу-фу – но, друзья, это же база, этому же учат на первых курсах журфака, это же знает ЛЮБОЙ специалист. Оказалось, не любой. Или – таки не специалист? 

olga-Sushko

Ольга Сушко

Человек может ошибиться, это называется «человеческий фактор». Но профессиональная система, в которую включен этот человек, в производственных процессах ошибается реже, крайне редко, на то она и система.

Поэтому очень сложно представить, как могло произойти, что во всей глянцевой махине, в которой все отстроено, отработано до мелочей и проверено многолетним опытом, могла случиться такая лажа. Как могли пропустить ошибку редакторы, литредакторы, корректоры? Издатель, который традиционно просматривает готовый номер перед печатью и задает правильные вопросы? Любой профессионал знает: никак! Никак, потому что такого просто не могло быть! Точнее, могло, но лишь в единственном случае: если сбой дала вся система. То есть, если в издании непрофессионалы все.

Пример истории Ольги Сушко очень яркий для современной Украины именно в контексте некомпетентности – не столько личной, сколько системной. Ведь ладно глянец. Но «молодые», те, на кого «делают ставки», «реформаторы», «улучшатели и достигаторы» – они ведь пришли не только в журнальную журналистику, но и во все прочие отрасли. История про «Вог» – она про «Вог» лишь отчасти. В большей степени это история про большой бизнес, умудрившийся не вписаться в отрасль. Это сюжет об угрозе некомпетентности в промышленности, энергетике, сельском хозяйстве, медицине, образовании… Понимаешь? Тут – плагиат, там – укол в нерв, там – не тот кабель проложил, там – не ту обучающую методику в школы допустил…  

Мир стал сложнее не из-за технологий. Он стал еще более сложным оттого, что люди стали путаться в простом и блуждать в трех соснах. Игнорить базовые принципы и понятия.

Так что в современном мире быть или не быть таким как все означает быть занудным, ответственным, скрупулезным, знать что-то предельно точно и уметь вписывать это в целостную систему.

Человек не может быть компетентным вне профессиональной системы, которую он изучал и в которой работал. Компетентность – это специальные системные знания и опыт применения их в практике в своей отраслевой системе. Некомпетентность – зло. Хочешь выделяться? Хочешь быть не таким как все? Понимай, как работает система, в которой ты специализируешься!

Понимать систему, отрасль – значит, знать ее историю, сознавать, откуда взялись те процессы, понятия, правила, которые ты наблюдаешь сегодня, разбираться, зачем они взялись, какие из них более актуальны теперь, какие – менее. Уважать традиции, потому что они – клей любой системы. А главное – ценить людей, профессионалов, которые создавали и развивали эту систему до тебя. На всё это нет времени? Значит, ты не профессионал, как себя ни назови. Почему? А потому, что у людей чуть старших, в отличие от тебя, все эти качества были и есть. С какой же стати их не должно быть у тебя? Почему они могли, а ты говоришь, что не можешь, не хочешь, да еще и гордишься этим?

***

К примеру, с появлением цифровых камер сразу же появилось море «фотографов», которые не изучали фотодело, понятия не имели, что такое «золотое сечение», но могли купить камеру и с ее помощью зарабатывать деньги. Снимки многих из них были ужасными. Но со временем эти ребята стали снимать лучше.

Однако, когда мы хотим «идеальный» кадр, в котором учтены все правила компоновки, углы, свет, когда мы хотим, чтобы в снимке были переданы глубина и суть, мы идем к профессиональным фотографам. Мы знаем, что они хоть и стали снимать на цифру, но с трепетом сохраняли пленки и пленочные камеры, не желая утратить возможности для уникальной цветопередачи, выискивали возможности воспроизвести такие же эффекты в цифровом снимке, а в композиции вообще собаку съели. А как они знают историю фотографии, как могут проанализировать наследие знаменитых или андеграундных фотографов прошлого!

Чтобы быть такими как все в сейчас, мы как бы должны хаять старое и традиционное. Но новое – это хорошо забытое старое, которое всегда возвращается. Потому что то, на чем базируется мир, никто не отменял. И всё, что изобретено, не требует переизобретения. 

Да, в любом деле мы ценим мастеров – тех, кто знает процесс системно и глубоко, не на словах, а на деле. 

***

Быть как все или не как все, выделяться или нет – это вопрос о том, как ты вписываешься в социальную жизнь. Насколько ты встраиваешься в нее, с какими целями. Какими методами собираешься их достигать. Вписаться в социальную жизнь – значит научиться зарабатывать деньги, содержать себя. Быть собой – значительно сложнее. Ведь встроиться в социум – это еще не значит воспитать себя как личность.

Тебе с детского сада говорили, что нужно учиться, а когда ты спрашивал, почему, поясняли – чтобы пойти в школу, затем – в институт. Получить диплом. 

Но можно иметь диплом университета – и не знать базовых принципов своей профессии. Или недооценивать их. А потом удивляться, почему падают мосты, закрываются издания, рушатся бизнесы, происходят войны и революции. 

Получив диплом, ты выходишь на работу, чтобы обеспечивать себя. Общество вздыхает с облегчением – оно добилось своей цели. Оно выдыхает и теряет к тебе интерес, оставляя тебя на рабочем месте в раздумьях о том, что ты – винтик отрасли, и от тебя ничего не зависит, твое мнение никому не интересно, а твой вес как личности мизерно мал, чтобы изменить что-то к лучшему. Чтобы не потерять свою зарплату и уровень жизни, надо делать так, как говорят, как просят, и вообще быть как все. Не выделяться. 

И ты, получив диплом, учишься не выделяться. Главное, чтобы зарплата была, страховка, какой-никакой профессиональный статус. Может быть, ты даже сумеешь разглядеть, что твои личностные цели, твои собственные мечты и стремления слишком сильно расходятся с тем, чего от тебя хотят на работе. Например, такое разочарование почти всегда постигает тех же выпускников журфаков, когда они приходят в глянец или газету и узнают, что на самом деле работа редактора или журналиста – каторжный технический труд, а вовсе не «творчество». 

В школе или в институте тебе забудут рассказать, что множество девушек, увлекшихся карьерой, никогда не выйдут замуж и не родят детей. А множество парней, занявшихся бизнесом или бросившихся реализовывать свои амбиции в госструктурах, очень быстро станут циничными, жестокими и равнодушными ко всему, что не составляет их «интерес». Даже если после 30-ти, разочаровавшись, придя в очередной возрастной кризис, они бросятся на поиски других смыслов, попытаются всё перестроить, осадок от совершенных ошибок и утраченных друзей останется с ними ещё надолго. Также во время учебы тебе забудут сообщить, что, когда ты вырастешь, никакой дружбы нигде не будет, и «дружить» тебе придется, разве что, в соцсетях… 

Ты узнаешь, что такое ответственность за содержание себя и семьи – начинаешь понимать, что на это нужны деньги. Тебе становится необходимо поучаствовать в запуске «реформы», «стартапа» или космического корабля, чтобы получить свою зарплату. Ты участвуешь. Выполняешь решения начальников и команды. Но кто ты? Для чего? В чём именно ты не такой как все? И что зависит в твоей отрасли, в чьем-то бизнесе, в мире от тебя? 

Как думаешь? 

Teencorr 

Фото: Good Free Photos

children-kinofest-2019

Фестиваль мистецтва кіно для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест» оголосив Третій конкурс короткометражок. Можна подавати стрічки, створені молодими людьми 7 – 14 років. 10 фільмів-фіналістів продемонструють у містах учасниках-фестивалю 8 червня 2019 року, а переможці традиційно отримають нагороди.

До участі у конкурсі можна надавати фільми тривалістю від 1 до 8 хвилин, без жанрових і тематичних обмежень. Кожен учасник може подати на конкурс до 5 робіт. Для подачі роботи на конкурс потрібно завантажити готове відео на один із безкоштовних онлайн-сервісів і заповнити заявку на сайті. Прийом заявок відкрито з 22 жовтня 2018 року до 21 квітня 2019 року включно. Імена десятки фіналістів, обраної селективною комісією, оголосять 20 травня 2019.

9 червня, під час Церемонії закриття фестивалю, назвуть переможців конкурсу: «Найкращий український дитячий фільм», який отримає почесний диплом та нагороду у розмірі 20 тис. грн., «Приз глядацьких симпатій», що отримає 10 тис. грн та «Найкращі дитячі фільми» у категоріях 7-10 та 11-14 років, які будуть нагороджені дипломами та отримають по 5 тис. грн.

Нагадаємо, у 2018 році Фестиваль кіно для дітей та підлітків «Чілдрен Кінофест» відбувся у 22 містах і зібрав понад 42 тис. глядачів. 2017-го та 2018-го років на «Чілдрен Кінофесті» вдруге відбувся конкурс фільмів, знятих дітьми. До участі у конкурсі було подано понад 150 заявок з усієї України, а переможцем стала Надія Бабаніна, 12-річна юна режисерка з Дніпра, із фільмом «Качка на ім’я Бабіліна».

Teencorr

За інф. «Чілдрен Кінофест»

Булінг у школі || Зірка «Сторожової застави» Єва КОШЕВА: «Якщо булінг, треба сказати батькам»

На «Чілдрен Кінофесті– 2018» оголосили переможців

«Чилдрен Кинофест-2017» стартовал. В программе – фильмы с участием Анастасии Гиренковой, самой «волшебной» актрисы Украины

pres-vesna-na-dniprovah-shilah

У минулі вихідні у Київському палаці дітей та юнацтва відбувся XVI Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах». Цього року юнкорівський форум зібрав 1,5 тис. учасників з Києва, 200 представників з  інших областей України та 6 країн світу.

Фестиваль традиційно відбувається дуже весело – команди юних журналістів влаштовують цікаві конкурси, підлітки знаходять нових друзів та дізнаються багато нового про свою майбутню професію. На фесті відбулися численні зустрічі юних журналістів з редакторами газет, журналів та інтернет-порталів, телерадіокомпаній».

pres-vesna-na-dniprovah-shilah

Юні тележурналісти з Київського Палацу дітей та юнацтва беруть інтерв’ю у юних учасників Міжнародного фестивалю «Прес-весна на Дніпрових схилах». Фото: «Юн-прес»

Під час фестивалю організатори провели круглий стіл «Проблеми дитячих медіа та медіа контенту в сучасних ЗМІ», за яким фахівці медіабізнесу та юнаки обговорили перспективи розвитку дитячої періодики. Під час фестивальних заходів заслужений журналіст України Олександр Тур’ян розповів юнкорам про секрети журналістських розслідувань.

Голова комісії з журналістської етики НСЖУ, відомий журналіст Андрій Куликов та менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси Оксана Волошенюк провели для старшокласників майстер-клас «Медіа освіта і медіа грамотність: інтегровані практики».

«Роботи, які надійшли на адресу фестивалю, свідчать про те, що в української журналістики – велике майбутнє. Разом з фаховістю їх вирізняють величезна щирість, небайдужість, почуття любові до нашої України», – зазначив Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко.

У конкурсі цього року юнкори змагалися у 10 творчих номінаціях. На адресу оргкомітету фестивалю надійшло майже 2,7 тис. робіт. Переможцям конкурсу були вручені призи.

«Але найцінніше, що юнкори отримають на Дніпрових схилах – це професійний досвід, – сказала Надія Іллюк, керівник Інформаційно-творчого агентства «ЮН-ПРЕС».

За інф. Держкомтелерадіо

Фото: сторінки «ЮН‐ПРЕС» у соцмережах

Три дні молодіжного свята: у Києві стартує фестиваль журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах» || Чекін 19 — 21 травня, ЦПДЮ

freepik

funny-beautiful-girl-changing-channels-on-tvФахівці Національної ради з питань телебачення і радіомовлення заявили, що на деяких українських телеканалах виробляють контент, який може завдати шкоди дітям. Спеціалісти впевнені, що один із українських телеканалів, створюючи популярне ток-шоу, проігнорував права 12-річної дівчинки. Сьогодні, 9 листопада, Нацрада оголосила цьому телеканалу санкційне попередження, – повідомив сайт «Детектор медіа».

У Нацраді побачили проблему в перебігу показів двох випусків ток-шоу за 9 і 13 жовтня. У них ідеться про 12-річну дівчинку, яка народила дитину. Також у Нацраді вважають, що Андрій Данилевич, ведучий цієї передачі, порушив професійну вимогу щодо обережності при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми.

Висновок про те, що телеканал припустився порушень Закону України «Про телебачення і радіомовлення», оприлюднила Незалежна медійна рада, до якої входять представники професійних організацій та дослідники медіа. Мова йде про порушення щодо поширення інформації, яка має відношення до законних прав та інтересів фізичних осіб. Також медійна рада встановила факт, що ведучий порушив стандарти журналістської етики. Ці висновки були підтримані Національною радою з питань телебачення і радіомовлення.

Валерія Лутковська, Уповноважена Верховної Ради з прав людини, та представники громадської організації «Детектор медіа» провели на телеканалі перевірку. Після цього фахівці застосували до телеканалу санкцію – винесли попередження. У ньому наведені статті законів, які регулюють висвітлення на ТБ питань, пов’язаних із дітьми.

Утім, у своєму санкційному рішенні Нацрада не врахувала порушення телеканалом закону «Про телебачення і радіомовлення» у частині заборони поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи.

Наразі про це порушення Нацрада не заявила, незважаючи на скаргу ГО «Детектор медіа», висновок Незалежної медійної ради та згадування у зверненні Уповноваженої з прав людини про порушення прав дитини – учасниці ток-шоу.

Спеціалісти Незалежної медійної ради акцентують, що в цьому телешоу на всю країну було показано обличчя малолітньої породіллі, названі її прізвище та ім’я, місце проживання. Очевидно, зазначають фахівці, це збільшило потенційну аудиторію глядачів, яка знала про випадок. Тобто, на їхню думку, права дівчини на приватність не були дотримані.

Так само сумнівним із точки зору дотримання права на приватність є показ в ефірі облич та імен двох неповнолітніх родичів, які можуть бути батьками дитини – а, отже, підпадати під кримінальну відповідальність.

Про те, що подібна обговорюваному в ток-шоу тематика має замовчуватися й толеруватися в суспільстві, не йдеться. Національні медіа мають висвітлювати її професійно, із врахуванням вимог законодавства й журналістських норм. Зважаючи на це, практично, телеканал мав утриматися від деталізації інформації про дівчину, забезпечити її приватність, наголосили в Незалежній медійній раді.

Нагадаємо, у жовтні Незалежна медійна рада за власною ініціативою розглянула на предмет відповідності законодавству та професійним стандартам діяльності журналіста випуски ток-шоу, що транслювалися одним із телеканалів 9 та 13 жовтня 2017 року. У випусках ішлося про життєву ситуацію 12-річної дівчинки зі Львівської області. Нещодавно підліток народила дитину.

За матеріалами сайту «Детектор медіа»

Ілюстрації: freepik

Fashion-Blog

В мире, где человек живет, чтобы покупать, у некоторых девушек появилось новое занятие: фэшн-блогинг. В Украине эта профессия только приживается, и все, кто этим занимается – дон-кихоты и первопроходцы. Что у них получится из всего этого, пока еще никто не знает.

Говорить о вечном? Значит, говорить о моде! Чем это дело отличается от заметок о моде в фейсбуке или каком-нибудь ЖЖ? Тем, что его можно монетизировать: зарабатывать деньги. Потенциально. Когда-нибудь в будущем. Сейчас маркетологи только приглядываются к блогам и влогам украинских девушек, увлеченных модой и всем, что связано с красотой. Ведь в них можно рекламировать свои товары и услуги, и это будет намного дешевле, чем реклама в глянце, на радио или ТВ. Но покупать рекламные площади пока не спешат. Однако, девушки, увлеченные бьюти/фэшн все-таки старательно работают над развитием своих страничек, в надежде, что и с маркетологами когда-нибудь все сложится.

Фэшн-блогинг для многих девушек стал палочкой-выручалочкой: не только надеждой заработать, но и способом показать себя. Ведь даже если у тебя – внешность модели, очень сложно выделиться и запомниться в том мире, где инстаграм – сплошной конкурс красоты. Получить признание, публикуя только лишь симпатичные фото самой себя в «трендовых» позах, становится все сложнее. Ведь таких же красивых, как ты – миллионы. Приходится задумываться о том, как выделиться не только внешностью. Подыскивать какое-то дело. И блог оказывается как раз тем, что надо.

Некоторые девушки, мечтая о журналистской карьере, но опасаясь иметь дело с реальной журналистикой, заводят блоги, чтобы реализовать свои писательские амбиции. Некоторые используют блоги для продвижения своих навыков стилиста или визажиста на рынке. Некоторые, уже имея какой-то опыт в маркетинге, старательно работают над созданием «продающей» площадки, которой со временем может стать их блог. В общем, активно осваивают всю эту тему.

Мы выбрали нескольких блогеров, наиболее состоявшихся в тематике fashion/beauty, и решили познакомить тебя сразу со всеми. Девушки так оперативно вышли на связь и так честно рассказали о своем опыте, что мы решили не сокращать это до объемов единственного текста и опубликовали их ответы в виде отдельных бесед.

7 вопросов фэшн-блогеру девушкам задали Настя Захарова и редакторы Teencorr. Чтобы познакомиться с каждой из них, делай click на портрете, переходи на страничку с интервью и присоединяйся к нашему разговору.

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

Всё будет фэшн-блогинг || TeenCorr пообщался с лучшими фэшн и бьюти-блогерами Украины

varavara-sokolova

varvara-sokolova«На тебе модное платье, трендовые колготки в сеточку и босоножки с мехом. Ты проводишь полжизни у косметолога, и еще четверть — в спортзале. Твоя косметичка забита кушонами, CC-кремами, хайлайтерами, тинтами и прочими модными бьюти-новинками. Поздравляем, ты — красива! Вернее, твоя оболочка достаточно прокачанная, по модным канонам. А теперь давай заглянем, что внутри…», – предлагает в своем блоге OUTANDABOUT Варвара Соколова.

Модный блог Оutandabout, по мнению его создательницы, будет тебе интересен, если тебе «плюс-минус тридцать», и ты увлечена всем модным: одеждой, путешествиями, едой, тусовками, музыкой и городской жизнью.

Варин блог очень выделяется из многих качественными фотографиями, сделанными не кое-как. Этим блог может оказаться очень полезен тем, кто только начинает свой блогерский проект в теме fashion: увидеть, какими могут быть фотографии, чтобы хорошо проиллюстрировать блог, можно как раз на страничках Оutandabout.

varavara-sokolova

Как родилась идея создания блога?

Идея родилась вместе с появлением ребенка. Было слишком много “домашнего” времени, и я решила им качественно воспользоваться. Начала писать тексты, переделывать их, это были пробы пера и мне понравилось. Желание было поделиться новинками моды и бьюти, моим отношением к ним.

varavara-sokolova

Можно ли заработать на блоге?

Заработать на блоге можно. Необходимо создавать уникальный интересный контент со своим характером, и к тебе будут приходить работодатели. Блог – это скорее про личность, нежели про вещи и моду. Блогера читают только те, кому он нравится как персона. Почти у каждого блогера есть какой-то проект типа раскрутки собственного или чужого бренда. Мы с подругой делаем одежду под молодежным названием Tequila Kiss.

Как вы выбираете информацию для постов?

Чаще мои идеи. Но я не откажу, если меня попросят написать на конкретную тему.

varavara-sokolova

Ваш универсальный совет для выбора одежды?

Стопроцентно модно то, что красиво. Ну и маленькое черное платье.

 

Что вас вдохновляет?

Вдохновляют новые путешествия, книги. Люблю глянцевые журналы – они все у меня в телефоне. Как только не хватает вдохновения, беру кофе и листаю журнал. Я городской человек – люблю сидеть в кафе, смотреть на улицу, она шумит и тоже вдохновляет.

Мечтаете ли вы выпустить свою линию одежды, косметики, духов?

Дизайнерских амбиций у меня нет. Очень люблю свой блог. Хочу его развивать – этого пока достаточно. Предпочитаю делать все по очереди, методично (пусть это и звучит немного нудно).

 

varavara-sokolova

 

Чем помогает в блогерской работе ваше образование и ваша основная профессия?

Моя специальность – маркетолог. И, конечно, помогает напрямую. А образование в целом дает базовые знания во многих областях. Я – за высшее для всех.

 
 

Текст: редакция

Интервью: Анастасия Захарова

 
 

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

7 вопросов фэшн-блогеру || Варвара Соколова

galant

Одесситка Елена Галант теперь не только пишет блог, который уже хорошо знаком читателям, но и публикует записи в видеоблоге на youtube. И блог, и влог Елены – это кладезь полезных советов, что носить и что с чем сочетать. Рекомендации по стилю – это конёк девушки. Как раз тот случай, когда 100% сил и времени вкладываются в создание содержания: если уж читательницам нужно, например, выяснить, с чем носить одежду в зеленых тонах, то в блоге Елены они получат четкий, конкретный ответ именно на этот вопрос. Раз уж говорим о стиле, то – именно о нем, а не об отвлеченных материях. Елена много пишет о вещах, и даже для того, чтобы быстренько увидеть, «что теперь носят», достаточно пролистать её записи. Сразу станет ясно, с чем вы вольетесь в мейнстрим в этом сезоне, а с чем – нет. На страничках блога – все, что надо знать девочкам: что надеть на прогулку на яхте, какую соломенную сумочку выбрать, как миксовать принты, как сочетать цвета… 

У Елены уже накопилось много фотографий образов, которые она создала: если хочется представить, как красиво одеться, и вдохновиться интересными идеями стилиста, можно пролистать Ленины соцсети – там найдется немало подборок модных луков. Кстати, в сентябре Елену можно поздравить: её блогу исполняется год!

galant

Как родилась идея создания блога?

Я тогда была в глубоком декрете, окружена пеленками и ребенком. Потом я поняла, что мне хочется чего-то нового и свежего. Лучшим решением стало создание своего блога, потому что я всегда увлекалась модой, и мне нравилось миксовать стандартные вещи.

Можно ли заработать на блоге?

Конечно, можно. В современном мире профессия блогера приравнивается к юристу или врачу. Но каждый контент по-разному монетизируется, вот фэшн-блоги – легко. Поэтому вы и видите так много блогов этого направления.

galant

Как вы выбираете информацию для постов?

Все идеи рождаются у меня в голове, это мой уникальный контент. Я не работаю по запросам, но если меня попросят разобрать тему, которая интересна мне, я, конечно, не откажусь.

Ваш универсальный совет для выбора одежды?

Универсального совета нет. Нужно просто окружить себя эстетическими вещами, и тогда одежда будет отражением вашего внутреннего состояния, а не отдельной частью жизни. Нужно смотреть больше фильмов, сериалов. Я, например, люблю арт-хаус, но не такой прямо жесткий.

red_mirrored_sunglasses_outfits

Что вас вдохновляет?

Особенность моего характера в том, что я не могу ходить в одинаковой одежде. Вот для кого-то это нормально, а мне постоянно хочется экспериментировать с цветами, формами. Именно в одежде я и нахожу вдохновение. У меня нет понятия базового гардероба.

Мечтаете ли вы выпустить свою линию одежды, косметики, духов?

Те, кто следят за моим блогом, знают, что я как раз этим и занимаюсь. Уже скоро должна выйти моя собственная линия. В её основе – акцент на цвет и нестандартная задумка. Каждую неделю будет выходить определенный предмет, а потом я буду рассказывать о примерах готовых аутфитов.

Текст: редакция

Интервью: Анастасия Захарова

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

6 вопросов фэшн-блогеру || Елена Галант

marchenko_k

Катрин Марченко в своем Fashion Bar Ukraine, сделанном на популярной блогерской площадке, рассказывает о новинках брендов. Всё множество этой информации распределено по тематическим рубрикам: анонсы, fashion, beauty, my look, презентации, репортажи, fashion food, обзоры box, интервью, my collaboration и отдельные рубрики о событиях двух украинских модных мероприятий. Катрин работает: например, из новостей за апрель и май можно за 5 минут узнать многое о fashion-событиях весны – и о мероприятиях, и о новинках брендов. Собирать всю эту информацию по десяткам сайтов и соцсетей после визита в блог Катрин уже не придется.

k_marchenkoПомимо новостей брендов, Катрин успевает рассказать и о трендах. От крутого фешн-издания не всегда добъешься, что же носить в текущем сезоне, а в блоге Катрин ответы есть. Еще на страничках Fashion Bar Ukraine можно обнаружить вполне прикольные пиарные форматы. В большинстве случаев, подача пиарных новостей в блогах – «никакая» и скучная до зевоты, но вот в блоге Катрин есть занимательный обзор посылки от магазина одежды, обуви и аксессуаров. Катрин подробно описала, как делала заказ, а потом рассказала читателям, что же пришло в коробке, и соответствует ли всё это заказанному. Такой разъясняющий и дающий информацию подход магазина и блогера в глазах читательниц прибавляют shop-бренду баллов. 

Раздел «Репортажи», в котором есть даже одно интервью, так и тянет переименовать в «РR-репортажи». Из этой рубрики удобно узнавать о событиях брендов: Катрин успевает побывать и на презентациях модных коллекций и бьюти-новинок, и на пресс-бранчах, и на других киевских PR-мероприятиях.

Еще must see for girls на Fashion Bar Ukraine – обзоры коробочек. Классно, когда блогеру приятно не только рассматривать боксик, но и рассказывать об этом в тексте. Сразу же узнаешь много о бьюти-новинках, которые готовы тебе предложить столичные бренды.

Очень интересно почитать интервью, конечно же. В блоге Катрин эта рубрика пополяется, записанных разговоров с разными интересными фешн-девушками и бизнес-леди прибавляется. Хочешь узнать, кто увлекательный в твоем городе, в твоей стране живет? Тогда стоит добавить в Евернот эти странички с беседами, и все прочитать на досуге. Почти что журнал «Личности» получается!    

А ещё Катрин – одна из участниц Blogger`s secrets, тайного братства, точнее, сестринства, столичных фешн-блогеров. Время от времени она вместе с другими блогерами проводит «секретную» встречу в одном из киевских бутиков. Девушки вместе придумывают образы, фотографируют их и делятся своими разработками на страничке этой фешн-тусовки. Прямо «ассоциация» фешн-блогеров самая настоящая! Встречи и наработки девушек Blogger`s secrets всегда экслюзивны, для них это – возможность вместе поработать с продукцией той или иной марки, и вместе поделиться своими впечатлениями с читателями.  

Fashion Bar Ukraine

Мы задали Катрин Марченко наши 7 вопросов фешн-блогеру. Читай и знакомься с Катрин: может быть, именно ее блог станет «твоим-твоим», добавится в твой Эвернот и будет регулярно отслеживаемым под особым тегом в Pocket!

Как родилась идея создания блога?

В моем случае все получилось спонтанно. Мне хотелось ворваться в мир фешн Киева и Украины, быть в вихре модных событий. В начале для меня это было хобби, но в дальнейшем все переросло в профессиональное отношение к любимому делу.

Можно ли заработать на блоге?

На блоге можно зарабатывать, главное – правильно и грамотно себя преподносить. В последнее время ко мне часто обращаются молодые дизайнеры для сотрудничества. И я всегда готова поддержать начинающие бренды и дизайнеров, поэтому с удовольствием соглашаюсь.

Как вы выбираете информацию для постов?

Так как я живу в Киеве, то фешн-мероприятия проходят два раза в неделю, как минимум. Соответственно, мне есть о чем рассказывать. Либо спонтанно знакомлюсь с новым брендом одежды, и делюсь ним со своими читателями и подписчиками.

marchenko_k

Ваш универсальный совет для выбора одежды?

Однозначно определитесь со своим индивидуальным стилем! Не гонитесь за трендами – они не вечны! Покупайте качественную одежду! Примеряя одежду в примерочной, вы должны себе нравиться в отражении, если вас что-то смущает, не покупайте эту вещь! Или если сомневаетесь, также не берите ее. Есть определенный список вещей, которые всегда остаются в моде, их даже многие называют «базовые вещи»: тренч бежевого цвета, туфли-лодочки на каблуке, туфли-балетки, кожаная куртка-косуха, джинсы-скинни, водолазка, футболка, светлая блузка, сумки – шоппер, клатч, сумка на ремешке среднего размера, очки – для имиджа, авиаторы, юбка-карандаш либо пышная юбка. Это – основа основ, хотя это еще не весь список.

Что вас вдохновляет?

Меня постоянно что-то вдохновляет. Я постоянно на стиле и в движении, а если чувствую, что нужна подпитка сил и энергии, я иду на шоппинг, ем вкусное пирожное или слушаю классную музыку. Обожаю путешествовать, но там я сильно расслабляюсь, и потом сложно собраться с мыслями.

Мечтаете ли вы выпустить свою линию одежды, косметики, духов?

Мне уже многие говорят, что мне нужно выпускать свою линию одежды. Я сама создаю вещи, которые ношу. Мои две бабушки любили шить и вышивать, и мне это передалось. Я бы хотела выпускать линию одежды с необычными принтами и интересную. Я хочу, чтобы обладательницу одежды из моей коллекции, выйдя на улицу, все замечали и восхищались ее безупречным вкусом.

Чем помогает в блогерской работе ваше образование и ваша основная профессия?

Знаете, мы иногда выбираем то, что нам навязывают. Когда я поступала в университет, родители мне посоветовали идти учится на экономиста-международника, но, проучившись первые полгода, я поняла, что это вообще не моя тема, и пришлось доучиваться остальные 4,5 года, заранее зная, что работать по этой специальности не буду. Поэтому мое образование мне совершенно не помогает в блогерстве. Я все время развиваюсь, учусь, прохожу мастер-классы, изучаю различные программы. Да и такой профессии, как блогерство, нет ещё в Украине, она еще не признана ). А когда начну снимать видео для своего канала, буду изучать азы операторства, режиссера-постановщика и т.д. ).

Текст: редакция

Интервью: Анастасия Захарова

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

7 вопросов фэшн-блогеру || Катрин Марченко

ddpu

31 серпня в Українському домі в Києві, під час урочистого  відкриття книжкової виставки «Читай.UA» до Дня Знань, нагородять лауреатів Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва та Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності. Про це повідомив Держкомтелерадіо.

Дипломи лауреатів Премії імені Лесі Українки отримають письменниця Ганна Чубач – за серію книг, серед яких – «Малюємо, читаємо, пишемо», художник-графік Арсен Джанік’ян – за художнє оформлення 5 казкових повістей про Мері Поппінс англійської письменниці Памели Тревер та творчий колектив художнього фільму «Трубач»: автор сценарію Анастасія Матешко, режисер-постановник Анатолій Матешко, оператор-постановник Юрій Король, актори Леонід Шевченко та Римма Зюбіна.

Дипломи лауреатів Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності будуть вручені Віктору Шпаку – за публікацію «Від стародубської різні до путінських «народних республік»» та Тетяні Сергійчукза заключний випуск у 2016 році культурологічно-публіцистичної програми «Світоч» на Першому каналі Українського радіо. Вручати премії розпочнуть о 12.00. 

Нагадаємо: 23 серпня урочистості щодо вручення Премії імені Франка відбулися у Львові. У Львівському літературно-меморіальному музеї Івана Франка премію отримали львів’яни Тарас Каляндрук, Наталія Тихолоз та Богдан Тихолоз.

Василь Степаненко отримав премію імені Максима Рильського за переклад «Еротокрита»

За що дають премію Чорновола?

Акторка і жінка || Римма Зюбіна презентує «Межу» на спеціальному показі Міжнародного Одеського кінофестивалю

 

tv-show-online

Каждое поколение хочет говорить о себе, о своём и своим языком. Для этого можно и нужно использовать каналы коммуникации. Но если полноценного доступа к одному из самых «массовых» – телевизору – нет, то сейчас вполне можно воспользоваться интернетом, делать собственные передачи и заливать их на youtube. Любая коммуникация поколения внутри него самого легко становится трендом. «Своя» аудитория для таких роликов находится быстро: хочешь знать, как и о чем говорят твои сверстники? Просто подключайся!

Может, со временем такие youtube-форматы будут делать и для пенсионеров, и для других «узких сегментов». Естественно, что сейчас формат интернет-тв активно оккупируют молодые люди. Они создают не только личные блоги, но и полноценные передачи в традициях старого доброго телевизора. О чем они в них говорят?

Ничего нового под Солнцем: они беседуют о деньгах, продуктах, возможностях селф-промо. О том, как создавать формы, вещи и продавать их. Об успехе и популярности. Обо всем том, что ассоциируется у молодых украинцев с понятием «стать на ноги». Поскольку занять свое место в молодом украинском обществе – значит зарабатывать. Ну и в некоторых кругах – вместе с этим еще и хоть что-то о своем деле и о жизни понимать. 

Как они делают свои программы? Кому-то в создании такой видеоформы пригодился профессиональный опыт радио- или телеведущего, и тогда нет проблем с голосом, артикуляцией, движениями, паузами в кадре. Зритель смотрит, не ощущая никакой разницы с той подачей, которую обеспечивают телевизионные профи – потому что её и нет. Некоторые еще учатся «паковать» содержание в форму, которая воспримется зрителем без проблем, наступают на давно знакомые профессионалам грабли, изобретают уже изобретенные велосипеды – но, в конце концов, если камера и эфир вдруг достались именно тебе, почему бы и не поэкспериментировать, тем более, сейчас зритель к форме подачи неприхотлив? Зато, используя youtube как канал для трансляции своих передач, можно донести своё содержание до многотысячной аудитории, а это в работе журналиста, ведущего – самое главное после создания инфпродукта.

Мы сделали обзор нескольких наиболее известных передач онлайн-тв, созданных молодыми людьми для подобных себе. Все эти видео можно легко найти в ютьюбе и следить за обновлениями.

Шоу «Санден», Радио Аристократы

sandenВидеоподкаст в жанре интервью, публицистической беседы, которую ведет с гостем Анна Санден. Первое видео было опубликовано 12 октября прошлого года, и с тех пор вышло 9 подкастов. Их героями стали диджей Анастасия Топольская, волонтер Виталий Дейнега, архитектор Слава Балбек, певец Павло Зібров, футболист Александр Шовковский, писатель Сергей Жадан, актриса Елена Кравец, политик, глава правления банка Андрей Пышный, поэтесса Вера Полозкова. Свои беседы с гостями Анна Санден назвала «разговорами без обязательств». В их формате безусловно чувствуется радио-бэкграунд ведущей: способность говорить четко и легко, не лезть в дебри, не превалировать над собеседником, за эфир дать ему возможность если не раскрыться, то произнести столько и так, чтобы зрителю-слушателю стало «все понятно» – кто он, что он, зачем он, и стоит ли его с чем-то «есть», как-то воспринимать. Анна Санден не стремится «умничать» в эфире, а старается дать сказать. В некоторых случаях это еще нужно умудриться сделать, а в других – не спугнуть, но в этом же и состоит мастерство хорошего опытного ведущего.

У самой Анны – прочная основа, чтобы делать публицистические интервью: чтобы они получались классными, автору нужен и профессиональный, и эмоциональный опыт, а у Анны Санден его с избытком. Ведущая живет то в Украине, то в США, владеет продакшном и креативным диджитал-агентством – она с 90-х не новичок в рекламном бизнесе. Еще она – писатель. В общем, и в творческих кругах Киева Анну знают, и о деньгах-продажах она, если что, может говорить не как сторонний наблюдатель, а как активный участник процесса. То есть, гостям повезло: ведущая – полноценный собеседник, способный отреагировать на реплику не пустым мычанием, а ясно сформулированной мыслью. Конечно, содержательную беседу смотреть-слушать очень интересно.

Зе Интервьюер

interviewerСобственный новый проект онлайн-тв популярного ведущего Анатолия Анатолича. Он беседует с интересными ему людьми, записывает эти разговоры на камеру и выкладывает в ютьюб. Первая передача вышла в мае этого года: накануне «Евровидения» Анатолич пообщался с лидером группы O.Torvald Женей Галичем. Еще вышли видео с музыкантом Дмитрием Монатиком, олимпийским чемпионом Жаном Беленюком, блогером и экс-участником группы «Грибы» Kyivstoner-ом, певицей Онукой, рэперами Артемом Лоиком и Ярмаком, певицей Дашей Астафьевой, шоу-меном Сергеем Притулой, певцом и актером Сергеем Бабкиным. Продвижением проекта активно занимается жена Анатолича, пиарщица Юла.

Кстати, его поначалу почему-то пытались строить на аналогиях с онлайн-тв-передачей московского журналиста и блогера Юрия Дудя – мол, после его нашумевшей встречи с певцом Иваном Дорном должен же кто-то подхватить этот формат и в Украине. Но на самом деле Дудь здесь вообще ни при чем: жанр публицистического интервью изобрел не он. Он лишь успешно и профессионально его воплощает. А вот выискивать «что-то общее» в передачах Анатолича и Дудя и днем с огнем бесполезно.

Беседы украинского ведущего более конъюнктурны, он не берет глубоких тем и не демонстрирует какую-то четко независимую или, тем более, критическую, позицию, а просто пытается услышать вместе со своим зрителем точки зрения по разным вопросам, актуальным в киевской шоу-бизнесовой тусовке. Кто с кем разошелся в делах, кто с кем поссорился, почему, зачем, и как на это все можно взглянуть как-нибудь по-другому.

В передачах Анатолича нередко всплывают конфликтные темы, но они никогда не обсуждаются в однозначной манере, ведущий не ищет никаких «объективных истин», дает высказаться разным сторонам, имевшим неосторожность публично поспорить. «Неконфликтность» – яркая черта поколения Y, так что возраст основной аудитории передач Анатолича – чуть меньше, чем у зрителей из поколения Х, которые увлечены шоу Анны Санден. Эта возрастная разница определяет и интересы ведущих, и темы, и подход к работе, и форму. Как профессиональный ведущий, ее-то, как раз, Анатолич умеет делать эталонно: он явно хорошо ощущает, что точно не «нагрузит» зрителя, что именно может оказаться популярным, и как все сделать так, чтобы выглядело и слушалось легко.

ШоуFAQ на bit.LIVE

masliyОно вполне может стать одним из открытий нового сезона. То, что вести передачу взялась Маша Маслий, означает, что это шоу непременно выйдет на какое-то необычное качество: кто не знает о Машиных последовательности и основательности! Летом появились первые выпуски, но уже ясно, что формат многообещающий: попытка представителей поколения миллениалов поговорить о том, что заботит их чуть ли не больше всего на свете – о маркетинге и производстве новых форм, которые можно продать – это очень интересный опыт!

Рынок фэшн и украинского трансформирующегося экс-легпрома тайно мечтает не только о «языке Vogue», но и о том, чтобы о моде и производстве как-то по-своему заговорило молодое активное поколение, которое хочет продавать и зарабатывать этим. Маша – чуть ли не единственный его представитель в Украине, способный выдать в кадре увлекательное сочетание основательного традиционализма, смелости в подходах к процессам и свежих знаний и инфы по актуальным вопросам. Она точно все отследит, разберется, обдумает и скажет об интересном доходчиво: услышите о том, о чем надо, а о чем не надо, к счастью, не услышите. Основательность и способность с одинаковым интересом смотреть и в будущее, и в прошлое, и видеть важные для рынка взаимосвязи и там, и там – та самая особенность Маши-телеведущей, которая вдохновит поколение Y говорить о рынке не так, словно до них ничего вообще на свете не было, а с осознанием того, откуда взялись те или иные процессы, которые мы все наблюдаем сейчас в украинской моде. Миф или не миф «ответственный маркетинг» – неизвестно и спорно, но вот как раз потому и стоит смотреть новое шоу, чтобы сформировать собственное мнение на этот счет.

Скромность и сдержанность Маши в кадре не введут зрителя в заблуждение, потому что на самом деле у нее вполне достаточно собственного опыта, чтобы сделать интересной беседу с каждым гостем. Маша много общалась со «звездами», публичными людьми, когда работала фотографом и клипмейкером, и такого общения у нее не стало меньше после того как она основала собственную торговую марку обуви. Так что говорить о бизнесе, производстве, маркетинге, ответственности и творчестве с каждым гостем, чем бы он ни занимался по жизни, она может. Что надо, чтобы получалось вправду познавательно и динамично? Разобраться с тем, как «управляются» с камерой, микрофоном и гостями ведущие-профи. А увлекательное содержание для такой вот телеформы у Марии уже готово, к гадалке не ходи.

Тинкорр

Если ты смотришь еще какие-то интересные украинские онлайн-тв-шоу, сообщай нам на редакционную почту! Мы о них тоже напишем!

premiya-chornovola

оновлюється

До 10 серпня триває прийом творів на здобуття премії імені В’ячеслава Чорновола в 2017 році. Цю премію щорічно надають за  кращу  публіцистичну роботу  в галузі журналістики – за твір, що сприяє утвердженню історичної пам’яті народу, його  національної  свідомості та самобутності.

Ця премія присуджується з 2004 року. Редакція «Тінкору» зацікавилася творами, за які автори-публіцисти отримали цю премію в минулі роки, адже це – TOP-рейтинг української публіцистики від Держтелерадіо. Серед творів-переможців є газетні публікації, є книги, і є аудіовізуальні роботи. Що там в них такого цікавого, що вони стали гідними премії? Давай дізнаємося більше.

Якщо ти десь знайдеш публікації, які не представлені в списку, надсилай до редакції Teencorr, щоб ми поповнили його й розповіли про всі роботи та авторів, що стали лауреатами цієї премії.

2004 — Василь Кривий (Чернівецька область) за публікацію «Пуста хата», опубліковану в газеті «Буковина».

2005 — Серафима Розумович за публікацію «Сутінки в імперії бідності», опубліковану в газеті «Літературна Україна».

2006 — Костянтин Перцовський за публікацію «Я — українець!», опубліковану в газеті «Голос України».

orlyk-povistУ 2007 році премію Чорновола отримав Іван Корсак – за художньо-документальну повість «Гетьманич Орлик». Вона була опублікована в луцькій газеті «Сім’я і дім», а потім вийшла в світ як книжка. Іван Корсак є почесним громадянином Луцька, журналістом та письменником, автором багатьох творів. Редагував газети «Радянське Полісся» в місті Камінь-Каширському Волинської області (1975-1990), «Народна трибуна» в Луцьку (1990-1995), з 1996 до 2014 року був шеф-редактором газети «Сім’я і Дім». У 2011—2014 роках був членом Ради Національної спілки письменників України. Бере участь у редколегії газети «Літературна Україна».

Розповідь про Григора Орлика – спроба зрозуміти місце цієї людини в українській історії. Радянські функціонери писали про нього як про «зрадника, агента шляхетської Польщі і шведського короля. Але насправді про жодну постать, про яку пам’ятає наукова історія, не можна казати однозначно. Найбільш цікаво, як про такого діяча можна говорити тепер, коли в істориків та інших дослідників є можливості точніше вивчати роль польскої шляхти в українській історії, роль гетьманів тощо. Григір Орлик – цікава постать: дипломат, розвідник, спадкоємець справи батька в розвитку незалежності України, один із нанайосвіченіших людей тодішньої Європи, з яким було цікаво спілкуватися й Вольтеру, і єрусалимському патріарху. Через ворожу територію він привів до престолу польського короля Станіслава Лещинського, став генералом і повним маршалом Франції. Його діяльність цікава в контексті не тільки української, але й європейської історії.   

 

 

mass-media

Комунікації – це все те саме спілкування, тільки більш «розумним» словом. Це – спеціальний, професійний термін, що визначає спілкування як процес обміну інформацією, і широку, міжпредметну область знань.

Про яку ми зараз і поговоримо.

Здавалося б – люди обмінюються даними, комунікують. Це ясно. І що з того? Якби комунікували десь у джунглях, то й розмови б не було. Комунікація зводилася б до найпростішого обміну даними, який необхідний для виживання та забезпечення процесів, що є простішими порівняно з міськими. Але процеси обмінів даними у великих соціумах, у величезних містах, країнах – складні, заплутані. Тож давай наводити порядок у голові.

media

Журналістика – це завжди про роботу з інформацією. Ні з текстом. Ні зі звуком. Ні з «картинкою». А в першу чергу – із інформацію. Текст, звук і «картинка» – це форми, у яких реалізується інформація – те, що є предметом журналістики. Тож виходить так, що журналіст – це людина, яка має навчитися й з інформацією працювати, і втілювати її у певних формах та передавати через певні комунікативні канали: радіо, ТБ, Інтернет, пресу.

Журналіст далеко не «просто пише текст». Його професія – уміти створювати зміст тексту. І бути здатним робити це в певних умовах, у тому числі, часових, та у формах – враховуючи вид ЗМІ, один із каналів масової комунікації, через який цей зміст буде трансльований, та в специфічних форматах та жанрах журналістської творчості.

Ця діяльність здійснюється не як заманеться. Вона визначається законодавством країни, у якій здійснюється, внутрішніми та міжнародними етикою, принципами й нормами.

ldФілологія – це про роботу з мовою та літературною творчістю. Деякі чомусь думають, що це – про створення, написання текстів, але це, м’яко кажучи, не зовсім так. Філологія саме досліджує мову й тексти. У діяльності філолога – дуже багато досліджень чужої творчості. Філолог може спеціалізуватися на дослідженні мови, а може сконцентруватися на творчості того чи іншого літератора й досліджувати її все життя.

Філологія – це визначення, яке відноситься не лише до рідної мови. Воно може визначати й діяльність із дослідження іншої мови чи літератури іншої країни.

Чому філологи  – це люди, які не так вже й часто стають письменниками? Тому що в основному їхня професія, їхній фах – це досліджувати. Ці люди можуть писати наукові праці про тексти чи літературні напрями або твори. Можуть стати фахівцями на міжнародному рівні, їздити на міжнародні симпозіуми, якщо, звісно, витримають жорстку конкуренцію. Можуть викладати у ВНЗ чи школі. Можуть стати репетиторами, коректорами, літературними редакторами, редакторами у ЗМІ або видавництвах.

Необов’язково ці люди стають професійними журналістами, бо спеціальних навичок роботи з інформацією, на відміну від медійщиків, під час навчання не отримують. Точніше, отримують, але в значно скороченому обсязі. Звісно, є багато прикладів, коли фахові філологи працюють журналістами – це стається тоді, коли безпосередня практика в ЗМІ дає їм змогу розвинути навички роботи з інформацією, яким спеціально навчають журналістів.

Також і фахові філологи, буває, стають письменниками. Це може відбутися з людиною, коли свої знання мови, свої висновки з філологічних досліджень та пошуків вона здатна сприйняти як форму для реалізації свого таланту. Бо для такої реалізації потрібно, щонайменше, не тільки «просто фахово писати», але й бути здатним створювати зміст – реалізовувати у формі тексту якусь інформацію, дані, факти. І при цьому не мислити шаблонно, не копіювати тих письменників, творчість і стиль яких ти дуже глибоко й багато часу вивчав у ВНЗ.

marketingМаркетингові комунікації – вид комунікативної діяльності, наймолодший зі всіх інших. Бо ще на початку 90-х ніякого «маркетингу» як системної науки та академічної дисципліни в Україні не було. Звісно, за радянських часів ті, хто хотіли щось продавати, вивчали економічні науки та принципи торгівлі, але маркетингові спеціальності у ВНЗ з’явилися за часів незалежності. Ці теорії майже стовідсотково перейшли до нас із Заходу – це дослідження та формулювання західних учених.

Методи роботи в маркетингових комунікаціях можуть зовні співпадати з журналістськими, але принципово відрізняються від журналістики метою та підходом до застосування інструментарію. Якщо мета журналістів – поінформувати суспільство про соціально важливі події та факти, то в маркетологів мета інша – щось комусь продати. Крім того, журналісти зацікавлені передавати інформацію масовій аудиторії – якнайширшій, а маркетологи – тільки своїй цільовій, яка є суворо визначеною, нечасто – масовою, зазвичай – вузькою.

Розвиток діджітал-технологій все більше наближає журналістику й маркетинг одне до одного за цим аудиторним показником. Але якщо журналістика й справді скоро зовсім перестане бути масовою й стане більш «нішовою», то за метою своєї діяльності маркетинг і журналістика все одно розрізнятимуться.

Також маркетингова діяльність врегульовується іншими законами, ніж журналістика. Тобто, і за законодавством маркетинг – це інша сфера, ніж ЗМІ, і дуже важливо їх не плутати. Можна дуже добре щось продавати або рекламувати, але не мати при цьому ілюзій, що ти, у цьому разі, «журналіст» і когось про щось «інформуєш». Ні, ти в такій ситуації – маркетолог. Як і журналіст, ти комунікуєш із суспільством, але іншими методами і з іншою метою.

PR. Зв’язки з громадськістю. В Україні PR вже традиційно й майже стовідсотково сприймається, «за замовченням», суто маркетинговим інструментом. Але насправді, якщо ми говоримо про PR, то це не зовсім так.

Коли PR будь-якої якості використовується для просування брендів, товарів із метою їхнього продажу споживачеві, це є маркетинг. І в такому разі PR – абсолютно інструмент маркетингу, і повністю керується його принципами та відповідним законодавством. Це не є журналістська діяльність, це не є письменницька чи філологічна діяльність, бо в PR – своя мета: продаж чогось. Коли йдеться про PR, треба розуміти, що це мова про мету продати тобі щось.

Проте PR може використовуватися як засіб побудови зв’язків бренду й суспільства. Це – все той самий маркетинг, але в ширшому та більш професійному розумінні абревіатури. У такому разі бренд працює над тим, щоб вибудувати спілкування з суспільством – і з тими, хто є споживачем товарів чи послуг бренду, і, можливо, також із тими, хто їх не споживає. Це PR як зв’язки з громадськістю.

В Україні це зведено до традиції влаштовувати благодійні акції, роблячи від лиця бренду якісь ніби «соціально відповідальні» кроки. На думку українських спеціалістів зі зв’язків із громадськістю саме це має посприяти побудові сприятливих стосунків між споживачем та брендом. Але насправді це є дуже вузьким сприйняттям можливостей і завдань PR. Взагалі, зв’язки з громадськістю – це коли бренду вдається насправді почати грати в соціумі роль. Як і журналісти, і ЗМІ, і письменники, впливати на громадську думку чи навіть формувати її. Можна сказати, якісний PR як зв’язки з громадськістю – саме про це: про здатність бренду, приватного бізнесу формувати думку суспільства не гірш ніж це роблять ЗМІ та журналісти. Але, певно, не з тою метою, як у ЗМІ, а зі своєю. У певному сенсі якісний PR може конкурувати зі ЗМІ за право та можливість формувати думки в людей у суспільстві. Проте в Україні все ще краще «спрацьовують» не такі «складні» підходи, а більш прості методики продажу та просування.

Тим не менше, маркетингові та PR-технології в Україні широко застосовуються в суспільному житті не тільки маркетологами. У журналістиці, наприклад, вони «ховаються» за поняттям «джинса» – це коли рекламний зміст хтось намагається продати як журналістський, як суспільно-важливий, приховуючи це від читача/слухача/глядача ЗМІ. Ти ввімкнув телевізор, щоб дізнатися про новини, спожити актуальну, суспільно важливу інформацію – а тобі, під виглядом пізнавальної передачі, розповідають про якийсь корисний товар чи послугу. І позначки, що це реклама, ти ніде не бачиш. Оце «джинса». Або коли ти купуєш журнал, щоб прочитати інтерв’ю журналіста, якому довіряєш, із цікавим тобі художником, а натомість натрапляєш на розмову з політиком, який говорить не про суспільні проблеми, маючи діалог із журналістом, а про свої лозунги та рекламує свою партійну силу. І позначки, що це реклама чи піар, ти також не знаходиш. Це також типова «джинса». І це значить, що видавці журналу разом із політиком та його партією тебе обдурюють, надаючи тобі не ту якість даних, яку зобов’язані.

У політиці ці технології – взагалі must. Можна їх використовувати чи ні – про це взагалі ніхто не думає. Замість займатися політикою, більшість політиків, фактично, займаються маркетингом – просуванням та продажем себе.

media

Це такий собі різновид маркетингу, як селф-промо. Якість політики як такої, при цьому, в Україні все ще дуже низька. Адже поки що тим, хто називає себе професійними політиками, все ще дуже легко вдається «просувати» в суспільство свої «ідеї» та «лозунги-обіцянки», використовуючи засоби маркетингу. Тобто, політики сконцентровані не на виробництві політичних рішень, а на засобах просування себе самих або побудові комунікації без змісту, ні про що. На жаль, в українського суспільства все ще досі є дуже високий попит на усе популярне, на те, що просувається засобами маркетингу. Люди радо споживають популярне, навіть якщо це беззмістовні й неякісні лозунги чи порожні висловлювання політиків: головне аби це було модно. Люди не вимагають від політиків відповідальності за ці лозунги чи висловлювання, не вимагають якості заяв та слів, і задовольняються «популярністю висловів», формою селф-промо політиків та іншими результатами маркетингового просування. В українській політиці форма просувається набагато краще, ніж зміст. Це є характерною особливістю, певною якістю зв’язків громадськості й політикуму, і може стати дуже цікавим предметом для вивчення й досліджень для спеціалістів із комунікацій.

SMM – маркетинг у соціальних мережах. У нас це розуміють як спілкування в соціальних мережах із якоюсь метою з боку бренду. Це – різновид маркетингу як діяльності та як науки. Це не є журналістикою, наприклад. Якщо ми запитаємо, чи сторінка якогось медіа в соцмережах є результатом маркетингової діяльності, відповідь буде ствердною. Те, що в газеті, журналі, ТБ чи по радіо – це журналістика. А те, що в цього ЗМІ на сторінці в мережі – це SMM.

smm

Утім, спілкуватися від імені бренду можна свідомо чи несвідомо, але це все одно буде SMM. Навіть якщо ти вирішиш, із якоюсь певною метою, просувати себе самого як бренд і займатимешся селф-промо, самопіаром, на твоїй сторінці в соцмережі це буде SMM.

tvБлогерство. «Нішове» блогерство в Україні – інструмент маркетингових комунікацій. Коли люди пишуть про товари чи послуги, вони є маркетологами, які є ланкою процесу продажу.

«Лідери думок» – блогери, які пишуть на соціально-політичні теми, – це люди будь-якого фаху, які просувають у мережі ідеї та меседжи політичних брендів – із метою їхньої популяризації, звісно. Так, будь-яка ідея, навіть фантазія, може бути товаром, який може просуватися до споживача.

Наразі блогінг в українському суспільстві не є професійною журналістською діяльністю, блогери не є журналістами. Проте фахові журналісти можуть використовувати блогінг для здійснення своєї професійної діяльності, публічно засвідчуючи її журналістський – а не рекламний, не маркетинговий – характер та беручи відповідальність за додержання професійних журналістських норм та законодавства.

litПисьменництво – діяльність щодо створення літературних творів. Існує дуже простий і поширений спосіб відрізняти літературу від журналістики: література буває вигаданою, журналістика – ніколи. Як тільки ти бачиш, що текст перестає бути заснований на документах, ти можеш розуміти, що він є вигаданим, і це – література. Навіть якщо він надрукований у газеті чи журналі!

Проте зміст літературних творів може бути й документальним. Це те саме, як художнє чи документальне кіно. Письменник може вигадати факти, а може заснувати свою книгу на документованих фактах. «Документоване» письменництво є дуже близьким до публіцистики – «літературної журналістики». За професійними визначеннями, різниця між двома цими фаховими підходами до створення текстів є зовсім незначною. Якщо говорити про комунікації взагалі, письменництво є різновидом суспільних комунікацій.

litПедагогіка, викладання – як писав у своїх працях перший директор київського Інституту журналістики Анатолій Москаленко, інформація, яка передається в навчальних закладах, є масовою комунікацією, різновидом спілкування в суспільстві. Проте така інформація передається не через канали масової інформації, як журналістська, а через виступи викладачів та шкільні підручники. У ній є багато спільного з журналістською соціальною інформацією. Наприклад, вона так само може бути пропагандистською та використовуватися для просування політично вмотивованих меседжів. І так само, як і журналістська соціальна інформація, масова інформація в навчальних закладах може виконувати функції просвітництва, розширення світогляду та навчальну.

vidavnicha-spravaВидавнича діяльність також відноситься до масових комунікацій, як і письменницька. Тобто, книги – продукція видавництв – є одним із засобів масового інформування. Уяви собі, книги, як і газети, журнали чи ТБ, також можуть, наприклад, використовуватися для пропаганди або просування маркетингових меседжів. А можуть передавати інформацію, корисну для людей, пізнавальну та розвиваючу. Видавнича діяльність у нашій країні підлягає своєму, спеціалізованому, законодавству й здійснюється відповідно до нього.

Поліна Аксьонова, редактор, журналіст, 

засновник Клубу молодіжної журналістики «Орден рицарів пера» з 2001 року, Київ,

автор досліджень про профорієнтаційну освіту в галузі журналістики

републікація тексту цілком або частково без погодження з редакцією Teencorr заборонена

redacted

Літо – тижні, коли випускники ВУЗів, тільки-но здавши останню сесію, починають шукати роботу. Ці люди окрилені, мають якісь найновіші знання, сили, здоров’я та величезні амбіції. Проте брати на роботу їх не поспішають. Давай поговоримо про те, чому це так, і що справді потрібно, аби знайти місце під медіасонцем.

Чомусь так виходить, що, на перший погляд, позитивні якості, які мають учорашні студенти, на практиці служать їм погану службу. А часом і дуже погану.

Окриленість та натхненність мають reverse side: нереалістичність, фантазії щодо своєї професії, небажання спуститися з небес на землю й почати тверезо оцінювати ситуацію. Але в медіа чомусь не хочуть інфантильних співробітників. На роботі потрібна відповідальність. Проте випускники ВУЗів, які десь наслухалися оповідок про «креативність» і вирішили, що це – основна якість для медійщика, здатні на найневідповідальнішу поведінку: не виконати роботу, бо вона «недостатньо творча», нахамити керівникові, бо він «занадто суворий та приземлений»… Люди, камон, ви що, прямо з університетського гуртожитку переїхали жити до замку з рожевими однорогами на галявинці? Чи ви в пісочниці? Чи в дитсадку? А конкуренція на ринку? Нє, не чули?

Montréal,_salle_de_rédaction

Редакція в Монреалі

Найновіші знання. Це така річ, якою взагалі немає сенсу пишатися. По-перше, у журналістиці, у медіа споконвіку потрібні люди, які мають певні особистісні якості: високий EQ, працелюбність та працездатність, послідовність, точність. І якщо природа чи виховання тебе ними не нагородили, знання й червоний диплом не допоможуть. Якщо ти хочеш у своїй майбутній кар’єрі зробити ставку тільки на знання, шукай якусь сферу діяльності, де стовідсотково цінується саме інтелект. І не май ілюзій. По-друге, універські оцінки не є абсолютною цінністю через те, що знання самі по собі цінні для ринку, доколи вони нові. Тобто, якщо ти свої нові знання не будеш постійно актуалізувати, вже завтра вони будуть не нові. А отже, перестануть бути цінністю, і пишатися тобі не буде чим. Звісно, для твоєї особистості знання потрібні, але якщо розмова про професійну реалізацію, маєш постійно вчитися, а не вихвалятися тим, що є. 

По-третє, знання беруться з досвіду та досліджень. Для того, щоб виробити знання, які ти отримав в універі, хтось добряче практично попрацював та подосліджував цей досвід, можливо, не один рік. Для виробництва нових знань хтось знову має добряче попрацювати та пильно це подосліджувати. Можливо, це будеш ти?

Так чи ні, але зауваж, що знання напряму пов’язані з досвідом, вони є його похідною, з нього виростають. Не буває знань у відриві від досвіду. В універі тобі дали певну кількість знань, що є укорінені у чиємось досвіді. Цієї кількості тобі буде достатньо, щоб зробити перші кроки в професії, зорієнтуватися. Але щоб вижити в ній, тобі будуть потрібні власний досвід, чужий досвід і постійний апгрейд знань. Без нескінченного процесу їх набуття протягом усього життя в професії твої універські знання й дипломи не мають сенсу. Тож припиняй пишатися й починай отримувати досвід і нові знання.

Rédacrice

Здоров’я. Дуже цікава категорія, яка у твоєму професійному житті може вплинути якщо не на все, то багато на що. У цьому плані можеш собі умовно поділити своє життя на «до 30» та «після 30». До 30 ти, загалом, будеш природньо мати дуже багато енергії й використовуватимеш тіло, яке практично ні в чому тебе не обмежує в твоїх справах. Ти зможеш швидко й багато рухатися. Їздити з місця на місце. Працювати понаднормово. Умовно після 30 все це зміниться. Ти вже не зможеш бути таким активним, як у 20. Не зможеш працювати понаднормово, багато їздити та рухатися. Твої м’язи вже потребуватимуть додаткової стимуляції, щоб тіло не втрачало м’язеву масу. Якщо не стимулюватимеш, воно її втрачатиме, і ти матимеш все менше й менше енергії. А на стимуляцію, тренінг потрібний час – де його взяти? На твоїй можливості бути швидким та активним також відіб’ється народження дітей. А якщо твоєї допомоги та участі потребуватимуть батьки чи родичі, це теж стане фактором витрат твоїх ресурсів. Тож май на увазі – поки в тебе є відносно нормальне здоров’я, у тебе потенційно є все в соціальному житті. Але якщо виникнуть якісь додаткові витрати сил, у соціальній площині ти одразу багато втратиш. У інших людей теж так, тому не забувай про закон бумерангу. Як аукнеться, так і відгукнеться. Май адекватне ставлення до тих, хто за цим критерієм слабший за тебе: на їхньому місці може опинитися будь-хто.

Амбіції. Природа влаштувала людей таким чином, що у певному молодому віці амбіції просто зашкалюють. Вони можуть мати різну якість. Одні люди хочуть чогось добиватися тільки для себе. Інші – і для себе, і для інших. Треті – тільки для інших, нехтуючи собою. Проте в часи пропаганди соціального егоїзму та крайнього індивідуалізму перші в соціумі зустрічаються найчастіше.

А якщо так, то дійсно доводиться говорити про певний «набір» конструктивних амбіцій, необхідних для твого виживання в суспільстві. Тих, які ти маєш сам собі здійснити, щоб просто вижити. Не для того, щоб «чогось досягти», а щоб вижити, почув, так? «Вижити» і «чогось досягти» – це речі різні, не плутай.

Що це за «набір позитивних амбіцій»?

Ти маєш зреалізувати свою амбіцію знайти роботу, певний прибуток, щоб мати змогу утримувати себе самостійно. Це – умова виживання людини в соціумі: ти повинен зуміти сам прогодувати себе. Навіть якщо результатів твоєї роботи вистачатиме тільки на хліб, консерви та сік. Мова про те, що ти повинен змогти виконати цю умову життя в соціумі, забезпечувати свої базові потреби. 

Щоб реалізувати свої мрії, підходи та принципи в професії, ти можеш почати глибше опікуватися своїм розвитком – професійним, особистісним. Для цього потрібно повсякчас тренувати навички. Якщо твоя професія пов’язана зі створенням журналістських текстів, ти можеш глибше вивчати мову, стилістику, жанри, формати. Слідкувати за всією інформацію по темах, у яких спеціалізуєшся, по яким пишеш найбільше. Можеш покращувати свої комунікаційні навички, розвивати свій емоційний інтелект.  

Ти можеш розвиватися в науці: вивчати якийсь період в історії журналістики, наприклад. Або якісь особливості видавничого процесу. Або щось міждисциплінарне. Дуже добре, коли, окрім фахових журналістських навичок, у тебе є якісь інші, яким ти, можливо, приділяєш менше уваги, але володієш ними. Окрім професії, мати «ремесло» – це дуже круто.

huffnewsroom

Ти можеш мріяти впровадити щось у редакційний процес або формат. Це буде непросто, адже будь-який формат визначений комерційними чинниками, маркетингом, а також суспільно-політичними факторами, які можуть не мати прямого відношення до журналістики або видавничої справи. Але – можеш спробувати! Вивчай, досліджуй, пропонуй! 

І ще трохи про амбіції…

Ясно, що амбіції можуть бути й негативними: «прославитися», реалізувати своє марнославство; «підсидіти» когось у редакції, отримати таким чином чужу посаду, «очорнити», знецінити іншу людину, щоб принизити значення її справ… Як правило, такі амбіції – це про славу, гроші, маніпулювання та заздрість. Не будь таким, і настане тобі щастя, хоч і доведеться потрудитися. 

Тут є цікаві нюанси, про які випусники ВУЗів замислюються нечасто. По-перше, немає мови про те, що свої амбіції ти будеш собі забезпечувати за рахунок когось. Аби ти міг працювати, ніхто не зобов’язаний тобі нічого. Ніхто не повинен тебе навчати. Ніхто не повинен передавати тобі свій досвід. Ніхто не мусить створювати тобі якісь умови роботи, окрім запропонованих, на які ти вже погодився. Ти маєш справитися саме з тією конкретною ситуацією, яку отримуєш, коли тобі дають якусь роботу. Ти повинен справитися саме ось із цим обсягом відповідальності. Усвідомити завдання, поїхати, куди треба, знайти фактаж, перепровірити його, поспілкуватися з ким треба під запис, приїхати, розшифрувати, написати, вчасно здати. Або, якщо ти – редактор, поставити кореспондентові задачу, прийняти її, перепровірити та доповнити факти, відредагувати текст, вичитати, відправити до техслужби. Це є журналістика. Вимагати в редакцій гроші за те, що ти всього цього НЕ робиш, не найкраща ідея. Ти не в казці. Як справлятимешся з цим обсягом відповідальності, матимеш роботу, матимеш оплату за неї. А ні – так ні. Тобі ніхто не буде створювати «щось ліпше». І якщо щось не подобається, виживай як знаєш. 

Rédacrice

На українському медійному ринку, де для одних – одні правила, для інших – інші, а спільних для всіх законів та етичних норм люди далеко не завжди дотримуються, амбіції для багатьох стають злом. Уяви, ти приходиш у професію, аби зробити щось корисне для людей, а маєш думати про гроші, про виживання. І ці люди, для яких ти ніби-то збирався робити щось корисне, не поспішають тебе підтримувати. Ти розчаровуєшся. Можливо навіть, кидаєш професію. Хоча, може, за трохи інших умов із тебе й справді міг вийти дуже добрий редактор чи журналіст. Щоб таких розчарувань не сталося, май свої амбіції за амбіції, а реальність – за реальність. Або просто подивися «Диявол носить Прада».

Аби справитися з такою реальністю та не розчаруватися в професії, буває, допомагає ремісництво – якась інша справа, навичка, що не має прямого відношення до основної діяльності, і яку ти можеш продати на ринку, щоб прогодувати себе, якщо що. Упевненіше в журналістиці почуваються не хвальки, а ті, хто, у разі чого, здатен розвантажувати вагони чи охороняти стоянки.

Не знецінюй, і незнецінюваний будеш

Зважуй, що ніхто інший не збирається поступатися тобі своїм місцем у професії задля того, щоб ти міг у неї прийти «і зробити щось корисне». «Штовхатися» з тими, хто вже є в професії – це найпоширеніша помилка майже всіх учорашніх студентів. Це підліткова поведінка, зумовлена гормонами, у фізичному, біологічному плані це навіть природньо, але якщо ти справді хочеш утриматися в професії, не переходь чужу дорогу. Учися реалізовувати свої амбіції таким чином, щоб це відбувалося лише за твій особистий рахунок, а не за рахунок когось іншого. А якщо тебе хоч чомусь навчили чи хоч якось підтримали, будь надто вдячний і май це за щасливу випадковість, а не за своє досягнення. Якість професії та «правил» у ній залежить від тебе самого: який ти, така професія й такі стосунки. 

Але ми розповідаємо тобі, як буває. Колись, у рамках наших курсів журналістики, ми проводили безкоштовне стажування для тих, хто хоче зробити перші кроки в професії. У нас був дуже скромний вордпресівський блог, бо ми не мали потреби й часу робити для навчального проекту щось масштабніше. У відповідь на опис умов стажування ми отримали листа від однієї дівчини з Дніпра. Вона написала нам:

«Ви самі маєте помилку у тексті, зміст якого засуджує кожного, хто до вас прийшов з метою бути корисним, допомогти, або отримати корисний досвід. Можливо, ви можете пишатися своїми редакторами? Тому що дозволяти собі таке відношення і мати таку впевненість можна лише у випадку, якщо редакторами будуть Марія Х., Ірина Славінська або відомі автори/редактори. Критичні зауваження Марії завжди вислуховую із задоволенням та уважно. Чи ви маєте сильних, гарних випускників, які вже мають чимало публікацій в авторитетних виданнях або ж посаду, яка викликає бажання досягти подібного? Є сумніви, враховуючи вигляд та технічні особливості сайту та посилання, які рекомендуються. Дуже розчарована».

Ті, хто знає, що таке когнитивні помилки, маніпулювання та «перенос», із посмішкою оцінять цей пасаж. Ми ж від тих пір використовуємо цей лист на наших майстер-класах із журналістики – як яскравий приклад того, як це – не вміти перевіряти факти, видавати власні фантазії та уявлення про дійсність за реальність, не вміти відрізнити «помилку» від того, що не є помилкою за визначенням, намагатися реалізувати свої юні амбіції за рахунок інших людей – у спробах знецінювати чийсь професіоналізм, аби утвердити на цьому тлі власні «знання та навички». Це неконструктивна особистісна стратегія та риса для людини, яка хоче реалізовувати себе в професійній журналістиці. Тим більше, для людини, яка не є журналістом, а є тільки любителем. Ніколи не роби так, як ця дівчина, яка переплутала конструктивну критику зі знецінюванням, а ввічливість та повагу до людей – із чиновшануванням, підлабузництвом та створенням собі кумирів.

У практиці журналісти та редактори майже постійно мають справу з маніпулюванням. Його потрібно вчасно виявляти в процесі інтерв’ю, адже маніпулювання з боку респондентів – дуже поширене явище. У текстах прес-релізів, коментарів, які надходять на редакційну пошту. Та, фактично, будь-де, де буває журналіст. Виявляти маніпулювання та щось робити з цим – це рутинна робота медійщика. Проте з маніпулюванням можна зіштовхнутися й у колективі, коли намагається маніпулювати у власних інтересах хтось із колег.

Rédacrice

А ось так виглядають редакційні планерки

Щоб справлятися з такими ситуаціями гідно та нормально, потрібно бути професійним: якісно працювати з фактами, перевіряти, аналізувати, додержуватися професійних норм та етики. Щоб розповісти про щось у журналістському тексті, необхідно завжди спиратися на факт. Не вірити на слово. Не вірити чужій інформації, чужим дописам. Перепровіряти. Уміння працювати з фактом – якість, яка є необхідною та найбільш запитаною в редакціях. А ніяк не твої мрії про славу та популярність. Вони здобуваються іншими шляхами, але про це – в інших публікаціях Медіашколи.  

Читай ще: 

«Редакторів багато». А до чого тут ти?

«Як у журналістиці бути відомим, щоб тобі нічого за це не було»?

 

Поліна Аксьонова,

редактор, журналіст, 

засновник Клубу молодіжної журналістики «Орден рицарів пера» з 2001 року, Київ,

автор досліджень про профорієнтаційну освіту в галузі журналістики

републікація тексту цілком або частково без погодження з редакцією Teencorr заборонена

media

Массовые коммуникации, журналистика

Давайте просто это скажем. Что такое журналистика? Это вид гражданской, общественной деятельности по сбору, обработке и периодическому распространению социальной информации через каналы массовой коммуникации (А.З. Москаленко).  

Это определение не всем «нравится», но оно – академическое, и его никто пока не оспорил. Это – базовое определение журналистики, и в нем каждое слово – на своем месте. Журналистика – это тогда, когда есть канал массовой коммуникации, есть социальная информация, есть ее периодическое, регулярное распространение по каналу, и есть деятельность по ее сбору и подготовке.

Журналистика – это часть массовых коммуникаций. Кроме нее, к массовым коммуникациям относят, например, книгоиздательство или распространение информации в школах.

Суть массовых коммуникаций – в донесении определенной социальной, социально значимой информации до масс – самого широкого круга людей в стране.

Маркетинговые коммуникации, маркетинг

Что такое маркетинговые коммуникации? Это – любые речевые процессы, которые создаются в маркетинге для поддержания управляемых связей с целевой аудиторией бренда.

Что такое маркетинговая речь? Это – определенный словарь и синтаксис, которые разрабатываются и применяются в маркетинге для реализации коммуникативных целей бренда.

Массовые и маркетинговые коммуникации различаются целью

А теперь давайте поговорим о том, чем отличаются массовые коммуникации от маркетинговых. Основное различие – в цели коммуникации. Цель в массовых коммуникациях – транслировать, сообщить социально значимую информацию зрителю/читателю/слушателю. Осуществляется это по каналам массовой коммуникации.

Цель в маркетинговых коммуникациях – продать. Никакой иной цели коммуникаций в маркетинге не бывает. Если маркетолог любого уровня вступает в коммуникацию с представителем аудитории, он хочет одного – что-то продать.

Речь в массовых коммуникациях и в маркетинге

В массовых коммуникациях речь используют, чтобы выразить, семантизировать определенную информацию о социально значимых событиях, фактах, данных.

В маркетинговых коммуникациях речь используют, чтобы ее посредством продать или презентовать аудитории товар или услугу, бренд или марку.

Цель отличает журналистику от маркетинга. Цель высказывания отличает журналистскую речь от маркетинговой речи.

Что сейчас?

В современной украинской журналистике очень много маркетинговой речи. Как говорится, «маркетинг побеждает». В некоторых изданиях, как и в сознании украинских журналистов и редакторов, границы между журналистской и маркетинговой речью практически совсем стерлись. Это значит, что под видом журналистских текстов нам очень часто пытаются что-то «продать». А это не является журналистикой. Журналистика должна информировать, разъяснять, даже обучать или развлекать. Но там, где в тексте прослеживаются сознательные попытки продать товар или услугу или продвинуть бренд, журналистика заканчивается. 

Как определить маркетинговую речь? 

Для этого нужно изучить ее признаки. О характеристиках маркетинговой речи много рассказывают на разных курсах типа «Как писать продающие тексты?», или там, где рассказывают о копирайтинге (он и есть маркетинговая речь в чистом виде). 

В средствах массовой информации такие тексты должны маркироваться значком «реклама». Но очень часто издатели и редакторы этого не делают, публикуя рекламный (копирайтерский) или пиарный текст под видом журналистского. Этим они вводят своих читателей в заблуждение и нарушают их права. 

Характерные признаки маркетинговых текстов: упоминание бренда или марки; навязывание определенного убеждения, которое на разные лады повторяется в тексте; обращение к читателю на Вы с большой буквы; игнорирование или частичное игнорирование правил языка (видно, что писал не журналист и не филолог); эмоциональность текста при скудости фактов; отсутствие разных точек зрения, комментариев разных сторон; очевидная заангажированность комментаторов, и так далее. 

Если вы потребили в СМИ маркетинговый текст, не помеченный соответствующим значком (реклама или PR), издание вас обмануло. Вас также обманывают, если не дают ссылки на источники информации, полученной изданием не от собственных авторов. 

Учтите: под видом журналиста к вам может прийти продавец. А под видом СМИ вам может продать свою маркетинговую информацию марка или бренд. Не забывайте, что вы имеете право быть проинформированными, получать от журналистов социально значимую информацию. 

Полина Аксёнова,

журналист, редактор,

автор курсов журналистики

Републикация текста полностью или частично без согласия редакции запрещена. Все права сохранены.

 

media

Все, что ты мог об этом прочитать в учебниках, ты уже наверняка прочитал. Сегодня давай просто об этом поговорим.

Из определения журналистики мы знаем, что это – вид общественной деятельности. То есть, журналист – это тот, кто работает внутри разных общественных процессов, а еще – наблюдает и изучает их. Да, похоже на политолога или социолога, но немного по-другому. Другими методами.

Что такое общественные процессы? Дяди и тети в костюмах бросаются этим словосочетанием из телевизора, но понятно только, что ничего не понятно. Давай разберемся.

На самом деле, все проще простого. Общественные процессы – это вся наша жизнь в обществе. Моя, твоя и всех других людей.

Люди в обществе живут себе, и некоторые из них стараются всё это зафиксировать и записать. Чтобы опыт людей не пропал, чтобы сделать из него какие-то правильные выводы, которые помогут сделать мир лучше.

reporter

Жизнь людей в обществе фиксируют, описывают и изучают несколько наук, которые называют «общественными», «социальными» науками или дисциплинами. Некоторые из них ты в общих чертах изучаешь в школе. В институте по ним уже специализируются, изучают каждую подробнее.

Например, это – история, археология, этнография, социология, политология, экономика, право, психология и педагогика, языкознание, культурология и другие. Каждая из них рассказывает нам о человеческом обществе что-то свое, фиксирует жизнь как-то по-своему и какими-то своими, особыми, методами.

Поэтому в начале изучения любой науки мы читаем сначала о ее целях и задачах, пытаемся понять ее миссию. А потом уже осваиваем ее методы – методологию, применяя которую, ее специалисты познают мир.

Любые споры, которые лежат вне понимания целей, задач и функций науки, по предмету которой они ведутся, и вне знания ее методов – ненаучны. То есть, такие споры – это всегда любительская болтовня. Просто чьи-то личные мнения, которые не подкреплены знаниями.

Когда мы начинаем изучать журналистику, то первым делом осваиваем ее цели, задачи и функции. Вместе с этим журналисты также осваивают цели, задачи и функции других общественных дисциплин. Приходится. Ведь деятельность журналистов происходит в межпредметной области всех наук, которые изучают общество. Учить все это трудно, но в универе вообще редко бывает легко.

Можно ли быть журналистом, не ориентируясь в теории журналистики? В основах общественных дисциплин? Не владея профессионально речью? 

Не зная всего этого, можно быть, например, копирайтером. Или неплохим автором школьных сочинений. Производителем текстов. А журналистом – нет, нельзя. 

Журналистом может быть тот, кто умеет профессионально работать с информацией. Не с любой. С той, которая имеет значение для всего общества. И, чтобы уметь определять ее, выделять такую информацию из информационного потока, а потом работать с ней, журналистам приходится осваивать многие общественные дисциплины.

media

Журналисты изо дня в день работают с информацией, которая может относиться к разным сферам знаний, к разным группам наук и к разным наукам. Например, если журналист работает с информацией о культурном мероприятии, он понимает, что она относится к сферам культурологии, искусства и экономики.  Если журналист работает с информацией о чиновниках, он понимает, что она относится к политологии, истории, экономике и праву. Если журналист работает с информацией о моде, он понимает, что эта информация принадлежит сферам экономики, культурологии, истории.

То есть, изучая моду, ты изучаешь частичку истории и культурологии? Конечно! А изучая работу чиновников, госсектор, ты осваиваешь политологию, историю, право и экономику? Да!

media

Некоторые решают сразу освоить какую-то широкую сферу знаний, какую-то науку – например, право или экономику, и идут в университет. Они рассчитывают потом применить эти знания в какой-то конкретной сфере. Например, изучив экономику, можно будет специализироваться на лизинге или экономических процессах в сфере фешн. А изучив право, можно специализироваться на оформлении документов, авторском праве или заниматься общественным контролем госсектора.

Некоторые, наоборот, сначала подолгу специлизируются в какой-то узкой сфере, например, пишут блоги. И лишь потом, получив практический опыт, идут изучать науку работы с информацией – журналистику – в университет.

media

Освоение наук, приобретение знаний не имеет ничего общего с процессом зарабатывания денег. Понятно, что в университеты идут за знаниями, а не для того, чтобы «потом было чем зарабатывать».

Чтобы «зарабатывать», мало выучиться – нужно еще построить бизнес или сделать карьеру. Просто в Украине «карьера» пока еще не означает автоматического «зарабатывания». Ведь Украина – такая страна, где можно иметь отличную карьеру и крошечный заработок при этом. Но к процессу приобретения знаний это отношения не имеет.

Невозможность зарабатывать «очень много», к примеру, карьерой социолога, не значит, что знания социологов в стране обесценены. Это значит, что вскоре их знания будут стоить очень дорого, просто еще не пришло время.

То же самое и с журналистикой. Журналистика как наука – общественная наука – изучает процессы работы с информацией в конкретной стране или в мире. Эти процессы специалисты изучают уже много десятков лет, пишут учебники, лекции и научные статьи, ездят на конференции, делятся мнениями и знаниями в своих публицистических работах.

Они изучают, как работать с политической или экономической информацией, с социальной и культурной. Как в журналистике применять речь. Какие психологические методы использовать, чтобы делать передаваемую информацию более интересной и привлекательной для читателя. И многое другое.

media

Не секрет, что журналистам «о культуре» писать «проще». Особенно если на самом деле это – вообще не о культуре, а об «интертейнмент» – развлечениях. «Развлекательная» журналистика действительно требует меньше знаний из стандартной университетской «обоймы» журналиста: особо можно не знать и историю, и экономику, и социологию… В «интертейнмент» можно сильно не напрягаться из-за знания или незнания общественных наук: достаточно понимать в маркетинге и немного владеть маректинговой речью, чтобы завлекать читателя легкой информацией.

Но если нужно написать о культуре – о выставках, книгах – то здесь уже понадобятся специальные знания по литературе, культурологии и собственно журналистике. Если нужно написать о политике, то понадобятся еще и знания из политологии, истории, права, экономики…

Поэтому университетский «шаблон» обучения журналистов в Украине – это обязательное освоение разных общественных наук. За пять лет в университете журналист приобретает знания по истории, языку, литературе, социологии и экономике, не считая «профильных» знаний о работе с информацией. Все это дает ему возможность ориентироваться и разбираться в общественных процессах, что он и делает, получив свой диплом.

Полина Аксёнова,

журналист, редактор

yunpres
yunpres

Надія Іллюк, керівник агентства “Юн-прес” у Київському Палаці Дітей та юнацтва. Фото: Юн-прес

У п’ятницю, 19 травня, у Києві розпочнеться ювілейний Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах». Захід для журналістів-початківців традиційно проходить у травневі дні в столиці вже багато років. На міжнародному рівні цього року фест відбудеться в 15-й раз. Цьогорічні переможці творчих конкурсів отримають нагороди за свої роботи в день відкриття фестивалю. Активності фесту, як завжди, відбуватимуться у Палаці Дітей та юнацтва, на базі агентства «Юн-прес», і триватимуть до 21 травня.

Фестивальна тема цього року – «Без мови немає народу, без пісні немає душі»: у Києві тільки-но відбувся пісенний конкурс «Євробачення», і це актуалізує зацікавлення піснею та роздуми про неї.

Кожен, хто захоплюється журналістською фотографією, може прийти на фест, щоб подивитися фотовиставки членів EAIYC. Польські юні фотографи з краківського Центру молоді ім. Д. Йордана відкриють у Києві експозицію «Фотографії як намальовані». А Ярослав Голубчик, керівник юн-пресівського гуртка «Арт-фотограф», проведе симпозіум-пленер «Альтернатива».

yunpres

На фестивальних заходах у агентстві “Юн-прес”. Фото: “Юн-прес”

У фестивальний період також відбудеться ярмарка медіа-ідей «Крок до громадянської свідомості». Вона об’єднає селфі-зону «Ювілейне фото» та інтерактивні майданчики «Арт-медіа». Ще на фесті працюватиме медіаковоркінг «Ми разом з професіоналами». Тут буде ціла серія майстер-класів для учасників фесту – «Бліц-досвід роботи медіа-команд». Відомі журналісти та медіа-педагоги з регіонів України поділяться тут своїм досвідом із журналістами, які тільки починають знайомитися з професією. Загалом у програмі – понад 20 фестивальних активностей. В учасників фестивалю буде й можливість пізнавально перепочити: вони побувають на екскурсії «Прес-вояж Дніпром до Межигір’я» та відвідають там Національний парк.

yunpres

Юн-пресівці та учасники “Прес-весни” спілкуються з гостями з інших країн. Фото: “Юн-прес”

Вечір знайомств для юних журналістів проведуть аніматори та педагоги творчого центру «Арт-Мікс» від відділу соціальних ініціатив та партнерства. Також учасники пограють у спортивно-патріотичні «Ігри патріотів». Її влаштують вихованці й педагоги відділу туризму, краєзнавства та  патріотичного виховання Київського Палацу дітей та юнацтва.

yunpres

Профорієнтаційна робота зі школярами дає їм змогу зрозуміти, чи їм потрібно йти в журналісти. Фото: “Юн-прес”

Нагадаємо, конкурсний етап фестивалю дитячо-юнацької журналістики «Прес-весна на Дніпрових схилах» щорічно стартує в листопаді, а фінішує в травні, коли відбувається нагородження переможців. Кожної осені конкурсанти розпочинають працювати над своїми творчими роботами в режимі он-лайн. Цього разу роботи можна було надати до 8 творчих номінацій: «Журналістська робота», «Літературний твір», «Газета», «Телефільм», «Фоторепортаж», «Інтернет-журналістика та ІТ», «Радіоробота», «Медіа‐проект». Щороку Оргкомітет фестивалю отримує понад 2700 робіт на конкурс. У травні його учасники беруть участь у фестивальних заходах в Києві. Переможці отримують можливість вступити у провідні ВНЗ країни на вигідних пільгових умовах.

yunpres

Під час конкурсу “Прес-весна на Дніпрових схилах” підлітки зі всієї України, а також інших країн, набувають досвіду в журналістиці. Фото: “Юн-прес”

Величезна кількість сучасних українських журналістів є випускниками агенції «ЮН‐ПРЕС» та в минулому – учасниками й лауреатами цього фестивалю. Крім українців, протягом 15 років на фестиваль до Києва приїжджали юні журналісти з Бельгії, Білорусі, Болгарії, Грузії, Данії, Естонії, Ізраїлю, Індії, Італії, Казахстану, Латвії, Литви, Македонії, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Палестини, Сербії, Чехії, Швейцарії, Франції. 

yunpres

Цього року у фестивалі візьмуть участь підлітки з різних місцевостей України та київські школярі. Фото: “Юн-прес”

Організовують фестиваль Міністерство освіти та науки України, Департамент освіти і науки, молоді та спорту КМДА, Київський Палац дітей та юнацтва, Інформаційно‐творче агентство «ЮН‐ПРЕС», Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Академія Української преси та Київський молодіжний центр.

За інф. Держкомтелерадіо

Фото: сторінки «ЮН‐ПРЕС» у соцмережах

 

shtonda_SK

Прочитати російською

опубліковано: 03.07.2016

Тарас Штонда, відомий у світі український оперний співак, упевнений, що любити класичні спів і музику може кожен. А можливо, і закохатися в усе це так само сильно, як колись він сам!

Адже опера – це унікальне життя. Артист у ній – це завжди частина чогось великого, що існує вже багато століть. Він – ланка безперервної традиції. І, значною мірою, «продукт» майстерності тих, хто співав оперні твори раніше. У театрі можна бути скільки завгодно особистістю, бути харизматичним, егоїстичним, талановитим, упевненим у собі… Але на сцені навіть найцілісніше, найяскравіше «Я» завжди буде сприйматися лише як частина чогось більшого, ніж одна людина. Як частина історії культури, музики, вокалу, минулих років…

Щоб не згубитися на фоні потужних, знаменитих особистостей, які залишилися в історії українського мистецтва, щоб не бронзовіти, не розчинитися, потрібно знати секрет. Треба бути selfmade: вирости, як Тарас, на київській Русанівці, учитися співати, закінчити консерваторію та пройти довжелезний шлях до великих світових сцен. У Тараса Штонди це вийшло, а ще виходить – не зупинятися. Бачити горизонти, коли вже заспівав багато значущих арій, вірити собі, не гублячись у морі інформації, серйозно підходити до своєї справи, але оптимістично ставитися до життя – це сильні якості, що дозволяють артисту реалізуватися на світовій сцені.

Якою б не була важкою й емоційно насиченою робота, Штонду надихає будь-яка дрібниця: розмова з колегою, пісня на YouTube, телефонний дзвінок, подія, враження… Усе це блискавично «всотується» та видозмінюється його артистичною натурою, щоби вийти у світ у якійсь новій формі: у звуці, у пісні чи в жесті на сцені. Або ж відкластися у «скарбничку» власного артистичного досвіду. Глядачі захоплюються Тарасом Штондою та його здатністю перевтілюватися на сцені: щойно був народний артист, і ось, раптом – п’яничка зі скандинавського пабу, закоханий хлопець або сміливий герой. Що значить бути відомим у всьому світі оперним співаком? Про це Тарас Штонда розповів нам у інтерв’ю.

– Людина приходить із роботи о сьомій вечора, ставить чайник на конфорку – і їй складно уявити, що ось зараз, десь там, у місті – бал, люди у вечірніх сукнях і смокінгах спілкуються, п’ють шампанське, слухають оперних артистів…

– Добре б це сказати організаторам таких балів. Тому що мені потрібно дуже довго ритися у своїй пам’яті, щоби пригадати свою участь у подібних заходах. У чомусь оперний спектакль у своєму ідеальному вираженні і сам є балом. Різниця в тому, що глядач приходить його подивитися. Але ще не придумано такого жанру, щоб він брав участь у опері, вийшов на сцену разом із артистами. Можливо, це оперний спектакль майбутнього.

shtonda_AK

Тарас Штонда: “Оперне мистецтво завжди буде зрозумілим і зовсім непідготовленій людині”

– Можливо, комусь із оперних співаків буває прикро, що звичайні люди часто думають: ось, оперний артист – це той, хто співає для еліти, для депутатів, а не для простих людей?

– Та депутатів не заманиш в театр! Їх раз на рік у театрі побачиш! Оперне мистецтво – воно, напевно, для нашої бідної країни не дуже дешеве. Проте люди, які сюди приходять, – це меломани. Це – нормальний середній клас, освічена інтелігенція нашого суспільства. У жодному разі ми не сприймаємо себе співаючими для політичної еліти. Вони – рідкісні гості в нашій Опері. Кого називати простими людьми… Усі ми люди прості. І наш контингент у Оперному театрі – ті, хто люблять його і можуть собі дозволити заплатити 20 – 500 грн у залежності від місця. У перерахунку на євро чи долари це зовсім небагато.

– Нерідко гості міста фотографують Оперний театр ззовні – як значущу памятку архітектури. Який , на ваш погляд, повинен бути ступінь розуміння оперного мистецтва, щоб купити квиток і все ж зайти в Оперу, прийти на спектакль?

– Оперне мистецтво завжди буде зрозумілим і зовсім непідготовленій людині. Спеціальної підготовки відвідування Оперного театру не вимагає. Потім людина захопиться і досягне такого стану, як, наприклад, у Європі, у Прибалтиці, у скандинавських країнах: там люди буквально виросли в театрі, є справжні оперні меломани.

– Буває, людина довіряє своєму смаку, слухає програму і розуміє, що вона – якісна, добре зроблена. А потім йде в Інтернет, щоб подивитися про артистів більше, і натикається на міркування «біляоперних тітоньок». А там уже – і спеціальні слова, і термінологія, і обговорення, плітки…

– Форуми… Там переважно не новачки. Там – люди, які позиціонують себе знавцями або любителями зі стажем. Існує такий прошарок людей, який обговорює це мистецтво. Є футбольний форум, боксерський форум, форум про кінні перегони. І є оперний форум.

– Коли читаєш такі форуми, складається враження, наче хтось зі «старої гвардії» музикантів нудьгує по якомусь звичному для себе звучанні, якого в нинішній Опері знайти не може, і починаються різні обговорення…

– І таке є. Але в мистецтві не визначають чемпіонів. Немає чітких критеріїв. Оперні форуми – це віртуальна реальність. У людей, які пишуть – лають, хвалять, обговорюють артиста, є це невід’ємне право. Якщо у когось із артистів слабка нервова система, і він здатний, начитавшись пліток про себе, впасти духом, кинути свою професію і вени собі порізати, тому що він, виявляється, такий поганий, значить, вибачте: ти не витримав сучасних реалій! Нормального артиста це тільки підштовхне до роздумів, він подумає: а чим я дав привід написати про себе не дуже добре? Чому мені сьогодні не аплодували? Чому я прочитав про себе на форумі не лише хороше? Нормально, коли артиста не травмує погане прочитане про себе, і не підносять у власній думці гарні відгуки.

shtonda_AK

” У людей, які пишуть – лають, хвалять, обговорюють артиста, є це невід’ємне право”

– Зараз, коли є Інтернет, реакція публіки швидше доходить до артиста, ніж раніше?

– Користувач форуму і журналіст, що пише у пресу про виставу нічим, фактично, не відрізняються. Лише у одного є акредитація, а в іншого – ні. Більш того, артист користувача форуму вважає більш незалежним, ніж журналіста. Хоча, звісно ж, у Європі, коли після прем’єри вистави виходить преса, приємно прочитати про себе щось гарне. І засмучуєшся, коли прочитав про себе не дуже гарний відгук. Співак не повинен орієнтуватися тільки на те, як йому поплескали, що про нього написали. Є об’єктивна реальність: те, ким він став, куди його запрошують і чи запрошують узагалі, як часто і за скільки. Інший артист, який потрібний не лише у своїй, а й у інших країнах, може зверхньо ставитися до преси, яка про нього пише, і до форумів теж. Він до них не байдужий, але розуміє, що є реальність, яка дозволяє йому вважати себе таким, який розвинувся у своїй професії. В Україні форма рецензії вже майже померла, пишуть більше про цікаві колізії… Але ось так, щоб взяти музичну частину й відрецензувати оперний спектакль… Раніше були знамениті оперні рецензенти. – коли ще не було ні Інтернету, ні телевізора. Влас Дорошевич писав про гастролі Шаляпіна в La Scala в 1902 році… Його ім’я дійшло до нас через 100 років.

– Яким чином ви розширюєте репертуар камерних програм? Чим ви керуєтеся, коли берете ноти із цієї ось полиці, а не з якоїсь іншої?

 – Бажання співати щось нове є завжди, не завжди є можливість щось вивчити. Для цього потрібно подолати лінь. Зазвичай партію в опері співак вчить тоді, коли вона йому замовлена. Коли він знає, що йому потрібно десь її заспівати: або в рідному театрі, або в Європі. Камерні ж програми рідко замовляються. Є загальні побажання, але зазвичай ми співаємо те, що подобається. Ну, у Австрії бажано включити у програму твори віденських класиків, у Чехії – чеських… Щоб ще до виконання твору люди заплескали і захопилися, що їх рідне зараз прозвучить. Керуюся своїм бажанням і тим, що люблять інші.

– Як ви вибираєте репертуар народних пісень?

– Найкраще місце, де можна знайти народні пісні в академічному виконанні – YouTube. Там можна пошукати корифеїв української музики минулого. Ось я почув, наприклад, у Михайла Гришка, знаменитого баритона середини XX століття, прекрасну пісню. Вивчив, заспівав.

– Як ви думаєте, чи повинні вестися щодо української музики якісь дослідження, щоби «відкривати» нові твори Середньовіччя або дорадянських років? Чи траплялися випадки, коли ви включали такі твори у свій репертуар?

– У архіви і у глиб століть я не заходжу. Автентичну українську музику не відслідковую. Слухаю знаменитих співаків – корифеїв української оперної академічної музики. Це всім відомі імена: Борис Гмиря, Іван Паторжинський, Михайло Гришко, Анатолій Солов’яненко, Оксана Петрусенко.

shtonda_AK

“Люди, які справді чогось досягли – вони не просто так чогось досягли, це дійсно великі співаки!”

– Чи є такі артисти в історії оперного мистецтва, до рівня майстерності яких ви прагнете?

– Не буду оригінальним: Федір Іванович Шаляпін. Звичайно, я міг чути його й у ранньому дитинстві, але по-справжньому познайомився із творчістю чудового співака, коли мені на 16-річчя подарували набір його платівок. У той час я співав якимсь баском, легким, юнацьким, але вже тоді «захворів» співом Шаляпіна. Я співав під його платівку, як зараз сказали би – «під плюс». І коли мій голос звучав разом із голосом Шаляпіна, моя підсвідомість як би відтинала звуки платівки, і мені здавалося, що я співаю вже дуже навіть схоже. Зараз я з посмішкою згадую про це… І коли я прийшов у музичне училище, мене запитали: ти слухаєш Шаляпіна? Наслідуєш йому? Тоді я ще не міг зрозуміти, що необов’язково наслідувати великого співака – потрібно розуміти, як же він це робить. Шукати себе, навчаючись у Шаляпіна. Важко не захопитися ним: не лише я його наслідував, його сотні співаків наслідували. Тому що він залишив за собою величезну епоху. Потім з’явилися й інші кумири. Я слухав багато музики: оркестрової, фортепіанної, скрипкової. Слухав великих італійців: Енріко Карузо, Тітта Руффо, Марію Каллас, Леонтін Прайс … І, обов’язково, Сергія Лемешева, Марка Рейзена, Бориса Христова… Здебільшого, це співаки минулого.

– А зараз хто?

– Кумири залишилися колишніми. Ось зараз я заслуховувався неаполітанськими піснями Франко Кореллі на телефоні. Один із моїх найулюбленіших співаків. Звісно, є прекрасні співаки і серед моїх сучасників, із деякими з них мені пощастило співати на одній сцені: Йонас Кауфман, Людмила Монастирська, Людовик Тезье, Катерина Семенчук, Матті Салмінен і багато інших.

– Може, ви зараз формуєте чергову «золоту еру» оперного мистецтва?

– Це, безперечно, дуже приємно чути. Цілком можливо, що і ми залишимося в пам’яті наступних поколінь.

– Ви співали на сцені вчора ввечері. А сьогодні приїхали на інтерв’ю. Вам «вистачає» голосу на розмову навіть після виступу напередодні?

– Коли я здоровий, не застуджений, наспіваність не сильно впливає на мій голос. Звісно, якби сьогодні пройшов ще один «Борис Годунов», то, може, я би так, як вчора, не заспівав. Голос втратив би свіжість.

– Напевно, доводиться іноді співати і два вечори поспіль?

– Трапляється і таке.

– Які вистави в нашій Опері обов’язково треба відновити?

 – Будь-який артист завжди чого хоче? Крім слави, матеріальних завоювань, шанувальників? Він роль хоче! І у драматичному театрі завжди на першому плані – роль. Тому мої уподобання в тому, що я хотів би тут побачити – те, у чому я міг би висловитися. Це, звичайно, «Фауст», тим більше, що через 2 роки – 200-річний ювілей великого французького композитора Шарля Гуно, який відзначатиме весь світ. «Фауст» – найзнаменитіша його опера. І в ній – розкішна роль Мефістофеля, яку я нещодавно виконав у Будапешті. Шаляпінська роль –  одна з моїх найулюбленіших. Я для себе виділяю чотири улюблених ролі: Борис Годунов Мусоргського, Борис Тимофійович із «Катерини Ізмайлової» Дмитра Шостаковича, Вотан із «Валькірії» Вагнера і Мефістофель із «Фауста» Гуно. Звичайно, мені хотілося би співати ці партії не тільки на зарубіжних сценах, а й у київському театрі. Ще одна улюблена роль – українська – Тарас Бульба в однойменній опері Миколи Лисенка, яку я із величезним задоволенням знову виконуватиму в новій постановці Національної опери до 150-річчя театру.

– Ваша робота над матеріалом – у тому, щоб передати всі нюанси твору, як це прийнято для нього, чи ви можете привносити щось своє?

–  Я намагаюся перебувати в рамках того, що написав композитор. І концертмейстер дуже сприяє цьому.

shtonda_AK

“Камерна музика допомагає оперній. На камерній сцені немає антуражу, зате є свобода”

– Не годиться виходити за рамки загальноприйнятої інтерпретації?

– Мабуть, тут потрібен баланс між тим, що написано в нотах і тим, що є традиціями виконавців. Досвідчений співак багато знає, він багато слухав. І, крім того, що він бачить у нотах, він знає, як це співали його славетні попередники.

 – У камерних програмах усе мінімалістично: у вас є тільки голос, артистизм і концертмейстер. Усе це дає вам можливість представити слухачеві твір, не відволікаючись на костюми, позолоту оперного залу, постановку із режисурою… Після досвіду камерних виступів оперний антураж не видається зайвим, не навантажує? Навіщо вам це все, якщо ви і без костюмів відмінно створюєте образ?

– Справді, у камерних програмах я сам собі режисер. І я ніколи не співаю просто так. Намагаюся, будучи у смокінгу, без усіляких підручних засобів, без партнерів, без реквізиту, без костюмів, без театрального освітлення створювати якийсь образ. А оперний антураж – ні, він ніколи не здається мені зайвим. Якою би багатою уявою я не володів, я не зможу уявити собі всю оперу. Не довигадаю собі партнера. У камерному залі я не можу ні з ким вступити в поєдинок на шпагах. І не можу, як у оперній ролі Бориса Годунова, схопити когось за шкварки. Тому оперний антураж, мізансцени – це для мене не зайве.

– Що ж для вас більш органічне: динаміка великої оперної сцени, яка дозволяє більше працювати і з жестом, і з рухом, і з партнером, або камерної, де ви обмежені в цих засобах?

– По-різному люблю і оперний, і камерний жанр. Опера важча тим, що я, коли створюю якийсь образ, повинен не розійтися з оркестром, бути в рамках якоїсь мізансцени, не забути, що я на сцені не один, що крім мене є ще й партнери. Частина свідомості завжди сконцентрована на цьому. У камерному жанрі ти начебто вільніший, але від тебе вимагається більша уява, щоб ти був цікавий глядачам. В опері я співаю більше. Але органічне для мене і те, і те. До того ж, співаки, які виступають на камерній естраді, потім набагато яскравіше виглядають у оперних постановках. На камерній сцені, якщо немає нюансів, можна йти. Тому співак змушений знаходити їх. Камерна музика допомагає оперній. На камерній сцені немає антуражу, зате є свобода. Адже оркестр в Опері ніколи так тебе не підхопить, як піаніст.

shtonda_AK

“Якщо ти – вискоий бас, то маєш відбутися як Борис, як Мефістофель”

– Чи є зараз поруч із вами критики, яким ви можете довіряти не менше, аніж вашому педагогу в минулому – Галині Сухоруковій? Які завжди скажуть правду, яку ви зможете прийняти?

– Галина Станіславівна казала: «Тарас, після мене вже нікого більше не слухай. Я схвалю – всі схвалять!» Можливо, це невелике перебільшення, але така була її магія впливу на молодого співака. Однак співак не повинен вічно залишатися «молодим співаком», вічним учнем. Він обов’язково повинен коли-небудь стати авторитетом у своїй свідомості. Він повинен відчувати, що те, що він робить, правильно, і тут допомагає смак, музична освіта. «Артистові потрібно багато знати, щоб правильно відчувати», – писав Євген Нестеренко. Педагогів у мене вже немає. Але я не пихатий, і найбільше ціную похвалу і критику колег.

– Є такі, які наважуються щось сказати?

– Звичайно, я більше люблю захоплення (сміється – прим.ред.). Але критику, зауваження моїх колег, людей, які розуміються  в мистецтві, музикознавців, меломанів завжди сприйму. Артисти – дуже вразливі люди. «Заохочення так само необхідне художнику, як необхідна каніфоль для смичка віртуозу», – говорив Козьма Прутков.

– А ви самі Ваших колег заохочуєте?

– Так, і дуже часто. Але буває, що люди один одному не довіряють. Мовляв, якщо ти мене хвалиш, значить, думаєш протилежне. Я можу сказати, що до мене люди ставляться, мабуть, відчуваючи якусь мою щирість, і не шукають у моїх словах прихованого змісту.

– Які ролі, на ваш погляд, дають артисту оперної сцени, басу, увійти в історію опери?

– Перш за все, це вже названі Борис Годунов і Мефістофель. Борис – це взагалі «роль всіх ролей» для баса. Ще напевно Кончак у «Князі Ігорі» Бородіна, Філіп у «Дон Карлосі» Верді… Узагалі, ввійти в історію можна з будь-якою роллю, це більше залежить не від ролі, а від співака.

– Ви приймаєте участь у постановках із режисурою в сучасному стилі?

– На Заході здебільшого в них і приймаю. Хоча зустрічаються і класичні постановки, наприклад, тричі таким був «Євгеній Онєгін» у Норвегії, Великобританії, Швеції. Але були і відверто сучасні постановки. Більш чи менш вдалі… Я привчаю себе існувати в такій реальності. Ось сказали мені в Бельгії, що в опері «Чародійка» на сцені ніякого князя не буде, а буде топ-менеджер нафтової компанії. Хоча все це – Нижній Новгород, XV століття. Вживаюся в піджачний костюм, усі рухи зовсім інші, а музика колишня. У результаті я відчуваю невідповідність музики до того, що відбувається на сцені: костюму, антуражу, реквізиту, рухів.

– Чим класичним можна пожертвувати, рухаючись у сторону сучасної постановки, щоб опера все-таки залишалася оперою?

– Багато режисерів узагалі цієї межі не бачать. І жертвують усім.

– Опера повинна залишалася класичною, чи вона може змінюватися відповідно до сучасних реалій?

– Класичною… Але не рутинною. Яскравий приклад тому – «Травіата», яку Марта Домінго поставила з Рене Флемінг і Роландо Віллазона. Коли у класичній реальності були такі чудові, природні, багаті мізансцени, глядач бачив на сцені справжнє життя. Деякі опери менше лягають на сучасність, деякі – більше. Одні більше прив’язані до історичних реалій, інші – менше. І кожен випадок індивідуальний. Я не ретроград. Сказати, що я повністю відкидаю всю сучасну режисуру, я не можу.

– Чи треба дітям і підліткам вивчати музику у школах? Чи потрібні «уроки музики»?

– Я думаю, потрібні. Для облагороджування їхніх душ. Щоб підліток думав не тільки про те, як би йому якусь обридлу алгебру відкинути і піти за школу покурити… Це я наводжу найгірший приклад, але хочу цим сказати, що знайомство з музикою ніколи не буде зайвим для формування особистості підлітка. Починати треба з дитинства. Якщо ти шестикласника, який уже сформувався, привів на урок музики, він буде гратися, усе це потай зневажати, так як його всюди оточує поп-музика… Але якщо підліток чує класичну музику із раннього дитинства, то уроки музики тільки допоможуть йому краще пізнати її.

– Років сто тому, наприклад, Лемешева чули на вулиці, по радіо, із кожного гучномовця на будь-якому стовпі.

– Так. Тому що не було цієї хвилі альтернативної музики. Я ріс, і ніякої поп-музики не пам’ятаю. Та й вона була інакшою, не такою як зараз. Навіть естрада була тоді милозвучною, красивою… У моєму дитинстві ця ритмічна, заснована на ударних музика не існувала. Були дискотеки у 70-х, у 80-х, але, все-таки, поп-музикою називалося трохи  інше. Алла Пугачова, прославлена артистка, яка співала «Арлекіно» прекрасним голосом – це зовсім не ті безголосі дівчатка, які співають зараз. Жанр змінювався від певного виразу, від прекрасних текстів, справжньої музики, легкої для сприйняття, до попси в нинішньому розумінні. Зараз діти ростуть на попсі, і знайомити їх із класичною музикою все важче.

– Засилля інших жанрів заважає людям сприймати класичну музику?

– Думаю так. І якщо уявити собі дитину «із чистого аркуша», то вона буде така ж, як і 100, і 200 років тому. Але теперішні діти відрізняються від дітей, що жили 30-50 років тому тим, що в них багато занесено інформації. А основи культури і сприйняття музики закладаються до народження.

– Опера – це завжди про культуру, про цінності, про духовність. Чи потрібна сучасним людям духовність?

– Обов’язково! Чим більше прослуханих у дитинстві класичних музичних творів, тим духовнішою і моральнішою людина виросте. Тим більше її особистість буде облагороджена. І тим менше вона буде здатна на погані, аморальні вчинки. Так і запишіть: пряма залежність від кількості прослуханих творів класичної музики.

Інтерв’ю: Поліна Аксьонова
Адаптація українською: Софія Телеховська
Фото: Олександр Кузьмін
Ретуш: Марія Парамонова
При підготовці матеріалу використані відео каналу fcmrf

Interview || «Культурні люди – це і є еліта». Scene lifestyle оперної діви Сусанни Чахоян

interview || Когда твоя работа — за роялем. Необычная профессия Анастасии Титович

olga-drozdova

olga-drozdovaУ киевского влогера Ольги Дроздовой – насыщенный youtube-канал Olga Drozdova ideas, в котором она рассказывает о моде, косметике и здоровом образе жизни. Её канал привлекателен для слушательниц, потому что Ольга снимает ролики о том, что близко каждой молодой женщине. По крайней мере, так «плотно» заниматься ютубом, когда у тебя – двое детей, – значит, вправду очень хотеть что-то сообщить миру. 

Ролики о косметике и одежде – основная и, наверное, наиболее любимая зрительницами тема Олиного блога. С экрана ноутбука или планшета послушать рассказы «подружки» о том, как лучше комбинировать одежду в нынешнем сезоне, что выбрать, как разнообразить гардероб – это познавательно и удобно для многих девушек. 

Обзоры Iherb во влоге Ольги могут конкурировать с материалами другого блогера о покупках в этом магазине. Товаров там, конечно, на всех хватит, но возможность узнавать о результатах употребления продуктов нужна читателям и зрителям, и тут рассказы Ольги – им в помощь.  

Очень хорошо, что, благодаря Олиному каналу, девушкам не приходится далеко ходить за очень «здравыми» кулинарными рецептами. Все знают, что после утренней тренировки в зале или пробежки специально думать о еде не очень-то хочется, а поесть нужно, да к тому же, вовремя! В этом вопросе Ольга сразу пришла на помощь многим зрительницам: придя из зала, достаточно включить, например, ее ролик о полезных рецептах вафель, чтобы больше не напрягаться из-за того, что приготовить на завтрак. Рецепт быстрых сладких вафель для детей в ролике тоже есть. 

Еще во влоге – разделы о воспитании детей, организации хранения вещей в доме, образе жизни и путешествиях. «Подсесть» на такой влог о жизни современной молодой женщины, у которой есть семья, можно запросто: потому что в нем много информации, проверенной личным опытом и вызывающей доверие. Для девушек, которые занимаются детьми или работают дома, просмотр роликов Ольги может стать необходимым пунктом в планах на день.    

olga-drozdova
Как родилась идея создания блога?
 
Идея родилась спонтанно. Долго смотрела Youtube, и в один прекрасный день решила снять, как я делаю декор для дома. Так вышло мое первое видео.
 
Можно ли заработать на блоге?
 
Можно, если относиться к нему, как к работе, и тратить на него максимум своего времени :).
 
Как вы выбираете информацию для постов?
Выбираю тему, меня интересующую, и которая заинтересует зрителя в рамках тематики моего канала. Часто темы возникают под вдохновением от работ моих коллег или по запросам от зрителей.
olga-drozdova
Ваш универсальный совет для выбора одежды?
Универсальный совет при покупке одежды – новая вещь должна сочетаться минимум с тремя, уже существующими в вашем гардеробе, тогда у вас никогда не будет проблемы «нечего надеть».
 
Что вас вдохновляет?
Меня вдохновляют путешествия, мои дети, профессионалы своего дела и хорошая погода.
 
Мечтаете ли вы выпустить свою линию одежды, косметики, духов?
Кто же об этом не мечтает. Часто мне проще пошить у портной одежду, чем искать в масс-маркете, поэтому я не прочь выпустить свою линию одежды.
 
olga-drozdova
Чем помогают в блогерской работе ваше образование и ваша основная профессия?
Мое техническое образование помогает мне быстро разбираться в сложных программах монтажа и настройке фототехники.
 
 
 Текст: редакцияВопросы: Анастасия Захарова

 
 

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

7 вопросов фэшн-блогеру || Ольга Дроздова

master-klass

Блогинг – это новое и очень интересное дело, которое требует увлеченности, экспертности и самых разных навыков. Приглашаем вас на первый мастер-класс из нашей новой серии «Блоги и журналистика».

Поговорим о том, что такое блогинг и журналистика, что в них общего, что – разное.

Мы расскажем вам, как создать свой блог, какие технические условия необходимо соблюсти, как подготовить и опубликовать первые посты. Будет много интересной и полезной, практической информации. 

После мастер-класса вы сможете: 

– подобрать платформу для блога, определять основные технические параметры блога;

– грамотно составить рубрикатор;

– правильно создать пост;

– подобрать фотографии к публикации, определять основные параметры фото для качественной публикации;

– и много другого.

Ещё вы сможете задать вопросы преподавателю.

Стоимость мастер-класса – 400 грн. – в день мероприятия; 350 грн. – при предварительной регистрации и оплате на карту Приватбанка. 

Длительность: 2 часа

Место проведения: «Беседница» на Майдане. Предварительная регистрация участников обязательна. 

Кстати, на страничках мероприятия в соцсетях есть опрос о месте проведения, вы можете проголосовать!


По вопросам организации:


sales@teencorr.com.ua
kievmediaschool@gmail.com

 

О нас:

Киевские Практические курсы основ информации и журналистики – это популярная версия киевского клуба журналистики. Киевский молодежный клуб журналистики был открыт в ноябре 2001 года журналистом и редактором Полиной Аксёновой. Клуб начал свою работу в знакомом всем киевлянам и многим гостям города помещении Центра Творчества «Шевченковец» по ул. Артема, 43. Все участники Клуба, вспоминая о годах его работы в ЦТ, всегда отзываются словами благодарности Ирине Мосяковой, талантливому педагогу и директору «Шевченковца», которая помогла Клубу организоваться и эффективно работать в структуре Центра.

В 2005 г. руководитель Клуба меняет форму сотрудничества с Центром, но работа Клуба продолжается еще год. Участники Клуба собираются также и в 2007 г., чтобы принять участие в некоторых творческих мероприятиях в Киеве.

За это время на занятиях в Клубе побывали сотни подростков и молодых людей, но поскольку основной упор был на качестве уроков, интенсивная работа проводилась с основной группой. Многие, кто занимался в ней, и теперь проявляют себя в разных сферах как очень одаренные люди, некоторые, несмотря на совсем молодой возраст, успешно сотрудничают со СМИ, в том числе и в штатных позициях. Материалы о работе Клуба публиковались в журнале «Афиша», передаче «Молодіжна Телевізійна Служба». В Клубе проводились замечательные мастер-классы фотокорров журнала «Корреспондент» и газеты «15 минут», журналистов «Вечернего Киева», авторов журнала «Афиша», известных киевских поэтов и музыкантов и других отличных специалистов и талантливых людей.

В 2009 г. Клуб после небольшого перерыва стартовал в новом качестве – как курсы для студентов и взрослых, всех, кто хочет научиться создавать журналистские тексты и освоить основы науки об информации. Киевские Практические курсы основ информации и журналистики – https://vk.com/club9895855 – переехали в новое помещение, в удобный тренинг-класс на ул. Саксаганского в центре Киева, и в сентябре 2010 г. открыли новый сезон своей работы.

 

godunova-n

godunova-n-blogКиевский блогер Наталия Годунова много и активно рассказывает о косметике, которую сама «проверила», и об опыте покупок в разных интернет-магазинах. В её блоге Mosaic Trends, помимо обзоров женской косметики, есть неожиданные, но полезные разделы – например, под специальным тегом можно найти множество информации о средствах по уходу за полостью рта или косметических сериях для мужчин. Ещё в блоге Наташи – насыщенный раздел о бьюти-боксах, за месяц она успевает «проверить» несколько коробочек, рассказать, что в них, и посоветовать, на что обратить внимание. 

По словам Наташи, всю косметику, о которой идет речь в блоге, она тестирует не меньше месяца. Также Наталии нравится рассказывать читательницам о простых нарядах, в которых удобно и комфортно. Кежуал-образы в её блоге близки девушкам, которые много времени проводят в новых спальных районах на прогулках с маленьким ребенком. Наташа не только пишет о трендах и брендовых новинках, но и делает подборки актуальных вещей на сезон.

Ещё в блоге Mosaic Trends есть очень насыщенный раздел Lifestyle. Здесь можно почитать Наташины обзор книг, рассказы об идеях подарков, о путешествиях по Украине. Поскольку хороших предложений уикенд-поездок от агентств – всё больше, рубрика о поездках как раз помогает узнать, как можно увлекательно провести выходные в мини-путешествии, сориентироваться и выбрать. Также тут есть рубрика о еде: по тегу iHerb можно найти обзоры покупок в этом магазине. Наталия рассказывает, что попробовала из органических продуктов питания и натуральной косметики, и устроил ли ее результат.

Из раздела Fragrance в блоге Наталии можно получить информацию о парфюмерных новинках: анонсов и обзоров много, с Наташиной помощью можно всегда быть в теме классных ароматов.

godunova

“Мой блог – это и бьюти, и лайфстайл, и мода, и детки: всё, чем живет обычная девушка”

Как родилась идея создания блога?

Идея возникла ещё в 2008 году, но пока дошли руки, это уже был 2014 год. Пришёл период, когда встала остро необходимость привести кожу в порядок, и я стала изучать тему ухода в интернете. На первых порах читала отзывы, смотрела видео и подбирала средства для себя. Потом уже возникло желание этим всем поделиться, ведь прежде чем купить какое-то косметическое средство, всегда лучше изучить опыт других, посмотреть свотчи и текстуры. Таким образом, помогаешь не только себе, но, в первую очередь, и другим девочкам. Ну и реализация давней любви к писательству и фотографии тоже дала о себе знать. Ведение блога – это отличная платформа для саморазвития и общения.

Можно ли заработать на блоге?

В нашей стране это практически невозможно, во всяком случае, у меня не получается☺

Как вы выбираете информацию для постов?

Блог у меня, в основном, о косметике и моде, поэтому косметические средства описываю те, которыми пользуюсь сама каждый день. Стараюсь, конечно, выбирать всё качественное и достойное, ведь кожа у нас одна. Но меня очень интересует и тема моды, поэтому актуальные подборки и образы тоже мелькают. Опять-таки, все вещи у меня простые и комфортные, за высокой модой я не гонюсь и не думаю, что она остро нужна нашим девушкам.

n-godunova

“Люблю кофе, дождь и солнце, люблю писать и читать настоящие бумажные книги, мечтать и клацать по клавиатуре”

Ваш универсальный совет для выбора одежды?

Мне кажется, нужно всегда опираться на классику и на спокойные тона в одежде, тогда даже с чем-то модным образ будет смотреться более гармонично, и не придется выбрасывать и всё покупать заново в новом сезоне. Ну и в первую очередь носить то, что идет именно ВАМ.

Что вас вдохновляет?

Вдохновляют солнце и зелень за окном, дом и детский смех. Ещё люблю наблюдать за несколькими американскими блогерами, у них позитивное и лёгкое восприятие бытия, и иногда это помогает вырваться из плохого настроения, и даже появляются новые идеи для блога ).

Мечтаете ли вы выпустить свою линию одежды, косметики, духов?

Мелькала мысль о коллекции футболок, но пока так и осталась в мыслях☺.

godunova-n-blog-1

“Пишу о жизни и немного о детках”

Чем помогают в блогерской работе ваше образование и ваша основная профессия?

По образованию я товаровед, поэтому всегда осматриваю товар, ищу сроки годности, в одежде прощупываю ткани и строчки))))) но такие навыки должны быть у всех потребителей, не думаю, что моя профессия как-то особо помогает, всему приходится учиться.

Текст: редакция

Вопросы: Анастасия Захарова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

7 вопросов фэшн-блогеру: Наташа Годунова

media

«Невозможностью возможностей» честно заработать журналистика в Украине отличалась издавна. Советские издания финансировались из госбюджета, да что там – в них даже рекламы не было! В некоторых гонорары были повыше, журналисты «крутились», старались подрабатывать. Всё это было довольно безрадостно и тяжело, как правило.

Потом произошла перестройка, затем – 90-е, следом – нулевые. Украинские медиа стали коммерциализироваться: издавать печатный, теле- или радиопродукт начали приватные компании. Рынок сразу же ощутил перемены: в коммерческих редакциях зарплаты и гонорары были повыше, чем в отмирающих государственных. И последним пришлось сильно напрягаться, чтобы «завлечь» к себе «свежие кадры» – выпускников журфаков. А в коммерческих, наоборот, возникла конкуренция за место.

Тем не менее, даже в таких компаниях зарплаты много лет оставались ниже, чем в других отраслях. Сейчас начинающему журналисту в изданиях предлагают 3 – 5 тыс. грн. – столько же получали люди в столичных редакциях и больше 10 лет назад.

Для профессионального журналиста это – шокирующая ситуация. Потому что надо же как-то жить. За что-то есть. А главное – кому хочется чувствовать себя обесцененным по сравнению с профессионалами из других отраслей?

Деньги

Да, в некоторых украинских учебниках по журналистике и раньше писали, что «в журналистику идут как в монахи», и что стоит сразу понимать, что честная журналистская рутина – новости, репортажи, аналитика, публицистика – занятие неприбыльное, если это не джинса.

Словно кто-то там наверху так придумал, что журналист обязательно «должен быть голодным». Ведь «сытый» журналист – он умен, уверен в себе, способен сказать свое слово, потому что есть на чем его основать. Журналист же, который вынужден думать о пропитании – управляем. Он вряд ли захочет на пустой желудок умничать на страницах или в сюжетах о состоянии той или иной отрасли: его собственная зарплата ведь от этого не вырастет. Он просто будет скучно и рутинно себе писать то, о чем его просят. И не писать о том, о чем не просят.

Но, несмотря на всё это, некоторые в журналистику идут. Непонятно на что рассчитывая. Парадоксально, но многих, кто рвется в медиа, прельщает возможность быстрой славы и легких денег. В то время как профессиональная журналистика в реальности не дает ни того, ни другого и через много лет практики.

Много ли у нас «политических» журналистов, имена которых вспомнишь сходу? ОК, давайте поговорим о Сергее Лещенко. Работая в столице больше десятка лет, заработал ли он себе на квартиру журналистикой? То-то и оно. А чью еще фамилию назовете? А если журналист работает без джинсы, тогда как? Какая квартира, ему поесть бы.

Слава

В советские годы журналистика, все-таки, была «статусной» профессией. Пусть даже и не заработаешь толком, но зато уважать будут точно. А некоторые – и побаиваться. Иллюзия определенной власти над умами у журналистов имелась.

Сейчас, когда информационное поле, из-за интернета, перегружено информацией, и у пользователей даже нет толком времени вникать, ху из ху там, среди этих писак на сайтах, журналистский статус оказался сильно девальвирован. Пользователи, с появлением соцсетей, уверились, что и сами «могут написать, если чо», и «зачем вообще журналисты тогда».

А объяснить особенности и ценность журналистской работы людям, не желающим об этом всем слышать, невозможно. Вдруг завтра изобретут что-нибудь такое, из-за чего слова вообще окажутся для коммуникации не нужны? Тогда ведь не только в журналистах, но и в блогерах потребность отпадет!

Да, и блогеры, кстати. Именно из-за них у множества молодых людей, которые хотят заниматься текстовым производством, сформировалось заблуждение, что блогинг – это форма журналистики. Это не так. Но почему это не так, и как с этим быть, мы поговорим в другой публикации.

Блогинг привлекает начинающих журналистов, как и всех прочих пользователей интернета, красочными фото, инспирейшн-материалами и высокой вероятностью известности в узких кругах. Настолько привлекает, что они даже в институт журналистики отправляются учиться, в надежде, что там их научат блогингу. Но когда им там начинают «втирать» про «социальный институт», «информирование», «жанры» и «стилистику», ребята либо соображают, что не туда попали, либо разочаровываются и идут жить к родителям на шею. А всего-то стоило не идти на поводу у тщеславия, заранее разобраться, куда и зачем ты поступаешь, чему там тебя будут учить, какие навыки ты получишь в учебном заведении. И причем тут блогинг, спрашивается?

Мизерный процент журналистов в век информационного пресыщения все же умудряется «быть на слуху». Этим людям повезло в том, что их не напрягает шумиха вокруг их имени, регулярные тусовки, встречи и знакомства – деятельность, которая является частью профессии, которая их кормит. К сожалению, с их текстами при этом знакома лишь очень узкая аудитория, хоть в нынешние времена это уже победа.

У других рано или поздно происходит эмоциональное выгорание. Как у учителей в школе. Из-за необходимости постоянно общаться, контактировать, игнорируя собственное желание или нежелание и эмоциональное состояние. Хочешь общаться, не хочешь – а надо! Это – навык, качество профессии, без этого никуда. И кому интересно, что после классного интервью тебе бы подсобку какую-нибудь отыскать, и там в тишине отсидеться за чашкой чая, если с мероприятия уйти нельзя. Вынужденную экстравертность как профессиональное качество далеко не все выдерживают.

Еще недавно бывшие или практикующие журналисты могли спустить с небес на землю любого фантазера и мечтателя в специальных кружках по журналистской профориентации. Кстати, практически все нынешние более-менее известные молодые украинские журналисты, авторы – выходцы из таких кружков. Короче говоря, еще до института они сознавали, на что шли. В той или иной степени, все они – люди с миссией. Которые не станут бросать дело, если в другом месте им предложили зарплату чуть повыше, и не будут продавать свое имя, если их просят написать «джинсовый» материал или сделать еще что-то сомнительное, что нарушает стандарты, законы, журналистские нормы и этику. Но иногда за популяризацией «мессианского» имиджа можно легко спрятать и грязные делишки. Так или иначе, как правило, хорошие профессионалы «не светятся» и редко бывают на виду. 

Вот и получается, что профессия, которая у обычного человека классически ассоциируется с телекамерой, микрофоном и светом софитов, нередко приводит человека к лютой неизвестности, «жизни за кулисами», делает из него «серого кардинала», который работает с общественным мнением и над общественным информированием, но сам бы хотел от этого общества держаться как можно дальше. По многим причинам. Какая уж тут известность. Профессиональная деформация, скорее.

Начинающим журналистам такой расклад себе уяснить трудно: им же хочется «быть известными». Как представить себе, что во всяких там информационных агентствах, сайтах о «социалке», в мало кем читаемых «умных» рубриках работают журналисты, которые без славы как-то обходятся? Конкурировать с ними начинающие медийщики особо не стремятся. Ведь в их представлении журналистика – это «блогинг», это – когда – о моде или о концертах, а ты – популярен и весь в шоколаде. А об экономике или социалке – ах, оставьте. И, тем более, в их представлении, нередко это же та самая журналистика, где «не платят», где – «разве на таком заработаешь?».

Терпенье и труд

Ой, ну все. В самом деле, говорить о труде, когда даже вот блогеры, у журналистов под боком, живут так весело и легко – просто грех. Но в этом-то и смысл весь.

Блогер создает информационную площадку хоть и непрофессионально, зачастую, но – свою собственную. Он сам себе «платит зарплату», или берет ее у мужа/жены/другого родственника. То есть, что заработает, то и съест. В крайнем случае, бросит это дело и переключится на что-то другое. Главное же – он пишет лишь о том, что ему самому приятно!

Журналисту такое и не снилось. Журналист, работая для чьих-то информационных площадок, получает зарплату или гонорар за опубликованный материал. И материал он делает не о том, что ему приятно, а о том, о чем нужно сделать. В лучшем случае, о его желании спрашивают, в худшем – обязывают написать. Об удовольствии и, тем более, о широко разрекламированном маркетологами наслаждении от работы речи не идет.

Кроме того, публикация любого материала осуществляется самыми разными техническими службами, а их работа строго стандартизирована: тут кавычки – только квадратные, тут тире – только длинное… А за -ться там, где не надо, вообще выгонят. Так что журналисту действительно приходится и языки глубоко изучать, и социальные науки – получать высшее образование, в общем. И все равно, если не те кавычки – то уже «неформат», и главред за «нарушение» не похвалит. Всегда будешь «плохой». Редакционные технические требования нужно как-то выполнять. А как их выполнить, если трудно? Если вся душа – там, в моде, а от тебя какие-то «поганки заумные» правильные кавычки требуют? Так что для тех, кто не любит трудиться, все эти стандартизации редакционных процессов в профессии оказываются фактором обесценивания.

Еще одна «фишка» из этой оперы – специализация. Главредам, почему-то, бывает очень сложно поверить, что у тебя – не звездная болезнь, если ты когда-то писал о культуре, а теперь вдруг пишешь об IT. Ну уж нет: если ты когда-то, в 18, писал о музыке, то будь добр, пиши о ней и в 60. Се ля журналистская ви.

Мечты

Тем не менее, молодые люди из институтов журналистики уже с первого курса начинают подыскивать себе место под солнцем. И, естественно, хочется одного, а получается другое. И тенденция такова, что начинают они, как правило, плохо. Не хватаются за любую возможность, чтобы «выписываться», и однажды писать лучше, чем многие, и тогда получить шансы претендовать на лучшую позицию, а легко «кидают» издания, которые дали им возможность попробовать вообще хоть что-то написать, справиться с определенной работой и ответственностью. Ссорятся с редакторами, даже в соцсети выносят эти попытки зацепить взрослых и состоявшихся в своей профессии людей. Естественно, после этого попадают в редакциях в «черные списки» и в вечный бан в редакторских головах. Но упорно продолжают ссориться и доказывать людям, много лет до них работавшим в отрасли, что они в чем-то там «неправы» и чего-то там «не понимают», раз не оценили «звездный материал» или «ценное мнение». Сознание, что у других людей взгляд на ситуацию может быть иным, и они имеют право на свою правду и на профессиональную правду не меньше, чем ты, как правило, у этих спорщиков и ссорщиков отсутствует.

Большинство «молодых-креативных», обращаясь в редакцию, совершенно убеждены, что они – подарок. Но на любое предложение «возьми и сделай» – сдуваются, как лопнувший воздушный шарик. И в редакции понимают, что это не в ней кого-то потеряли, а что еще в ВУЗ пришел совсем не тот человек, и занял чье-то, чужое, место. Но скандалит же, скандалит… Возмущается… Брызгается слюной… Тегает в соцстетях. «Не оценили», мол.

Некоторые, еще студенты или только-только выпускники ВУЗов, в e-mail редакций появляются с претензией: научите. Да-да, вот именно так: не с просьбой, а с претензией. Топая ножкой. С чего-то они взяли, что в редакции обязаны их учить. В то время как редакция, как раз, ожидает, что специалист пришел из ВУЗа подготовленным. 

Бывает, начинающие авторы воспринимают редакцию, работающих в ней и все ее процессы как инструмент обслуживания собственных интересов: «я волшебное слово знаю: дайте!». Они уверены, что это не они должны «пробиваться» на интересный концерт, а редакция должна подсуетиться и сделать им аккредитацию – не для того, чтобы они попали на закрытые активности онли фор пресс, а именно чтобы прошли бесплатно. Даже вообразить себе, что если речь таки об аккредитации, а не о бесплатной «проходке», то на яркое мероприятие с дорогим входом редакция уж лучше отправит кого-то поопытнее и понадежнее, кто не запорет работу. Но уж никак не начинающего в медиа студента. Кстати, журналисты чуть-чуть постарше «бесплатно» пытались пройти… лет в 15, еще когда в «Юн-прессе» учились. А в реальной взрослой жизни нужно вникать в процессы функционирования любой редакции и уважать ее материальные возможности, а не требовать себе привилегий. Представление, что редакция, которая хорошо «распиарена», будет вышвыривать деньги на ветер, чтобы удовлетворить амбиции молодых журналистов посещать бесплатно концерты без гарантий качества подготовки материала – детская наивность. 

Многие теперь приходят в профессию с глубоким убеждением в своей «звездности»: ща как напишу! Но к труду над материалом, даже элементарному, большинство оказывается неспособным. Почти все ищут легкой работы, на которой ничего не надо делать. То есть, вообще ничего, от слова совсем.

То, что 10 лет назад предыдущее молодое поколение журналистов считало крутейшей возможностью на несколько последующих лет, сейчас начинающие считают «само собой разумеющимся» и не ценят. У юных журналистов нового поколения есть иллюзия, что за каждой возможностью будет следующая, лучшая. Но это далеко не всегда так. Свои силы надо оценивать реально и понимать, что однажды все возможности и шансы закончатся. И к вам бумерангом вернется все вот это: когда вы наоскорбляли «недостаточно знаменитых», с вашей точки зрения, редакторов или целые редакции, которые все еще, почему-то, «не спасли мир»… Когда вы тегали редакторов в соцсетях, оскорбляя их публично за то, что они, якобы, «должны были» вас учить, и «не заметив», что они для вас уже сделали… Ребята, вас таких сейчас много, и это грустновато! Так мало кто из вас сможет хоть как-то продвинуть украинскую журналистику, и мир захватят блогеры.

Есть среди начинающих и такие, которые относятся к любой журналистской задаче исключительно потребительски: заплатите мне деньги. Если текст опубликован, то гонорар – это, конечно, само собой. Но начинающим журналистам как бы неважно, что работы, которые такие вот «звезды» сдали в редакцию, требуют более чем стопроцентной доработки. Неважно, что сделана работа кое-как, не только без души и внимания, но и без применения специальных знаний, без грамотности, без проверки данных. Главное, заплатите! Еще раз: от редакции ждут, что она должна заплатить за работу, которую, чтобы опубликовать, нужно полностью переделать! То есть, выходит, редакция доплачивает бездельникам, саботажникам и недоучкам за нерезультативную работу, которую нельзя принять и опубликовать без существенного редактирования. 

При этом всю, собственно, работу над материалом вынуждены осуществлять за «звезд» редакторы, которые трудиться-то, как раз, умеют. Но переделывать работу за других они не станут. Вот именно поэтому даже свой призрачный шанс юные «звезды» теряют вместе с местом в издании, которое дало им возможность опубликоваться, отредактировало их несуразный текст и представило их миру в хорошем свете. «Звездам» еще в школе забыли объяснить: чтобы получить, нужно потрудиться. «Так», за «личное мнение», ни на чем не основанное, ничего в журналистике не будет.

Чтобы быть успешным в этой профессии, нужно не только быть фанатом речи, знать язык, его историю, уметь им пользоваться, уметь выражать им все-все-все, но и уметь много чего другого. Профессионально работать с информацией – поиск, проверка, документирование, расшифровка, законодательство, этика, вот это всё. Фотографировать на высоком уровне, или разбираться в фотографии настолько, чтобы быть способным оценить качество работы фотографа. Много лет изучать психологию – не техники манипулирования, а психологию. Уметь редактировать самостоятельно. Уметь делать корректорскую правку. Разбираться в SEO, SMM, рекламе – чем профессиональнее, тем лучше. Работать с CMS. Верстать. Уметь быстро прощаться со старыми знаниями и осваивать новые – и в коде, и в программах, и в языке, и в социальных науках. И много чего еще. Да, и жизненный опыт, и уважение к другим, и мудрость, безусловно.

Чем кормиться? Как зарабатывать? Конечно же, иметь другие навыки и другой источник дохода! И начинать работать над этим как можно раньше! Да, в комплекте с журналистикой обязательно должны идти еще какая-то профессия или ремесло, которые, если что-то пошло не так в медиа, как-то тебя прокормят. Украинская журналистика не дает профессионалу материальной самодостаточности. Чем дальше, тем больше это – профессия для людей, которые могут, в материальном смысле, опереться на что-то еще. Чтобы успешно в ней реализовываться, нужно не беспокоиться о деньгах. Если ты озабочен заработком, его уровнем, шансы реализоваться снижаются. 

Если же начинающим журналистам хочется быть «как блогерам», то в журналистику идти не стоит. Этот поход не окупится – ни вам, ни обществу.  

Полина Аксёнова, журналист

journalism

текст опубликован на mediasapiens.ua 19.02.2015

«Стажер-журналист. […]Практика в качестве ведущей:робота в эфире,стиль импровизации,разножанровый контент.Работа в новостном жанре.Умение отделять главные новости от другорядных,умение искать сенсации,создавать краткие и лаконичные заголовки,умение работать с материалом любой сложности.Работа на выездных съемках.Умение быстро ориентироваться в ситуации. […] КНУКиМ, Институт Кино и Телевиденья, Тележурналист, Киев. Дополнительные курсы по актерскому мастерству.Занятие бально-спортивными танцами (КМС). Фотосъемки в качестве модели.»

Лексика и орфография авторов сохранена.

Ежедневно множество редакторов получают в свои почтовые ящики массу таких резюме от людей, называющих себя журналистами. И все чаще и чаще опытные журналисты слышат от знакомых: «Работу ищешь? Не иди ты в эту журналистику, что тебе в ней — одно вранье!». И спрашивают этих знакомых: «А ничего, что журналистика — это мой диплом и моя профессия? А может, одно вранье потому, что я там не работаю, а пороги в поисках обиваю?»

Сложилась именно такая ситуация: пока вполне опытные журналисты, имеющие понятие о теории массовых коммуникаций, необходимом качестве текстов и стандартах работы с информацией, обивают пороги в поисках работы, в СМИ приходят трудиться те, кто подешевле.

У собственников огромного количества СМИ и сайтов а-ля СМИ сейчас есть удобная возможность: удешевить «новостные» должности не только до уровня начинающего, но хотя бы дипломированного журналиста, но и до уровня «журналиста»-нежурналиста, человека, который перед этим был, например, оператором колл-центра или продавцом в цветочной лавке. Это не преувеличение: именно такие «специалисты» приходят работать в украинские СМИ. Множество людей, работающих на журналистских и редакторских позициях, не имеют ни соответствующего диплома, ни необходимого представления об этой профессии.

Диктует ли такую ситуацию экономика? Конечно, у многих собственников СМИ появляется искушение набрать на должности самых дешевых специалистов, а самые дешевые — это те, кто «хорошо писал сочинения в школе» или же «просто очень хочет стать журналистом». Почему бы им не подсобить, а себе — не удешевить процесс? Кризис ведь, а тем более война — она все спишет!

Поступая таким образом, собственники и главные редакторы создают прецедент. Любой непрофессионал, хотя бы пару недель поработавший в должности «журналиста» или «пиар-менеджера», даже если вы его потом прогоните за профнепригодность, в своем резюме отныне будет писать, что он — «журналист», и у него есть «пруфы». А это значит, что, даже несмотря на профнепригодность, у него есть формальный шанс остаться в профессии. Как бы неважно, что этот человек не имеет понятия ни о теории журналистики, ни о ее истории в Украине и мире, ни о жанрах журналистского творчества, и даже писать грамотно не умеет — главное, что он дешев.

Читать текст полностью

 

GIVECHANCETODREAM

Соціальні відео #дайшансмрії вже більше тижня показують по ТБ та в Інтернеті. Організатори проекту ще планують розвивати спеціальний веб-ресурс та брендовану сторінку у соцмережі. Про це вони розповіли 25 квітня, на вечірці-презентації своєї ініціативи.

#дайшансмрії – інформування про те, як легально дивитися кіно та слухати музику, як важливо захищати права інтелектуальної власності та поширювати обізнаність про наслідки піратства.

GIVECHANCETODREAM

Українці отримають більше інформації про можливості реалізації авторських прав

Організатори хочуть привернути увагу українців до порушень авторського права, піратству в кіно- та музичній індустріях та ІТ. Адже, на думку ініціаторів нового проекту, коли користувач краде фільм, програму чи музику, втрачається чиясь робота та мрія.

Любомир Левицький, український кінорежисер, вирішив підняти це питання й обговорити його з друзями та тими людьми, які долучатимуться до ініціативи. Любомир упевнений, що українці мають отримати більше інформації про те, якої шкоди творцям завдають перегляди фільмів на піратських ресурсах в Інтернеті, а також, про те, як це унеможливлює створення нових фільмів. Тому він і запустив цей проект – за підтримки Посольства США в Україні, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Американської торговельної палати, Американського дому, Асоціації музичної індустрії України та Ініціативи «Чисте небо».

За інф. #дайшансмрії

uSmart

Єдина україномовна газета в Криму – «Кримська світлиця» оголосила Всеукраїнський літературний конкурс «Ми – діти твої, Україно!». Він присвячений кримському українському поету Данилу Кононенку. У конкурсі можуть узяти участь учні 8 – 11 класів, які створюють поетичні, прозові та публіцистичні твори українською мовою. Оцінюватиме творчість учасників компетентне письменницьке журі. До його складу ввійдуть, зокрема, переможці конкурсу «Ми — діти твої, Україно!» минулих років.

Твори можна подати до відповідних номінацій: «Поезія», «Проза», «Публіцистика». У номінацію «Поезія» конкурсант має надіслати 5-8 віршів. У номінації «Проза» та «Публіцистика» можна надати роботи обсягом 4-8 сторінок на вільну тему. 

Також потрібно вказати повні прізвище, ім’я та по батькові, вік, адресу, навчальний заклад, телефон та електронну адресу. Термін подання конкурсних робіт — до 1 квітня 2017 року. Твори можна надіслати на електронну адресу газети «Кримська світлиця»: kr_svit@meta.ua.

Твори учасників Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми — діти твої, Україно!» імені Данила Кононенка опублікують на Інтернет-сторінці газети «Кримська світлиця»

litkonkurs

Під час Фіналу І-го Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми — діти твої, Україно!»

Підсумки конкурсу підіб’ють у Києві на Великодні Свята на сцені театру на Подолі й нагородять переможців. Вони отримають дипломи, подарунки та збірку творів молодих авторів — переможців та учасників конкурсу.

Також компанії, волонтери, спонсори можуть узяти участь у формуванні призового фонду дитячого літературного конкурсу від кримської газети. Щоб дізнатися, яку підтримку конкурсу ви можете надати, ви можете відгукнутися на електронну адресу «Кримської світлиці». 

Нагадаємо: також у березні ти можеш узяти участь у літературних читаннях у музеї-квартири Павла Тичини в Києві. Вони відбудуться 26 числа. 

Тінкор

Фото: fb «Кримська світлиця»

печатная_машинка

Пойми разницу между журналистикой и маркетингом

Пресс-релизы – это о маркетинге, частью которого у нас нередко считают PR. А журналистика – это не о маркетинге. Это – об информировании массовой аудитории. Журналистика – не маркетинговая, а массовая коммуникация, и работает по своим законам.

Цели. Твой, маркетинговый, подход к информированию отличается от журналистского. Разница – в целях коммуникации и в разных взглядах на сегментирование аудитории. Твоя цель – продать аудитории что-то. Цель журналиста – дать информацию, экспертные оценки, разъяснить, развлечь, пообщаться о морально-этических, культурных ценностях общества и т.д. Для тебя читатели – потребители. Для журналиста – люди, заинтересованные в информированности, культурном развитии, в моральности, во взаимопонимании, в человечности, в поддержке. Ты всегда сегментируешь свою аудиторию, журналист свою – нет. Его аудитория, в большинстве случаев, шире твоей. Поэтому она и «массовая». 

Стоимость публикации. Продукт или услуга, о которых ты пишешь в релизе, имеют конкретную цену. Ты никогда не дашь их потребителю бесплатно. Журналистский продукт сейчас, зачастую, условно бесплатен для потребителя. Но имеет себестоимость, как и твой. Подготовка любой публикации для издания затратна. Эти затраты издание стремится возместить за счет рекламы на своих площадках. Чтобы это произошло, оно должно наращивать посещаемость и популярность, поэтому публикации должны быть незаурядными для читателей.

Инструменты медийщиков. Чтобы проинформировать читателя и удовлетворить его интересы, медийщики используют для подготовки публикации множество инструментов: источники, жанры, стилистику, стайл-бук издания и т.д. Пресс-релиз как источник информации – один из таких инструментов, необязательный и далеко не всегда значимый. Твой пресс-релиз журналист может использовать при подготовке своей публикации только ради данных. 

Осознай свои задачи в роли пиар-менеджера

Твоя задача номер один – предоставлять журналистам информацию, которая им полезна. Если ты не умеешь или не хочешь этого делать, не иди в пиарщики.

Твоя задача номер два – уметь выстраивать связи, осуществлять нетворкинг. Если у тебя получается лишь хамить журналистам, отгонять их от «тела» твоего «топа» или «звезды», писать куцые пресс-релизы и требовать от редакций «разместить их», ты профнепригоден, меняй профессию. Хороший пиарщик умеет дружить, уважать, слушать, вникать и писать пресс-релизы так, что на той стороне, в редакции, сразу говорят: «Да, это ставим!».

В Украине от пиарщиков наниматели часто требуют получать «бесплатные публикации» в СМИ. Это очень наивное требование, выполнять которое профессиональный, образованный пиарщик не согласится. Для изданий не существует терминов «бесплатные публикации» или «бесплатное размещение». «Размещение» бывает или платным, или никаким. Для издательского бизнеса каждая публикация не «бесплатна», стоит ему денег, которые надо «отбить» рекламой. Для этого редакторам и журналистам нужно делать читаемые материалы. Если пиарщик неспособен помочь изданию в улучшении информационной насыщенности публикаций, не стоит рассчитывать на «бесплатные выходы».

Твоя задача номер три – суметь донести до своих работодателей, что «бесплатное размещение» – это термин для твоей внутренней отчетности, а не для профессионального общения с изданиями. Поэтому не используй его, когда общаешься с редакторами или журналистами, они не заинтересованы тебя «размещать». Для них существуют только «данные от этого пиарщика».

Никогда не обещай клиентам «бесплатные публикации». И не обещай своим заказчикам публикации на каких-то конкретных полосах, в рубриках, разделах. Ты не влияешь на такие решения в изданиях.

Относись к профессиональной этике всерьез

Рынок, на котором работают специалисты разных направлений, мобилен. Но его требования к профессионалу не всегда адекватны. В кризисные времена они снижаются, чтобы их мог выполнить «недорогой» сотрудник. А когда на рынке «теплеет», то возрастает и внимание к соблюдению профнорм.

На рынке была жизнь до тебя, и будет после тебя. Если ты пришел на этот рынок, чтобы что-то сделать, делай, опираясь на предыдущий опыт людей, учитывая интересы разных игроков. У всех они свои, и у всех – по-своему верны. Рынок не виноват, если ты чего-то не знаешь или не понимаешь. Независимо от твоих понимания или непонимания он останется собой. Хочешь что-то изменить или что-то кому-то доказать, делай что-то достойное, не обесценивая труд других и самоутверждаясь не за чужой счет.

Если ты пришел на рынок в кризис, и требования работодателя к твоему профессиональному уровню невелики, это не значит, что так будет всегда и везде. И если другие игроки рынка выдвигают к тебе какие-то иные ожидания, чем те, к которым ты уже привык в своем офисе, это не значит, что они неправы.

Ситуация на рынке всегда меняется, он создает репутацию профессионалам: хорошим – хорошую, плохим – плохую. Обретай свою, опираясь не на чье-то «личное мнение» или «отношение», а на профессиональные нормы. Умей их отстоять, если нужно.

В личном и публичном общении проявляй уважение к мнению коллег, старших и более опытных людей, даже если ты с ними не знаком, и даже если твое мнение – иное. Помни, что в глазах профессионального сообщества, скорее всего, прав будет старший коллега – по множеству разных причин, которые ты просто не учел.

Уступай в публичных дискуссиях, если настаиваешь на правильности собственного мнения лишь потому, что оно – твое. Выходи из споров достойно. Любой взрослый человек всегда допускает, что может быть неправ, и ты допускай. Мнение имеет смысл и интересно, когда ты можешь его аргументировать – не в высосанных из пальца словах, а в профессиональной терминологии. Коллеги всегда оценят твою способность вести профессиональный разговор, не оскорбляя и не обижая. А громогласность, основанную лишь на упрямой убежденности и эмоциях, а не на фактах, не оценят.

Помни, что на рынке всегда все меняется. Споры забываются, а обиды и имена, с ними связанные, остаются, и могут мешать твоему профессиональному развитию годами. Поэтому спорь предельно корректно: не переходи на личности, оперируй фактами, проявляй уважение к собеседникам, поддерживай правомерность иной точки зрения, помни, что идеального «правильного ответа» не существует, цени процесс разговора, обмена мнениями, даже если не со всем готов согласиться

То, что ты можешь позволить себе как потребитель в отношении продукта, услуги или компании, ты не можешь себе позволять в личных и профессиональных отношениях. Если ты конфликтовал с кем-то, не тэгай этого человека в соцсетях в посте «оскорбленного достоинства». Соцсети – очень плохой помощник в разрешении конфликтов, всегда лучше пообщаться с человеком с глазу на глаз. А тэг с публичными обвинениями личного характера – это дурной тон, запоминается надолго и, скорее всего, повлечет пожизненный бан тебя в каком-то профессиональном кругу. Существует совсем не много ситуаций, в которых целесообразно применять тэг в соцсетях в личном конфликте, и эти ситуации, обычно, крайние: кража, воровство, финансовый обман, опасность. Но никак не несовпадение во мнениях!

Не суди о людях по их «популярности» или «непопулярности» в соцсетях: очень многие предпочитают ими не пользоваться, но от этого не становятся непрофессионалами. Профиль в соцсети очень часто вовсе не дает реалистичного представления о его владельце ни как о личности, ни как о профессионале. Часто он дает о человеке ложное представление. Особенно если этот человек профессионально занимается коммуникациями.   

Будь внимателен к своим претензиям к рынку. На нем работает немало очень опытных людей, которые прошли огонь, воду и медные трубы, а ты, может быть, пока нет. Учитывай, что другие люди видели и знают рынок с тех точек зрения, с которых ты его не знаешь. Многие видят деловые ситуации шире и глубже, чем ты. Не оспаривай и не обесценивай это, умей опираться на традиции и опыт. Всегда помни, что до диджитала на Земле была жизнь: газеты, журналы, радио, ТВ, огромный опыт журналистов разных стран. Что существует история журналистики, научное изучение журналистских процессов, и Америка в медиа нередко уже давно открыта, и все, вообще-то, в теме, кроме тебя.

Не рассчитывай на то, что кто-то из старших на рынке обязан тебя чему-то учить. А если вдруг кто-то дал тебе дельный совет, будь благодарным за это, знай, что это дорогого стоит. Не относись к опыту старших людей потребительски: они ничего тебе не должны. Будь благодарен за любую поддержку. Становись трижды внимательным, когда старшие люди заговаривают о «моральной» стороне вопроса: этические уроки в профессии – самые дорогие и ценны навсегда в 100% случаев.

Не удивляйся бану, попаданию в «черный список» издания, если ты хотя бы раз отказал журналисту в сотрудничестве, разъяснении, помощи в «доступе к телу», предоставлении данных, а также если ты повел себя с ним высокомерно, невежливо, хамски, обесценивающе или пренебрежительно. Если ты опоздал на встречу с ним или вынудил тебя ждать. И если ты «пробросил» журналиста и редакцию с подготовкой материала в дед-лайнах, на любом из этапов его создания. «Журналистский продакшн» не терпит таких «пробросов».

Чтобы не попасть в «бан» в изданиях:

не присылай журналистам некачественные пресс-релизы,

не требуй «размещения»,

способствуй тому, чтобы предоставить журналисту полную информацию, особенно ту, которую он запрашивает у тебя сам; способствуй, даже если это тебе кажется невозможным, именно в этом – твоя профессиональная функция;

сделай все, чтобы журналист из-за тебя не нарушил свои дед-лайны,

с предельным уважением относись к графику журналиста и фотокорра;

не присылай в редакции неинформативные пресс-релизы «на три строчки»; отсылай только если тебе действительно есть что рассказать, а если нет – значит, найди и подготовь нужные данные сам;

не присылай пресс-релизы, данные которых требуют от издания упоминания другого издания; 

не пиши в пресс-релизах глупости или то, что и сам бы не стал читать и не опубликовал бы ни за что;

если журналист не воспользовался пресс-релизом, твоя идея позвонить или написать главному редактору, чтобы «всё решить» – ошибка. Брать ли твои данные в работу, журналист может определять совершенно самостоятельно, давить на него в этом вопросе редактор не будет;

не вздумай требовать от журналиста или редактора «сохранить твой стиль» или «опубликовать релиз полностью». Использование данных пресс-релиза – исключительная прерогатива редакции. 

В изданиях любые тексты подлежат редактированию, а нередко – еще и литредактированию и корректированию. Информацию в тексте излагают в соответствии с форматом издания, жанровыми требованиями и множеством других критериев – под восприятие читателя, а не в соответствии с твоими представлениями о написании школьных сочинений. Редакторы всегда будут править пресс-релиз или текст анонса по своему усмотрению и в соответствии с профнормами. Никто не виноват, что ты об этом «не знал».

pr

Из обсуждений в фейсбуке

Хочешь опубликоваться? Так сделай это!

Чтобы успешно сотрудничать с журналистами, кроме набивания базы, делай кое-что еще:

собирай информацию для пресс-релизов;

прочитай, что такое пресс-релиз, как правильно и хорошо писать пресс-релизы;

изучай форматы изданий, которые тебе нужны. Пиши пресс-релизы с учетом этих форматов, стиля публикаций издания, жанров;

помни, что пресс-релиз – это фактор создания впечатления о бизнесе, который ты представляешь; не лепи пресс-релизы наспех, не позорь свою компанию;

присылай вместе с пресс-релизом фотографии; все вопросы с фотокоррами – права, оплата – предварительно закрывай сам;

не забудь сопроводить фотографии, которые высылаешь в редакцию, подписями: кто на них изображен, когда и где;

минимизируй коммерческую информацию в пресс-релизе;

не манипулируй фактами и данными, пытаясь «подсунуть» журналисту нерелевантную, рекламную информацию вместо данных, интересных и полезных людям;

не требуй от изданий гиперссылок на себя, если представляешь коммерческую организацию;

отслеживай выходы публикаций самостоятельно, не жди, что тебе «пришлют ссылки»;

не ранжируй издания по «степени популярности» или «выгодности», одинаково качественно сотрудничай со всеми, где есть твоя ЦА;

старайся в принципе не использовать в пресс-релизах маркетинговую речь;

не добавляй картинки в текст;

не применяй в тексте выделения курсивом или полужирным, следи за однородностью шрифта и отсутствием форматирования;

не используй круглые скобки в тексте;

используй кавычки только в одном стиле, желательно, в таком, как использует редакция; если ты не можешь узнать это, проследи за тем, чтобы кавычки в слове не были разными;

помни, что СМИ работают в информационном поле своей страны; подготавливая информацию для украинских журналистов, прежде всего учитывай общественно-политические факторы в пользу своей страны, ее безопасности и культуры; 

будь профессиональным пиарщиком, а не только называйся им; изучай PR не только с точки зрения маркетинговых, но и с точки зрения массовых коммуникаций;

следи, чтобы твоя репутация базировалась не на названии твоей должности, а на твоем умении работать.

И напоследок – про SMM

SMM, как и PR – маркетинговый инструмент. Определись сразу, для чего ты будешь использовать страницу своего «топа», «звезды» или бренда. Если ты хочешь работать со своей аудиторией на ней исключительно самостоятельно, хозяин барин, конечно. Если же ты намерен использовать страницу для нетворкинга, построения связей, проводи соответствующую работу:

– отслеживай любые публикации с упоминаниями твоего бренда;

– делай репосты таких публикаций, особенно если это сайты СМИ;

– оставляй комментарии на страницах этих СМИ в соцсетях, осуществляй коммуникацию, поддерживай связь;

– не «считай» соцсетевую аудиторию издания, которое «тебя публикует»: она может быть немногочисленной, но более качественной для твоего бренда, чем твоя собственная;

– не «жадничай» и делись своей аудиторией с теми, с кем сотрудничаешь: во-первых, это нетворкинг, и без него в соцсетевом продвижении делать нечего; во-вторых, не строй иллюзий, что «бОльшие мощности» твоей страницы существенно влияют на переходы по «чужим» ссылкам; в-третьих, никогда не рассчитывай, что твоя аудитория «придет к тебе в соцсетях сама»: не придет, если о тебе не будут говорить другие.

– открывай свой мозг, выбирайся из скорлупы, расширяй кругозор; 

– забудь про «уединение в соцсети» и «кластерное» мышление – мол, на своей странице делаю что хочу, сотрудничество мне не нужно; с таким подходом ты быстро окажешься в изоляции, поскольку соцсети придуманы как средство постоянного общения и расширения аудитории, а не сужения ее вопреки всему; сегодня ты не проявишь внимания к кому-то – завтра не проявят внимания к тебе;

– учитывай: Цукерберг – враг СМИ. SMM для СМИ имеет свои особенности. Прислушивайся к мнению журналистов насчет SMM для медиа. Не рассматривай соцсети как альтернативу СМИ. Поддерживай любые достойные публикации СМИ на своих страницах в соцсетях: помочь этим большинству СМИ в популяризации публикаций ты не сможешь, но на твоем нетворкинге это скажется позитивно – о тебе будут знать как о внимательном и вежливом человеке; 

– работай в соцсетях под хэштегами.

Полина Аксёнова,

журналист, редактор 

Підтримати сайт / Support:

Ти можеш матеріально підтримати сайт – зробити довільний донейшн через Paypal. Щиро дякуємо, що ти цінуєш нашу працю й допомагаєш оплачувати витрати з утримування сайту! Тоді ми матимемо змогу заохочувати до співробітництва нових цікавих авторів і технічно розвивати портал. Щоб здійснити підтримку та зробити переказ, натисни кнопку Donate.

We will be able to encourage new interesting authors to collaborate and technically develop the portal. We sincerely thank you friends for appreciating our work and helping us pay for the costs of maintaining the site. You can Paypal.

Увійти / Login
[ultimatemember form_id="4322"]
Підпишися на щотижневий дайджест!
Долучайся до нас у всіх соцмережах і проєктах:
PayPal:
Підтримай роботу журналістів сайту!

© 2010-2021, ContentLab. Усі права захищені. Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті TEENСORR, дозволяється за умови посилання на teencorr.com.ua. Для інтернет-видань є обов'язковим пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання на http://teencorr.com.ua. Посилання має бути розміщене в незалежності від повного або часткового використання матеріалів. Гіперпосилання (для інтернет-видань) – має бути розміщене в підзаголовку чи в першому абзаці матеріалу.

Перейти к верхней панели