А ти знаєш, яку назву раніше мало місто Донецьк? Вірно: раніше воно називалося Юзівка, і знаєш, чому? Тому що заснував його Джон Джеймс Юз, британський гірничий інженер. В культур Донбасу та регіонів Великобританії є ще чимало спільного. Про це говорили в рамках Українсько-британського діалогу про кризу, культуру і звʼязки проєкту «Сultura cura. Культура зцілює».
У першій частині конференції зосередилися на проблемі розколотих суспільств та тому, як культура і історії можуть інтегрувати суспільство. Дійшли того, що Україна та Великобританія об’єднані спільними проблемами культурної інтеграції індустріальних регіонів. Наприклад, український Донбас та британський Вест-Мідлендс знаходять шанс на порозуміння в суспільствах на території літератури.
У другій частині говорили про конкретні приклади: роботу з письменниками, вихідцями з робітничого середовища і роботу з авторами-ветеранами. Спікерами з британської сторони виступили: Джонатан Девідсон – керівник літературної агенції Writing West Midlands, Бірмінгем; науковець і викладач літературної майстерності, письменник Роб Френсіс; літераторка, поетка, музикантка Гезер Вейсті.
Україну представили: Наталія Маслова – заступник директора видавництва «ДІПА», спеціалізованого на ветеранській літературі; Марина Рябченко – літературознавиця, викладачка Національного університету ім. Тараса Шевченка, авторка спецкурсу, присвяченого ветеранській літературі; Ганна Скоріна – експертка з ветеранської літератури, авторка проекту #книги_про_війну; Оксана Чорна – ветеранка, авторка книжки «Позивний Кассандра: літо-2015»; Ігор Михайлишин – ветеран, автор книжки «Фуга «119». У тональності полону».
Літературознавиця Марина Рябченко означила для британських колег історію сходу України та чому саме «спалахнув» цей регіон. Окреслила специфіку східної ідентичності – «люди Донбасу», на яку вплинула московська пропаганда та бандитські угрупування.
– Як на мене, ця територія досить строката у соціальному плані, адже індустріальний регіон завжди притягував різні категорії населення. Не кажучи уже про трагедійно-соціальні обставини – Голодомор, який дуже сильно змінив картину на сході України. Територія примусово заселялася різними національностями. Метафорично можемо говорити про «людей без коріння», які втратили свою ідентичність, дану від народження. Проте нову – або ж не набули, або набули у досить специфічний спосіб, – підкреслила науковиця.
Наталія Маслова розповіла про те, як виникла ідея видавати ветеранські книжки. Усе почалося з блогерської діяльності бійців, які розповідали у соціальних мережах про війну. Павло Білянський разом із учасниками російсько-української війни вирішив створити збірку оповідань «14 друзів хунти».
– Це була перша збірка так званих «непрофесійних» авторів. Після цієї книжки ті, хто писав у шухляду, ніби отримали мотивацію, що це потрібно робити. І після цього нас завалили у хорошому сенсі великою кількістю рукописів. Ми почали одну за одною друкувати книжки, – поділилася Маслова.
Зокрема, видавчиня назвала такі роботи як «Піхота» Мартина Бреста, «War.ru» Юрія Руденка, «Кава з присмаком попелу» Олексія Петрова. Усі ці автори починали з цієї першої збірки – «14 друзів хунти».
Також до діалогу долучилися ветерани-письменники. Ветеранка Оксана Чорна розпочала свій письменницький шлях також зі збірки «14 друзів хунти». Працювала викладачкою в університеті, але коли наступила війна, пішла служити водієм-санітаром у 28 бригаду. Після демобілізації повернулася до своєї основної професії.
– Документальна книжка важко писалася, бо доводилося повертатися до подій, спогадів у період боїв. Адже я служила водієм-санітаром і безпосередньо займалася евакуацією бійців з поля бою і наданням першої допомоги на передовій, – зауважила авторка.
Ветеран Ігор Михайлишин розповів про свій шлях становлення як бійця-письменника. Автор особливі місця у своєму житті виділяє війні, літературі та музиці.
– Під час війни вів щоденник. У полоні мені захотілося писати більше, описати людей, їхні почуття. Першу книгу я назвав «Танець смерті» – як музичний твір Ліста. Друга книжка також з музичною формою «Фуга «119». У тональності полону». У полоні відбулися ряд розмов, які перевернули думки про світ і мистецтво. І вже після завершення контракту я вирішив професійно займатися музикою, – сказав ветеран.
Водночас експертка з ветеранської літератури Ганна Скоріна розповіла загалом, як виглядає шар ветеранської літератури, скільки є авторів, у яких формах та жанрах вони працюють.
– Сучасне суспільство – розділене, бо одних торкнулася війна, а інші воліють не помічати ветеранів та загалом політичну ситуація. Тому їх треба переконати, що ветеранська література це не страшні книги, а ветерани – не страшні люди, а дуже різні і як ці книги. Література ветеранів – дуже різна, написана різними способами, різними жанрами і вона може достукатися до кожного, – наголосила експертка.
За її словами, цей напрямок літератури зародився у 2014 році. Зараз видано 806 творів і 204 з них – написані ветеранами та військовими капеланами.
– Можливо ці цифри невеликі, але вони про різноманітність. Це мелодрами, містика, комікси. Це книги-щоденники, художні книги. Це поезія: свій біль складають у римовані чи неримовані рядки. Це гумор: специфічний, їдкий, саркастичний, чорний, – підкреслила Скоріна.
Марина Рябченко додала, що ветеранська література розвивається. Почала з’являтися у солідних преміях, у науковому середовищі пишуть на цю тему статті.
Повертаючись до британського контексту, модератор і автор проєкту, письменник, посланець толерантності Програми Розвитку ООН в Україні Любко Дереш звернувся до колег з проханням розповісти про регіон Чорна країна і авторів, а також пояснити, що означає саме існування робітничого класу для британського суспільства.
Джонатан Девідсон зауважив, що у Британії відразу відчутно, коли людина належить до робітничого класу.
– Дослідження показують, що у людей, які народилися у робітничому регіоні, такому, як Чорна країна, набагато менше можливостей. Але організації такі, як наша, переконані, що неважливо, де людина була народжена. У неї має бути таке саме право на освіту, культуру, літературу. І саме тому ми намагаємося допомогти людям, які займаються літературою. І звісно, ми хочемо надати можливість творити власну літературу, культуру, як це роблять ветерани з Донбасу, – розповідає керівник літературної агенції Writing West Midlands.
Роб Френсіс і Гезер Вейсті, які не сподівалися стати письменниками, все ж почали професійно писати. Вони поділилися своєю історією становлення.
– Багато моїх робіт представляють пейзаж Чорної країни. Це індустріальна сфера. Те, що було колись створене, зараз замінене або зруйноване. У нас є, так зване, постійне нагадування, що ми завдяки індустрії досягли багато чого. І саме з цього виростає фокус на різних письменників. На мене, на Гезер, на інших авторів. Але це люди, які пережили різне горе. І ми зображуємо історію робочого класу, їхній досвід, їхнє життя, – сказав Роб.
Френсіс зазначив, що так звані повстанські настрої і звернення до традицій допомагають долати бар’єри, які існують, об’єднувати зусилля та робити все, щоб їхні голоси були почутими.
Гезер Вейсті розповіла про особистий досвід життя у центрі Чорної країни і як це відображається у її творчості
– У моїй мові був акцент регіону Чорної країни, і коли я закінчила університет, я його позбулася, тому що з мене сміялися. І зараз про це дуже шкодую», – говорить Гезер.
Вона розповіла про свою книжку, яку написала у 90-х, що сформована завдяки спілкуванню зі старшими людьми.
– І ця праця – це спосіб поєднати людей з минулим, відчути гордість, підвищити їхню самооцінку, а також відновити пам’ять, – вважає британка.
– Робітнича література формувалася в опозиції до загальної, домінантної. Утворилася за допомогою акценту та діалекту, через який часто зневажали. Ми ж відверто говоримо з людьми про їхні особисті історії та досвід їхньою ж мовою, і таким чином протиставляємось. І знаходимо можливості застосувати і вбудувати у нашу літературу, – додав Джонатан Девідсон.
Нагадаємо, перша частина конференції відбулася 28 липня. Спікери конференції з британської сторони були – виконавчий директор Writing West Midlands Джонатан Девідсон, який виступив і модератором; письменник, музикант Брендон Гауторн, письменниця, авторка дитячих і книжок для дорослих Емма Персгауз. Українську сторону представляли: Юлія Бережко-Камінська – секретарка Національної спілки письменників України; Тетяна Лялька – представниця ПРООН Україна, фахівчиня по роботі з громадами, фокус: реінтеграція ветеранів АТО та ООС; Юлія Оскольська – літературна наставниця, авторка спецкурсу літературної майстерності для ветеранів; Софія Челяк – програмна директорка Bookforum Lviv.
Проєкт Cultura cura.Культура зцілює, крім конференції складається з низки подкастів, які демонструють, як за допомогою інструментів культури ми можемо допомогти нашому суспільству.
Проєкт реалізовується Прем’єр-Медіа у партнерстві з Writing West Midlands в рамках програми «Культура для змін» за підтримки Українського культурного фонду та British Council Ukraine.
