4 лютого 1873 року народився Михайло Михайлович Пришвін – відомий російський письменник, прозаїк, публіцист, фотограф та журналіст, вигадник та мандрівник .
Чудовий письменник, що немов добрий чарівник умів бачити і відчувати природу, розумів мову звірів і птахів, а найбільше мову своїх домашніх вихованців. Особливо собак, які прив’язувалися до нього всім своїм вірним собачим серцем.
Ця людина багато їздила країною. Бував він і в Заполяр’ї, і в Казахстані, і Далекому Сході, і в горах Кавказу. Недарма географи назвали його ім’ям мис на одному з Курильських островів. На Кавказі його ім’я присвоєно гірському піку та озеру. Багато ходила по землі, багато бачила ця незвичайна людина. Він бачив те, що не кожному дано побачити. І чув він багато чого, що інші не чули. Він слухав капели, вітався з сонечком, розмовляв з квітами. А ще він чув, як темного літнього вечора розмовляють між собою дерева. Про що ж шепочуться дерева і що думають про нас?
Розповіді Пришвіна про тварин, зокрема мисливські, відрізняються природним, вільним від хибної сентиментальності розумінням їхньої психології. Безсловесний світ завдяки письменнику розмовляє і стає ближчим.
Основою багатьох дитячих оповідань стали поетичне світосприйняття і художня пильність до найдрібніших подробиць життя. Епос, казка, фольклор, ліризм фарбують більшість творів письменника.
Він розповідав своїм читачам, яке багатство його оточує – справжня «комора сонця зі скарбами життя».
Творчість Пришвіна памятає багато читачів: на його оповіданнях про тварин, про природу виросло не одне покоління школярів. З ними був знайомий чи не кожен першокласник. Всі його розповіді ніби пронизані сонячним світлом і дарують читачеві відчуття гармонії та спокою. Але сам Пришвін головним і найкращим своїм твором вважав щоденники, які вів понад п’ятдесят років і з яким ніколи не розлучався, возив їх із собою з міста в місто, з будинку в будинок.
Після його смерті залишилося 120 зошитів, що склали 18 томів, — і це вдвічі більше, ніж його “офіційна” спадщина: художні твори Пришвіна були видані у семи томах.
Читаючи твори письменника, ловиш себе на думці, що його можна назвати щасливою людиною. Михайло Михайлович писав про те, що самовіддано любив. Вся його творчість є виявом великої любові до навколишнього світу. Світу, який маємо любити і ми – всі, хто в ньому живе.
